Рішення № 103393715, 04.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/11350/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м.Одеси 15.07.2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести невідкладно та одним платежем виплату пенсії за період з 01.05.2014 року по теперішній час та виплачувати в подальшому;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% від сум її грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 74% від сум грошового забезпечення, починаючи з 01.05.2014 року з урахуванням проведених раніше виплат;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести виплату різниці перерахованої пенсії за період з 01.05.2014 року по теперішній час одним платежем.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є пенсіонером Міністерства оборони України та вважає, що відповідачем грубо порушено його права, так як йому не виплачується пенсія за період з 01.05.2014 року по теперішній час.

У позові вказано, що до 30.04.2014 року позивач отримував пенсію в розмірі 74% від сум грошового утримання. На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №522/17268/16-а від 05.09.2017 р. позивач відновив отримання пенсії. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з 1 травня 2014 року пенсія позивачу була перепризначена в сторону зменшення відсотків з 74% до 70% грошового утримання.

Вказані дії відповідача щодо зменшення показника грошового забезпечення до 70%, на думку позивача є протиправними.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 16.07.2020 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії - передано за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

12.08.2020 року (вх. №7615/20) адміністративна справа №522/11350/20 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Корой С.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року судом залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії і надано позивачу строк для усунення недоліків.

У вказаній ухвалі суддею роз`яснено, що виявлені недоліки мали бути усунені шляхом надання до суду:

- доказів сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн.;

- власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- інформації про власний реєстраційний номер облікової картки платника податків та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача.

11.09.2020 року (вх.№36431/20) до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом із інформацією, визначеною судом та квитанцією №3361/з9 від 11.09.2020 року про сплату судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Ухвалою від 15.09.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Вказаною ухвалою судом вирішено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.

02.10.2020 року (вх. №ЕП/16026/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.39-41), в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не погоджується з позовними вимогами з наступних підстав.

У відзиві вказано, що згідно з витягом з наказу командувача Балтійським флотом Міністерства оборони Російської Федерації від 20.08.2010 №0477 Позивач звільнений з військової служби у запас у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі з підпунктом “а” пункту 1 статті 51 Федерального закону. Враховуючи зазначене, Позивачу Військовим комісаріатом Калінінградської області з 12.10.2010 за вислугу 28 років було призначена пенсія у розмірі 74 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Згідно відповіді Калінінградського обласного військового комісаріату за вих. №725 від 05.02.2014 року, в зв`язку з проживанням позивача на території України, нарахування пенсії на території Російської Федерації припинено з 01 травня 2014 року. Пенсійну справу з Калінінградського обласного військового комісаріату було отримано в Одеському обласному військовому комісаріаті в березні 2016 року. Пенсійна справа до Одеського обласного військового комісаріату надіслана листом від 27.01.2015 року 2ПК-75729/22. Одеським обласним військовим комісаріатом подання про призначення пенсії згідно із Законом України" Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" надано Головному управлінню 13.04.2016 та на підставі якого, пенсія за вислугу років призначена з 13.04.2015 виходячи з 70 % грошового забезпечення.

Як вказано у відзиві, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 13 Закону України №2262, неповинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Враховуючи все вищевикладене, відповідно до Закону № 2262 ОСОБА_1 з 13.04.2015 призначена пенсія відповідно до Закону №2262 у розмірі 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Як результат, призначення та перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на таке призначення та перерахунок і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні. Додатково відповідач зазначає, що Головним управлінням, на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 по справі 522/17268/16-а, яким Головне управління зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ЗУ №2262 за період з 01.05.2014 по 12.04.2015 рік, проведено перерахунок та проведено доплату пенсії у розмірі 20261,22 грн.

На думку відповідача, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

06.10.2020 року (вх.№41108/20) від представника відповідача до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача (а.с.43-63).

Ухвалою суду від 12.07.2020 року доручено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали доказів виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2014 року по 15.07.2020 року (дату звернення позивача до суду з даним позовом), зупинено провадження по справі №522/11350/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії до надходження відповіді на доручення.

За вх.№15100/21 від представника відповідача до суду надійшов лист на виконання вимог ухвали суду разом із додатками.

