Рішення № 103386753, 10.02.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14007/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого судді - Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання Матіко Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали справи за адміністративним позовом адвоката Пересоляк О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в Закарпатській області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Пересоляк О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з вищевказаним позовом до ДПП, про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та стягнення моральної шкоди.

Заявлений позов мотивує тим, що 16.10.2021 року, о 14 год. 29 хв., за адресою м. Ужгород, пл. Дружби Народів, 2, ОСОБА_1 керуючи т/з Фольцваген Гольф д.н.з. НОМЕР_1 , на в`їзді на перехрестя із круговим рухом не увімкнув покажчик повороту відповідного напрямку (ліворуч) чим порушив п.9.2 б ПДР, тобто порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

В подальшому, постановою серії ЕАО № 4911441 від 16.10.2021 року, винесеною інспектором Управління патрульної поліції в Закарпатській області, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн.

Позивач вважає, вказану постанову про притягнення до адміністративної відповідальності необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 ніяких порушень, у розумінні ч.2 ст.122 КУпАП не вчинялось, а інспектором поліції не надано доказів правопорушення.

Також зазначає, що виносячи постанову, інспектором поліції не зазначено, яким саме способом було встановлено дані обставини та яким засобами проводилася його фіксація.

Вважає, що зазначенні обставини вказують на формальний розгляд справи, при винесенні постанови відповідач не дав належної оцінки доводам позивача і не вжив всіх заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин вчинення адміністративного правопорушення.

Крім цього, позивач зазначає, що винесенням відповідачем протиправної постанови йому заподіяно моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях позивача, яких останній зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та необхідністю вживати заходів для відновлення порушених прав.

У зв`язку з наведеним, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО 4911441 від 16.10.2021 р. та стягнути з Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 800,00 грн., 454 грн. судового збору та грошову компенсацію за заподіяння моральної шкоди у розмірі 1500 грн.

Представником відповідача - Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції відзив на адміністративний позов до суду не надано.

У судове засідання ОСОБА_1 надав заяву, в якій просить суд розглянути справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, хоча про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, спір між сторонами виник з приводу притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законом України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) та ст.286 КАС України.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Як встановлено судом 16.10.2021 року відносно ОСОБА_1 , було винесено постанову серії ЕАО №4911441 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. 00 коп.

Зі змісту постанови вбачається, що 16.10.2021 року, о 14 год. 29 хв., за адресою м. Ужгород, пл. Дружби Народів, 2, ОСОБА_1 керуючи т/з Фольцваген Гольф д.н.з. НОМЕР_1 , на в`їзді на перехрестя із круговим рухом не увімкнув покажчик повороту відповідного напрямку (ліворуч) чим порушив п.9.2 б ПДР, тобто порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП.

Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 510,00 гривень.

Частиною 2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до ст.222 цього Кодексу, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.2 ст.122 КУпАП.

Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, відповідно до ст. 288 КУпАП, перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23 КпАП).

В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обов`язок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

У відповідності до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі, інспектор УПП, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.

Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач у позовній заяві заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху.

З оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про відсутність порушення ним ПДР, є підставою вважати постанову по справі про адміністративне правопорушення протиправною та такою що підлягає скасуванню.

Вищенаведені обставини дають підстави дійти висновку, що відповідачем всупереч положень Кодексу України про адміністративні правопорушення не проведено дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачених приписами ст.ст. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов`язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Позивач заперечив факт дослідження відповідачем будь-яких обставин під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності та дослідження доказів на підтвердження вини останнього.

Окрім того, відповідачем не надано жодних доказів, які спростували б твердження позивача, які викладені в позовній заяві.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз законодавчих норм, заперечення позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення дає підстави суду дійти висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача, однак доказів того, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 9.2 б ПДР України не надано.

Оскільки, відповідачем не долучено жодного доказу, та не доведено сам факт порушення п.9.2 б ПДР України, вважаю, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.

У відповідності до ч.3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Виходячи із норм викладених в ст. 77 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В порушення законодавчих положень відповідачем не з`ясовано всіх обставин справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП.

Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Судом враховується положення ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою , з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановленні в судовому засіданні обставини та визначенні відповідно до них правовідносини, враховуючи те, що на час розгляду справи та винесення постанови по суті заявлених позовних вимог, відповідачем доказів щодо правомірності свого рішення суду надано не було, не було надано відповідних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем зазначеного правопорушення, будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем обставини у суду відсутні, суд приходить до висновку, що порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП, недотримання вимог щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та належного документування обставин адміністративного правопорушення, є підставою для скасування постанови серії ЕАО №4911441 та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Що стосується вимоги позивача щодо компенсації заподіяної моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань понесених позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

За таких обставин, поданий адвокатом Пересоляк О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 позов, підлягає до часткового задоволення.

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольнив частково, то з відповідача, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню судові витрати понесені відповідачем на правничу допомогу у розмірі - 800 грн.

Що стосується суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то суд виходить з обсягу задоволених позовних вимог та положень ч.3 ст. 139 КАС України, а тому вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 454 грн.

На підставі ст. ст. 6-14, 25, 32, 77, 139, 205, 241, 243 - 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 33, ч.2 ст.122, ст.ст. 247, 251, 258, 268, 280, 283, 284, 288 КУпАП, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задоволити частково.

Постанову серії ЕАО №4911441 від 16.10.2021 року, якою ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за порушення ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень - скасувати, провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 800,00 грн. та 454 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ст.286КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.02.2022 року.

Суддя В.М. Малюк