Рішення № 103392869, 31.01.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12471/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року м. Одеса

У залі судових засідань № 33

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Галат В.І.,

за участю сторін:

представника позивача - Базилюк К.В.,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною відмову, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про:

визнання протиправною відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000963305 від 08.01.2020 року;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000973305 від 08.01.2020 року.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 наголошувала, що висновки контролюючого органу викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування від`ємного значення суми, яка приймає участь у бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року є безпідставними.

Позивач стверджує, що у ході проведення перевірки нею було надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність проведення господарських операцій за результатами яких сформовано податковий кредит та які вплинули на формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вказувалося, що висновки Головного управління ДПС в Одеській області про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є протиправними.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року, у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області про розгляд адміністративної справи №420/12471/21 за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року, продовжено розгляд адміністративної справи №420/12471/21 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року, надано можливість представникам фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Одеській області приймати участь у судових засіданнях по адміністративній справі №420/12471/21 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою сервісу «EasyCon».

25 листопада 2021 року, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

28 грудня 2021 року, закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду суті.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№47995/21 від 02.09.2021р.) на позовну заяву (т.ІІІ, а.с.56-69).

Відзив обґрунтований наступним.

Головне управління ДПС в Одеській області вказувало, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2019 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту є придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг.

У свою чергу, на думку Головного управління ДПС в Одеській області господарські операції між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ПАТ «Черкаський шовковий комбінат», ТОВ «Інститут ІМТ», ТОВ «Український папір», ТОВ «ТК-Фурнітура», ПП «Желвім», ТОВ «Нова пошта», ТОВ «Делівері», ТОВ «Текстиль-контакт», ТОВ «Тексіка», ТОВ «Веллтекс-Україна», ТОВ «Джи.Ті.Ел», ТОВ «Імпласт», ТОВ «Молнія Україна», ТОВ «Соталан», ТОВ «Шокопак», ТОВ «Хіммельтек», ТОВ «Лайт-Текс», ТОВ «Компанія «ДА-ТЕКС» є нереальними, оскільки позивачем не було надано первинних документів, які свідчили б про використання у межах підприємницької діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Як зазначало Головне управління ДПС в Одеській області, аналізом господарських операцій позивача встановлені ознаки ризикового ведення господарської діяльності, спрямованої на штучне формування податкового кредиту, шляхом викривлення показників податкової звітності та їх маніпулюванням при складанні декларації з ПДВ, додатку №5 до декларації з ПДВ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ), згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, зареєстрована 10.11.2017 року за №25560000000138196.

До видів діяльності ФОП ОСОБА_1 згідно код КВЕД відносяться 46.16 Діяльність посередників у торгівлі текстильними виробами, одягом, хутром, взуттям і шкіряними виробами (основний); 62.01 Комп`ютерне програмування; 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.03 Діяльність із керування комп`ютерним устаткуванням; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами; 46.42 Оптова торгівля одягом і взуттям; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

21.10.2019 року, ФОП ОСОБА_1 була подана податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року, у рядку 19 якої відображений показник від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 136364,00 гривень та яку у рядку 20.2.1 було заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (т.І, а.с.40-41).

До податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року, ФОП ОСОБА_1 були додані, зокрема: заява про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4) і розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5) (т.І, а.с.42-49).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області №1719 від 13.11.2019 року та направлень №№1738,1739 від 22.11.2019 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2019 року (т.І, а.с.71-73).

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області складено Акт №515/15-32-33-05/ НОМЕР_1 від 06.12.2019 року (т.І, а.с.8-32).

У вищевказаному акті зазначено, що посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області встановлені порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України щодо незабезпечення зберігання первинних облікових документів; пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 189.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ яка підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 136364,00 гривень (т.І, а.с.31).

На підставі Акту перевірки №515/15-32-33-05/ НОМЕР_1 від 06.12.2019 року, Головним управлінням ДПС в Одеській області були винесені податкові повідомлення-рішення:

№0000973305 від 08.01.2020 року, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 гривень (т.І, а.с.6).

