Рішення № 103393189, 01.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11857/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

12.07.2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, період роботи з 28.08.1995 року по 19.03.1996 року на посаді слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 19.03.1996 року по 27.06.2013 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 27.06.2013 року по 11.10.2017 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса Застава 1 дільниця Білгород- Дністровський; з 11.10.2017 року по 08.04.2021 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 6 розряду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.01.2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «a» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII вiд 05.11.1991 року. До заяви були доданi трудова книжка серія НОМЕР_2 та довідка № 64 вiд 08.04.2021 року про підтвердження трудового стажу для підтвердження пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана виробничим підрозділом Служби вагонного господарства «Експлуатаційне вагонне депо Одеса Застава» регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Позивач зазначає, що 02.07.2021 року йому надано рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 28.08.1995 по 27.04.2017, оскільки посади, на яких працював заявник, не відповідають посадам, зазначеним в постанові КМУ від 12.10.1992 № 583.

На думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області протиправно не зарахувало періоди роботи з 28.08.1995 року по 27.04.2017 року до пільгового стажу, оскільки затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 583 від 12.10.1992 року Список професій та посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, передбачає посаду оглядача вагонів та оглядача ремонтника вагонів. Згідно карти умов праці на підприємств вагонне депо Одеса-Застава 1 за професією слюсар з ремонту рухомого складу, оглядач - ремонтник вагонів i умови і характер праці відноситься до III кл 3 ст. шкідливості та небезпеки.

Ухвалою суду від 19.07.2021 року прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження по справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом, зокрема, зобов`язано відповідача надати до суду належним чином засвідчені копії рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року та усіх документів, які слугували підставою для його прийняття.

Ухвалою суду від 19.07.2021 року судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача Пенсійний фонд України.

02.08.2021 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача (а.с.32-73).

04.08.2021 року від представника Пенсійного фонду України до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.74-82), в якому вказано, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами.

У відзиві зазначено, що повноваження Пенсійного фонду України та головних управлінь Пенсійного фонду України щодо виплати пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом № 2262 (крім пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей), розмежовані наступним чином: Пенсійний фонд України забезпечує фінансування виплати пенсій за виплатними документами, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві. Централізоване перерахування коштів (фінансування) не є персоналізованим, не передбачає індивідуального визначення суми виплати кожному одержувачу та лише спрощує процедуру проходження коштiв вiд Фонду до банку (пошти); головні управління Фонду в областях та місті Києві здійснюють виплату пенсiй шляхом обчислення розмірів пенсійних виплат кожному одержувачу, а також оформлення, підписання в установленому порядку та подання АТ "Ощадбанк" виплатних документів (списків на зарахування пенсії на поточні (карткові) рахунки одержувачів). Функції з виплати пенсiй є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.

З наведеного, вказано у відзиві, слідує, що "фінансування виплати пенсії" та "виплата пенсії" є принципово різними поняттями, які передбачають проведення вiдмiнних між собою адміністративних процедур, а тому не можуть бути ототожнені. Після набрання чинності Постановою № 1279 не відбулося передачі Пенсійному фонду України від головних управлінь Фонду повноважень здійснювати виплату нарахованої пенсії.

Як вказано у відзиві, покладене судом на Пенсійний фонд України зобов`язання здійснити виплату пенсії позивачу виходитиме за межі повноважень Пенсійного фонду України, а тому не може бути реалізоване. Це, в свою чергу, не забезпечить реального захисту інтересів позивача та поновлення його прав.

Враховуючи викладене, Пенсійного фонду України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.08.2021 року та 17.08.2021 року (а.с.83-92) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області заперечує щодо вимог адміністративного позову та вважає їх незаконними та безпідставними.

З покликанням на п.2-1 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583 та надані позивачем документи для призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вказує, що посада слюсаря з ремонту рухомого складу та оглядача-ремонтника вагонів пункту контрольно-технічного обслуговування вагонів не відповідають вказаному списку.

Як вказано у відзиві, за відсутності необхідного пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно п «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

03.12.2021 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до суду надійшов відзиві на позовну заяву , в якому зазначено, що відповідач не погоджується з заявленими вимогами.