Ухвалою суду від 17.05.2021 року поновлено провадження по справі №522/11350/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії та залучення до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії доказів:

- виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2014 року по 30.04.2016 року;

- на підставі яких виплата пенсії ОСОБА_1 з 13.04.2015 року по травень 2016 року була здійснена однією сумою;

- які підтверджують, що у травні 2016 року виплата пенсії ОСОБА_1 була здійснена саме за період з 13.04.2015 року по травень 2016 року.

Вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України та розпочато спочатку розгляд справи.

07.06.2021 року від представника Пенсійного фонду України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19, вказано, що позивачем порушено строк звернення до суду.

Щодо централізованого перерахунку пенсії відповідач зазначає, що повноваження Пенсійного фонду України та головних управлінь Пенсійного фонду України щодо виплати пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом № 2262 (крім пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей), розмежовані наступним чином: Пенсійний фонд України забезпечує фінансування виплати пенсій за виплатними документами, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві; головні управління Фонду в областях та місті Києві здійснюють, виплату пенсій шляхом обчислення розмірів пенсійних виплат кожному одержувачу, оформлення та подання АТ “Ощадбанк” виплатних документів (списків на зарахування пенсії на поточні (карткові) рахунки одержувачів). Як стверджує відповідач, положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 не застосовується щодо виплати пенсій військовослужбовцям.

Враховуючи викладене, представник Пенсійного фонду України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.06.2021 року (вх.№30126/21) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2021 року.

Ухвалою суду від 15.07.2021 року доручено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії доказів виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2014 року по 30.04.2016 року та зупинено провадження по справі №522/11350/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії до надходження відповіді на доручення.

За вх.№45400/21 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов лист на виконання вимог ухвали суду разом із додатками.

Ухвалою суду від 04.02.2022 року поновлено провадження по справі.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Як зазначено у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.03.2020 року №233-2166/Д-03/8-1500/20 згідно з витягом з наказу командувача Балтійським флотом Міністерства оборони Російської Федерації від 20.08.2010 № 0477 Ви звільнені з військової служби у запас у разі досягнення граничного віку перебування на військовій служб за підпунктом "а" пункту 1 статті 51 федерального закону.

Позивачу Військовим комісаріатом Калінінградської області з 12.10.2010 за вислугу 28 років була призначена пенсія у розмірі 74 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

З матеріалів пенсійної справи позивача судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, є пенсіонером Міністерства оборони України, з 13 квітня 2015 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач до 01 травня 2014 року отримував пенсію як військовослужбовець за вислугу років на території Російської Федерації.

Пенсійна справа позивача перебувала в Калінінградському обласному військовому комісаріаті, до якого позивач звернувся 05 лютого 2014 року із заявою про зупинення нарахування та виплати військової пенсії у зв`язку з постійним проживання на території України, що передбачено статтею 1 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав» від 15 травня 1992 року

15 квітня 2014 року на адресу Одеського обласного військового комісаріату направлений лист Калінінградського обласного військового комісаріату № Ц/ЦСО/1142, в якому повідомлено, що позивачу з 01 травня 2014 року зупинена виплата пенсії у зв`язку з проживанням на території України. Зазначено про неможливість направлення пенсійної справи у зв`язку з вказівками вищих органів про зупинення відправки військової кореспонденції організаціям, військовим частинам до особливої вказівки, які розташовані на території України.

Листом від 28 січня 2015 року № Ц/ЦСО/257 Калінінградський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що його пенсійна справа направлена до Одеського обласного військового комісаріату відповідно до запиту № 725 від 05 лютого 2014 року.

З протоколу за пенсійною справою №1501018121 від 13.04.2015 року судом встановлено, що з 13.04.2015 року позивачу призначено пенсію за вислугу років.

Розмір пенсії позивачу визначено як 70% грошового забезпечення (вислуга років 28).

Даний протокол сформований 19.04.2016 року.

26 травня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням нарахувати та виплати належну йому пенсію за період з 01 травня 2014 року по 13 квітня 2015 року. У відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08 червня 2016 року позивачу було відмовлено.

Вважаючи відмову пенсійного органу неправомірною, позивач звернувся до суду (справа №522/17268/16-а).

