Рішення № 103386350, 17.02.2022, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/549/22

Справа № 235/170/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року м.Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська» з 16.01.2019 по 03.11.2020.

Наказом від 03.11.2020 № 2141/п позивач був звільнений з шахти за ст.38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням суду від 21.01.2021 року з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість з заробітної плати за період грудень 2019 року квітень 2020 року та вересень 2020 року жовтень 2020 року в розмірі 81019,37 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 листопада 2020 року по 21 січня 2021 року в сумі 37701,55 гривень, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, на відшкодування сплаченого судового збору 825,25 гривень.

Стягнення з відповідача на користь позивача проводилось в примусовому порядку, відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №64370090 від 05.02.2021.

Відповідно до виписки по надходженням на картку позивача, заборгованість із заробітної плати в порядку примусового виконання рішення суду остаточно була перерахована 29.11.2021. Постанова про закінчення виконавчого провадження №64370090 від 01.12.2021 була отримана позивачем 14.12.2021.

Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 151517,55 гривень, із розрахунку: 711,35*213, де 711,35 гривень середньоденний заробіток, 213 кількість днів затримки.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021 по 29.11.2021 року у розмірі 151517,55 гривень.

Ухвалою суду від 17 січня 2022 відкрито провадження, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Представник відповідачау відзивіна позовзазначив,що відповідачзаявлені позовнівимоги невизнає у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. На думку відповідача заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З відповідача на користь позивача рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21.01.2021 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день постановлений рішення судом, після ухвалення цього рішення і звернення його до виконання, відносини щодо виплати присудженої судом суми, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення ст. 117 КЗпП України, в такому разі застосовуватися не можуть, а тим більш повторне стягнення, розглядатися судом не правомірне.

Зазначена позиція узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що положення ст. 116 та 117 КЗпП України передбачають право на отримання виплат, що мали місце після того, як сума була встановлена судом.

Підсумовуючи наведене, відповідач стверджує, що у позивача немає права на отримання заявленої ним суми у цій справі за затримку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпІІ України.

При цьому відповідач зазначає, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 21.01.2021 року по справі №235/8268/21 вже вирішено трудовий спір між сторонами та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати відповідну суму.

Тому, підстави для задоволення позову, відсутні.

08.10.2021 на рахунок з обліку депозитних сум відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного МРУ МЮ (м. Харків) надійшли грошові кошти у сумі 200 000,00 грн від відповідача при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження АСВП №47030601 від 26.03.2015 про стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська»» на користь держави, юридичних та фізичних осіб суми боргу, які керуючись ст.45 ЗУ «Про виконавче провадження», були розподілені 11.10.2021 у тому числі й позивачу (перша виплата у сумі 13 487,69 грн).

Відповідач з моменту винесення рішення суду та відкриття виконавчого провадження не є розпорядником коштів. Оцінивши дану позицію позивача, відповідач вважає її непослідовною, неспроможною, у зв`язку з чим, приходить до висновку, що мотиви, що спонукали позивача протягом певного періоду не користатися своїм правом звернення до виконавчої служби з вимогою виконання рішення суду, були викликані іншими причинами, що дозволяє відповідачу розцінити дану поведінку позивача як зловживання правом.

Відповідач зазначає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року (як зазначив позивач) є передчасними. Всі досліджені матеріали підтверджують, що позивач не має доказових фактів, на підставі яких пред`явлено позов, бо не довів наявність суб`єктивного права, за захистом якого він звернувся, не довів, що воно дійсно порушено, не надав доказів, що підтверджують позов (звернень до державного виконавця для виконання рішення суду).

Позивачу у виконавчому провадженні №64370090 здійснено розподіл грошових коштів 11.10.2021 року у розмірі 13 487,69 грн та 29.11.2021 у розмірі 106 058,48 грн, що підтверджується наданою позивачем випискою про рух коштів по його банківському рахунку.

На підставі вищенаведеного відповідач вважає вимоги позивача про стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року (як зазначив позивач) неправомірними, необґрунтованими та надуманими.

Відповідно до вимог ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися за вирішенням трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що 21.01.2021 року позивач знав про рішення суду, виконавчий лист видано 21.01.2021 року, до моменту відкриття виконавчого провадження 05.02.2021 року № 64370090 та в подальшому, позивач ніяких дій та вимог не пред`являв, тобто умисно затягував справу, щоб в подальшому отримувати компенсацію для подальшого збагачення.

Враховуючи, що рішення винесено Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 21.01.2021, виконавче провадження відкрито 05.02.2021 року, то повторне звернення позивача неможливо розглядати в суді. В разі неналежного виконання рішення суду від 21.11.2021 року позивач не позбавлений був можливості оскаржувати дії державного виконавця в судовому порядку ще 12.10.2021 року, коли отримав першу виплату в розмірі 13 487,69 грн, а не звертатись з другим позовом до відповідача.

Відповідач отримав позовну заяву поштою через приймальню шахти 19.01.2022 року (№01/10-141).

З огляду на викладене, враховуючи зміст вимог позивача, який просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року в розмірі 151 517,55 грн, в той час, як позивач пред`явив позовні вимоги 12.01.2022 року, а право цієї вимоги у позивача виникло лише з 20.01.2022 року (наступного дня після отримання позовної заяви відповідачем), тому вказані вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки є необґрунтованими в частині періоду стягнення середнього заробітку.