У відзиві вказано, що в довідці, виданій виробничим підрозділом Служби вагонного господарства «Експлуатаційне вагонне депо Одеса - Застава 1» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» №64 від 08.04.2021, зазначено, що ОСОБА_2 працював: в період з 28.08.1995 по 19.03.1996 слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно-технічного обслуговування вагонів Білгород - Дністровський; з 19.03.1996 по 27.06.2013 оглядачем - ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно - технiчного обслуговування вагонів Білгород Дністровський: з 27.06.2013 по 11.10.2017 оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса - Застава дільниця Білгород - Дністровський; з 11.10.2017 по 08.04.2021 оглядачем - ремонтником вагонів 6 розряду.

При цьому, вказує відповідач, контингент працівників станції Білгород-Дністровський закріплено за Пунктом технічного обслуговування експлуатаційних вагонів Депо Одеса - Застава 1 згiдно Наказу № 428/B4ДЕ Вiд 28.04.2017 «Про реорганізацію структури пунктів для виконання технічного обслуговування вагонів» Виробничого підрозділу Служби вагонного господарства «Експлуатаційне вагонне Депо Одеса - Застава 1» Регіональної філії Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Враховуючи вищезазначене за результатами розгляду документів, доданих до заяви до стажу за вислугою років зараховано періоди з 28.04.2017 по 10.10.2017 (5 місяців 13 днiв). Не зараховано періоди роботи з 28.08.1995 по 27.04.2017, оскільки посади, на яких працював заявник, не відповідають переліку посад, зазначених в постанові КМУ від 12.10.1992 № 583. Перiод до стажу з 11.10.2017 по 08.04.2021 не підлягає зарахуванню до стажу роботи за вислугу років в зв`язку із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» № 2148 VIII вiд 03.10.2017 та відсутність в законодавстві України норм, що встановлюють право на пенсію за вислугу рокiв для локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті і в метрополітені після 11.10.2017.

Як стверджує відповідач, карта умов праці ПАТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Одеська залізниця» надана позивачем до матеріалів позовної заяви в розділі V пільги компенсації не містить інформації щодо пільгового стажу з пенсійного забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зазначає, що страховий стаж позивача згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу становить 37 років 3 місяці 12 днів, спеціальний стаж що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «а» ст.55 Закону № 1788-ХІІ 5 місяців 13 днів.

03.12.2021 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача (а.с.109-132).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 .

З наданої до суду копії трудової книжки позивача судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 в період з 28.08.1995 по 19.03.1996 слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно-технічного обслуговування вагонів Білгород - Дністровський; з 19.03.1996 по 27.06.2013 оглядачем - ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно - технiчного обслуговування вагонів Білгород Дністровський; з 27.06.2013 по 11.10.2017 оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса - Застава дільниця Білгород - Дністровський; з 11.10.2017 по 08.04.2021 оглядачем - ремонтником вагонів 6 розряду (а.с.11-13, 61-72, 118-123).

До суду позивачем надано копію довідки №63 від 08.04.2021 року, виданої виробничим підрозділом Служби вагонного господарства «Експлуатаційне вагонне депо Одеса Застава» регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с.16), згідно якої на вищевказаних посадах позивач працював повний робочий день та виконував обов`язки слюсаря з ремонту рухомого складу, оглядача ремонтника вагонів за професією, посадою оглядача-ремонтника вагонів, магістральних залізниць, які зайняті на пунктах контрольно-технічного обслуговування вагонів, пунктах технічного обслуговування вагонів, станція 1 класу, що передбачена Списком, код КП 7233, підстава ст.55 «а» Закону України "Про пенсійне забезпечення", Постановою КМУ№ 583 від 12.10.1992.

Також позивачем надано до суду карту умов праці №52 ПАТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Одеська залізниця» (а.с.14-15).

Судом встановлено, що 09.04.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії.

Вказана заява зареєстрована за №163.

За результатами розгляду даної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду в Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (а.с.17, 33, 110).

Так, у рішенні вказано, що страхових стаж позивача складає 37 років 3 місяці та 12 днів, пільговий стаж 7 місяців 13 днів та що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 28.08.1995 року по 27.04.2017 року, лскільки посади, на яких працював заявник не відповідають переліку посад, зазначених у постанові КМУ від 12.10.1992 року №583.

Суд зазначає, що копії рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року, які надані до суду позивачем та відповідачами не містять ні дати його прийняття, ні номеру даного рішення.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вказано, що датою прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року є 16.04.2021 року.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (далі-Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (далі -Закон №1058-IV).

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Так, відповідно до п. «а» ст. 55 Закон України № 1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так відповідно до приписів пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Крім того, відповідно до п.20 Порядоку № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок № 22-1).