№0000963305 від 08.01.2020 року, яким ФОП ОСОБА_1 відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 136364,00 гривень (т.І, а.с.7).

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу про порушення податкового законодавства, вважаючи винесені Головним управлінням ДПС в Одеській області податкові повідомлення-рішення протиправними, ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі Податковий кодекс).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган, зокрема, у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено частиною 1 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон № 996-ХІV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з положеннями частини 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Отже, сукупний аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все у даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Таким чином, вказані норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Підпунктом 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995 року, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи у розумінні наведених норм законодавства.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року зазначив, що процесуальна діяльність суду з встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ФОП ОСОБА_1 у додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2019 року, відображено придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг на суму ПДВ 136364,00 гривень (т.І, а.с.42-43).

Суд зауважує, що підприємницька діяльність позивача, поміж іншим, складається з реалізації одягу (серед більшого технічного) за зовнішньоекономічними контрактами (т.І, а.с.70-86), виготовленого на замовлення позивача третіми особами (т.І, а.с.173-235), з придбаних нею матеріалів.

Для здійснення вищевказаної господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 придбавалися відповідні тканини та фурнітура необхідна для пошиття.

Суд зазначає, що на виникнення у ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту вплинули взаємовідносини позивача: з ТОВ «Нова пошта» (т.І, а.с.237-250, т.ІІ, а.с.1-42) та ТОВ «Делівері» (т.ІІ, а.с.43-99) щодо організації перевезення відправлень; ТОВ «Компанія «ДА-ТЕКС» (т.ІІ, а.с.100-136), ТОВ «Джи.Ті.Ел» (т.ІІ, а.с.137-160), ТОВ «ТК-Фурнітура» (т.ІІ, а.с.196-211), ТОВ «Молнія Україна» (т.ІІ, а.с.233-233), ТОВ «Тексіка» (т.ІІ, а.с.234-243), ТОВ «Лайт-Текс» (т.ІІ, а.с.244-249), ТОВ «Веллтекс-Україна» (т.ІІІ, а.с.18-28) щодо придбання блискавок, ниток, стрічок, застібок, резинок; ТОВ «Соталан» (т.ІІ, а.с.212-224) щодо придбання гофроящиків; ТОВ «Інститут ІМТ» (т.ІІ, а.с.224-233) щодо придбання пресу пневматичного та перехідників; ПАТ «Черкаський шовковий комбінат» (т.ІІ, а.с.161-165), ТОВ «Хіммельтек» (т.ІІІ, а.с.1-6), ТОВ «Текстиль-контакт» (т.ІІІ, а.с.7-17) щодо придбання тканини; ТОВ «Український папір» (т.ІІІ, а.с.29-31) щодо придбання канцелярських приладів та паперу; ТОВ «Імпласт» (т.ІІІ, а.с.32-34) щодо придбання упаковки та фотополімерних друкарських форм; ТОВ «Шокопак» (т.ІІІ, а.с.35-36) щодо придбання шоколадних плиток молочного та чорного шоколаду з логотипами; ПП «Желвім» (т.І, а.с.94-97, 105-109, 136-137, 210-235) щодо безпосереднього виготовлення (пошиву) одягу (напівкомбінезонів чоловічих, сумок господарських, тощо).

З метою підтвердження реального характеру господарських операцій, під час судового розгляд справи, позивачем було надано первинну документацію по усім вищевказаним контрагентам (договори, акти приймання виконаних робіт, видаткові накладні, транспортні накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення, банківські квитанції, тощо), а тому висновки контролюючого органу про незабезпечення зберігання первинних облікових документів не знаходять свого підтвердження.

Суд зауважує, що надані позивачем копії первинної документації не містять дефектів форми та змісту, виписані належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Крім того, придбані позивачем товарно-матеріальні цінності та послуги повністю узгоджуються з видом її господарської діяльності.

Також, вирішуючи питання про реальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та її контрагентами, суд враховує презумпцію добросовісності платника податків, за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Суд зауважує, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Крім того, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності - платник податків має спростовувати ці доводи.

У свою чергу, жодних доказів на спростування реальності господарських операцій ФОП ОСОБА_1 , які слугували підставою для подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, відповідачем під час судового розгляду справи не надано.