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 04 квітня 2017 року по справі №522/17268/16-а, ухваленою у відкритому судовому засіданні, відмовлено у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року по справі №522/17268/16-а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 01 травня 2014 року по 12 квітня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року по справі №522/17268/16-а касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у справі № 522/17268/16-а – без змін.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час; протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% від сум її грошового забезпечення; протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Так, судом встановлено, що на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року по справі №522/17268/16-а відповідачем сформовано розрахунок на доплату пенсії позивача.

Наданими до суду доказами підтверджено, що в травні 2016 року ОСОБА_1 виплачена пенсія за період з 01.05.2014 по 30.06.2016 в сумі 25948,58 грн (22393,98 грн згідно розрахунку на доплату пенсії та 1777,30 грн - пенсія за травень та червень 2016 року).

Таким чином, судом встановлено, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час відсутня.

За вказаних обставин, суд вважає, що у задоволенні вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2014 року по теперішній час та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести невідкладно та одним платежем виплату пенсії за період з 01.05.2014 року по теперішній час одним платежем та виплачувати в подальшому необхідно відмовити.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 17 вересня 2021 року по справі №580/1285/20.

Вирішуючи вимоги позивача про визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% від сум її грошового забезпечення та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 74% від сум грошового забезпечення, починаючи з 01.05.2014 року з урахуванням проведених раніше виплат, суд зазначає.

Так, статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 (далі - Угода від 13 березня 1992 року) закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Відповідно до статті 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, при переселенні пенсіонеру в межах держав-учасників цієї Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Розмір пенсії переглядається у відповідності до законодавства держав-учасників цієї Угоди за новим місцем проживання пенсіонера, з дотриманням вимог, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Таким чином, після переїзду позивача з Російської Федерації на постійне проживання в Україну, припиняється виплата пенсії позивачу (за вислугу років), оскільки такий вид пенсії передбачений законодавством України.

Хоча пенсія особі, яка змінила своє постійне місце проживання згідно положень статті 7 Угоди по суті не призначається знову, а переглядається у відповідності до законодавства України, проте така процедура в більшості своїх аспектів відповідає саме механізму призначення пенсії вперше.

Такий підхід узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі №712/5490/16-а.

Так, судом встановлено, що позивач набув право на пенсію у розмірі 74% грошового забезпечення.

Верховним судом у справі №522/17268/16-а підтверджено право позивача на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ з 01.05.2014 року.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, -95 процентів.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VІ до вказаної норми були внесені зміни, якими обмежено максимальний розмір пенсії на рівні 80% від відповідних сум грошового забезпечення.

Таким чином, станом на дату призначення позивачу пенсії законодавством України було передбачено право особи на її отримання на рівні 80% від відповідних сум грошового забезпечення.

В подальшому Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. №1166-VII також внесені зміни до частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та змінено до 70% максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.

Даний Закон набув чинності 01.04.2014 року.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При вирішені даного спору застосуванню підлягають положення ст. 58 Конституції України, за змістом якої, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців та особам, які мають право на пенсію за цим Законом, має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Вказаний підхід, на думку суду, має застосовуватися і при перегляді розміру пенсії позивача.

Внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"» від 08.07.2011 р. № 3668-VІ та Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. №1166-VIІ зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

В даному випадку з 13.04.2015 року пенсія позивачу не призначалась знову, а переглядалась у відповідності до законодавства України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при перегляді розміру пенсії позивача максимальний її розмір має обраховуватися виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.03.2018р. у справі №175/1665/17 (2-а/175/41/17) провадження № К/9901/9550/18 та від 24.04.2018 у справі №686/12623/17, провадження № К/9901/849/17.

Зважаючи на те, що позивач набув право на пенсію у розмірі 74% від суми грошового забезпечення, відповідно до статей 22, 58 Конституції України не допускається звуження права позивача на перерахунок розміру пенсії у меншому відсотковому відношенні.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при перегляді розміру пенсії позивача відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного суду від 04.02.2019 р. у справі №240/5401/18.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% від сум її грошового забезпечення;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 74% від сум грошового забезпечення, починаючи з 01.05.2014 року з урахуванням проведених раніше виплат;

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, позивачем за подачу даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 (а.с.31).

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача, з урахуванням наведеного судом вище, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про визнання противоправними бездіяльність та дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% від сум її грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 74% від сум грошового забезпечення, починаючи з 01.05.2014 року з урахуванням проведених раніше виплат.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 );

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) ;

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323).

Суддя С.М. Корой