Положеннями пункту 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Суд зазначає, що в порушення пункту 1.7 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії позивача та розписка повідомлення до неї не містять відомостей від органу пенсійного фонду про те, що позивачу необхідно додати документи на підтвердження спірних періодів праці.

Таким чином, орган пенсійного фонду, в порушення вимог Порядку №22-1, письмово не було повідомлено заявника про те, які документи необхідно подати додатково, не було надано позивачу тримісячний строк для надання таких документів, що свідчить про передчасність прийнятого рішення, та не було самостійно вжито дій щодо встановлення наявності або відсутності підстав для зарахування даного періоду роботи до пільгового стажу позивача.

Як вже вказано судом, основним документом, що підтверджує трудовий стаж відповідно до вимог чинного законодавства є трудова книжка.

Так, з наданої до суду копії трудової книжки позивача судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 в період з 28.08.1995 по 19.03.1996 слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно-технічного обслуговування вагонів Білгород - Дністровський; з 19.03.1996 по 27.06.2013 оглядачем - ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно - технiчного обслуговування вагонів Білгород Дністровський; з 27.06.2013 по 11.10.2017 оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса - Застава дільниця Білгород - Дністровський; з 11.10.2017 по 08.04.2021 оглядачем - ремонтником вагонів 6 розряду.

Суд зазначає, що згідно з позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що згідно роз`яснення «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» № 25 від 18.11.1992 року Міністерства соціального забезпечення України, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно з затвердженими Кабінетом Міністрів України переліками і списками. Якщо в ці переліки і списки включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах, тобто старші, головні, провідні, а також помічники.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» від 12.10.1992 року № 583 затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

Відповідно до вищезазначених Списків професії позивача, а саме: слюсаря по ремонту рухомого складу, оглядача-ремонтника вагонів, входять до переліку професій, які дають право на вихід на пенсію відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки основним документом, що підтверджує трудовий стаж відповідно до вимог чинного законодавства є трудова книжка, суд приходить висновку, що вищевказані періоди роботи позивача є такими, що надають право на отримання ОСОБА_3 пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується наявними записами у копії трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 .

Крім того, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 з січня 2010 по грудень 2020 року (включно) щомісячно зазначено код підстави ЗПЗ055А1, що згідно з Довідником кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства присвоюється робітникам локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

З вищевикладеного вбачається, що при розгляді заяви позивача про призначення йому пенсії відповідачем прийнято рішення без врахування усіх обставин, тобто необґрунтовано.

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В той же час, вирішуючи вимоги позивача зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, період роботи з 28.08.1995 року по 19.03.1996 року на посаді слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 19.03.1996 року по 27.06.2013 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно-технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 27.06.2013 року по 11.10.2017 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса Застава 1 дільниця Білгород- Дністровський; з 11.10.2017 року по 08.04.2021 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 6 розряду, суд зазначає.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення).

Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

За наявного правового регулювання та зважаючи на встановлені судом обставини, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, так як єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року були висновки суб`єкта владних повноважень, що періоди роботи позивача з 28.08.1995 року по 19.03.1996 року на посаді слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 19.03.1996 року по 27.06.2013 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 27.06.2013 року по 11.10.2017 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса Застава 1 дільниця Білгород- Дністровський; з 11.10.2017 року по 08.04.2021 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 6 розряду не підлягають зарахуванню до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, так як вказані доводи судом визнані необґрунтованими, суд дійшов висновку, що і похідна вимога позивача є такою, що підлягає задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

Відтак, враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.04.2021 року №1623.

Таким чином, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача судового збору у розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року, яке прийняте за результатами розгляду заяви від 09.04.2021 року №1623.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, період роботи з 28.08.1995 року по 19.03.1996 року на посаді слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 19.03.1996 року по 27.06.2013 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 4 розряду пункту контрольно- технічного обслуговування вагонів Білгород- Дністровський; з 27.06.2013 року по 11.10.2017 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 5 розряду пункту технічного обслуговування вагонів Одеса Застава 1 дільниця Білгород- Дністровський; з 11.10.2017 року по 08.04.2021 року на посаді оглядачем ремонтником вагонів 6 розряду.

Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.04.2021 року №1623.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323).

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул.Герцена, буд.10, м.Хмельницьк, 29000, код ЄДРПОУ 21318350.

Суддя С.М. Корой