Також, суд критично ставиться до посилань контролюючого органу, що підставою для відмови ФОП ОСОБА_1 у поверненні суми бюджетного відшкодування слугувало не надання останньою витребуваних на запит Головного управління ДПС в Одеській області доказів, зокрема, щодо перерахунку грошових коштів на користь контрагентів за отримані товари, оскільки, у матеріалах справи міститься копія супровідного листа від 29 листопада 2019 року, з відмітною канцелярії податкової (оригінал якого було надано суду для огляду), згідно якого, позивачем були надані запитувані документи (загалом на 193 аркушах)(т.ІІІ, а.с.121-135).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження Головного управління ДПС в Одеській області про відсутність у ФОП ОСОБА_1 права бюджетного відшкодування податку на додану вартість є помилковими.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку, для належного та ефективного захисту прав позивача, існує необхідність визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №0000973305 та №0000963305 від 08.01.2020 року.

Суд зауважує, що саме податковим повідомленням-рішенням №0000963305 від 08.01.2020 року позивачеві було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 136364,00 гривень, а тому, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

У свою чергу, відповідачем не доведено відсутності у ФОП ОСОБА_1 права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість та порушення нею

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Таким чином, на підставі статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ФОП ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 2276,75 гривень, який з урахуванням задоволення позовних вимог майнового характеру підлягає відшкодуванню у розмірі 1368,75 гривень.

Стосовно клопотання ФОП ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 17 червня 2021 року, між ФОП ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «НЕКСТ ЛЕВЕЛ» було укладено Договір №1 про надання правової допомоги (т.ІІІ, а.с.38-39).

Згідно Рахунку-фактури №1 до договору про надання правової допомоги №1 від 17 червня 2021 року, Адвокатським об`єднанням «НЕКСТ ЛЕВЕЛ» було виконано: консультація замовника 1 годинна вартістю 2000,00 гривень; вивчення та аналіз відповідності вимогам діючого законодавства податкової звітності, первинних документів та акту документальної перевірки 2,50 години вартістю 5000,00 гривень; підготування адвокатського запиту, позовної заяви та інших процесуальних документів 2 години вартістю 4000,00 гривень; приймання участі у судових засіданнях 2 години вартістю 4000,00 гривень. Разом без ПДВ 15000,00 гривень (т.ІІІ, а.с.40).

Квитанцією №0.0.2201515115.1 від 19.07.2021 року підтверджується сплата ФОП ОСОБА_1 на користь Адвокатського об`єднання «НЕКСТ ЛЕВЕЛ» 15000,00 гривень (т.ІІІ, а.с.41).

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У свою чергу, від Головного управління ДПС в Одеській області клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу до суду - не надходило.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однак, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Суд зазначає, що виконані адвокатом роботи з вивчення оскаржуваних рішень та аналіз відповідності вимогам діючого законодавства податкової звітності, первинних документів та акту документальної перевірки, фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позовної заяви, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Крім того, суд зауважує, що представником позивача були заявлені до стягнення витрати за участь у судових засіданнях (2 години) ще тоді, коли справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (за наявними у суду матеріалами).

Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат (сума позову 136364,00 гривень), критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи (текс позовної заяви на яку адвокатом витрачено 2 години становить 4 аркуші), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.

Суд бере до уваги норму статті 134 КАС України та правовий висновок Верховного Суду з приводу того, для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація сторін, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа №815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа № 826/841/17).

З огляду на зазначене, суд вважає, що сума витрат пов`язаних з розглядом справи, а саме - на професійну правничу допомогу, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2000,00 гривень.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ ВП44069166) про визнання протиправною відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000963305 від 08.01.2020 року; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000973305 від 08.01.2020 року задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0000963305 від 08.01.2020 року визнати протиправним та скасувати;

Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0000973305 від 08.01.2020 року визнати протиправним та скасувати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП44069166) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1368,75 (одна тисяча триста шістдесят вісім гривень сімдесят п`ять копійок) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП44069166) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 31 січня 2022 року.

Суддя Ярослава БАЛАН