Так як ВП №64370090 від 05.02.2021 року по справі 235/8268/20 закінчено, то чинним законодавством України не передбачено виплату боржником середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період після вирішення спору судом. Позов безпідставний, а тому не підлягає задоволенню. Разом з тим, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року, а суд відповідно до ст.13 ЦПК України розглядає справи в межах позовних вимог, в задоволенні позову в цій частині також необхідно відмовити.

Таким чином, при вирішенні спору, відповідач вважає, що порушення трудових прав позивача у сфері трудових відносин не допущено, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зазначає також, що якщо доводи відповідача для суду недостатні для прийняття рішення, представник відповідача просить суд, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Право суду на зменшення розміру за затримку розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.10.2018 по цивільній справі № 756/10824/15-ц (провадження № 61-7694зпв18), в постанові від 26.06.2019 по цивільній справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в постанові від 09.09.2020 по цивільній справі № 212/5797/15-ц (провадження № 61-2578св19), в суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП. Верховний Суд вказав, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Право суду на зменшення розміру за затримку розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Право повинно насолоджуватися справедливістю, прагнути до досконалості.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду 12.01.2021 року, відповідач вважає, про доцільність зменшення стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, що позовні вимоги за затримку розрахунку при звільненні, не відображають дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

На сьогоднішній день на ДП «ВК «Краснолиманська», як і на багатьох вугледобувних підприємствах регіону, склалася складна економічно - фінансова ситуація, яка спричинила простій на підприємстві, починаючи з 19.12.2019 року, про що виданий наказ від 19.12.2019 року № 875. На час простою до роботи залучаються лише працівники, які мають бути задіяні у роботах з підтримки життєдіяльності підприємства, а саме роботоспроможності гірничошахтного устаткування, попередження затоплення гірничих виробок тощо. На момент звільнення позивач знав, в якому важкому фінансовому стані знаходиться підприємство.

Ситуація додатково погіршується оголошенням карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Адміністрацією та представниками законно обраної профспілкової організації підприємства, починаючи з грудня 2019 року, вживаються всі можливі заходи в межах чинного законодавства, для вирішення питання щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати шахтарям. Звернення неодноразово були направлені зокрема до: Президента України, Прем`єр - міністра України, Голови Донецької Обласної Державної адміністрації, Міністра енергетики та захисту довкілля України, Голови Служби безпеки України.

Враховуючи фактичні обставини справи, відповідачу вкрай важко виконувати, в повному обсязі, вимоги ст.116,117 КЗпП України і вважає ці обставини, як форс - мажорні (не з вини підприємства).

Відповідач просить суд врахувати інтереси відповідача, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності та зменшити розмір за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорційності (з урахуванням спірної суми, на яку мається право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком), що буде доцільним та справедливим, значно пом`якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника га роботодавця.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову представник відповідача просить відмовити у повному обсязі, справу розглянути без її участі.

Позивач, представник позивача до судового засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Частиною 2статті 247ЦПК Українипередбачено,що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 21 січня 2021 року по справі 235/8268/20 стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період: грудень 2019 року - квітень 2020 року та вересень 2020 року жовтень 2020 року в сумі 81 019 (вісімдесяти однієї тисячі дев`ятнадцяти) гривень 37 копійки без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 листопада 2020 року по 21 січня 2021 року в сумі 37 701 (тридцяти семи тисяч семисот однієї) гривні 55 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, на відшкодування сплаченого судового збору 825 (вісімсот двадцяти п`яти) гривень 25 копійок. Рішення суду набрало законної сили 22 лютого 2021 року (а.с.12-15).

Кошти стягнуті рішенням суду, отримані 29.11.2021(а.с.19).

Судом встановлено, що відповідачем проведено виплату позивачу заборгованості по заробітній платі, стягнутої рішенням суду 29.11.2021 року. Заборгованість сплачена в повному обсязі.

Відповідно достатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Судом встановлено,що намомент розглядусправи всуді заборгованістьперед позивачемпо заробітнійплаті буласплачена 29листопада 2021року.Середній заробітокстягнуто заперіод з4листопада 2020року по21січня 2021року.Таким чиномпідлягає стягненнюсередній заробітокза періодзатримки розрахункипри звільненніза періодз 22січня 2021року по29листопада 2021року.Період затримкистановить 213днів.Середньоденний заробіток711,35гривень.Всього 213*711,35=151517,55гривень.

Між тим, встановленийст. 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відшкодування, передбаченест. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогост. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно дост. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

Відповідно до ч.4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з огляду на не співмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку, розмір якої на день постановлення рішення суду складає 151517,55 гривень зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 90000,00 гривень.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до п. 6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 гривень.

Керуючись ст.ст.12-13,81,141,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.47,116,117 КЗпП Українисуд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90000 (дев`яносто тисяч) гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду, в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду або через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ДП «ВК «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, місцезнаходження: Донецька область, м. Родинське, вул. Перемоги,9.

Повний текст рішення виготовлено 17 лютого 2022р.

Суддя: