Рішення № 103382153, 17.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/18012/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання бездіяльності та дій протиправними, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до військової частини А3913 код ЄДРПОУ 07699476, місцезнаходження: Львівська обл., Самбірський р-н, м.Новий Калинів, пл.Авіації, 29 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2018 по 27.09.2021 у розмірі 99367,83гривень;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 99 367,83 гривень;

- зобов`язати військову частину А3913 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсацію, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ втрати частини доходу за весь час затримки виплати основного розміру доходу (індексації грошового забезпечення) у розмірі 99367,83 гривень з 02.04.2015 по 27.09.2021.

Ухвалою від 25.10.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 02.12.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме – не виплатив на користь позивача індексацію його грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період 06.10.2018 по 27.09.2021 у розмірі 99367,83гривень. Крім того, вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення відповідач зобов`язаний компенсувати втрату частини доходу позивача.

30.11.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду. Вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача грошову компенсацію втрати заробітку є безпідставними, зважаючи на нерелевантність приписів Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ.

Крім того, наполягає на тому, що обчислення суми компенсації втрати заробітку належать до повноважень роботодавця, а тому суд не вправі присуджувати на користь позивача конкретно визначену суму коштів.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у військовій частині А3913.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А3913 (по стройовій частині) №220 від 05.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу відповідної частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 05.10.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №380/178/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3913 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:

- визнано протиправними дії військової частини А3913 щодо неналежного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2015 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового;

- зобов`язано військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 року по лютий 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням виплачених сум;

27.09.2021 на виконання вказаного рішення суду військовою частиною А3913 виплачено 99367,83 грн., що підтверджується випискою за картковим рахунком позивача.

Виходячи з наявності підстав стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення), позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів трудового законодавства, які з огляду на їх субсидіарний характер, є релевантними при розгляді та вирішенні цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 05.10.2018.

27.09.2021 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 99367,83 грн.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 06.10.2018 по 26.09.2021, оскільки заборгованість відповідача виникає з першого дня після звільнення. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 27.09.2021.

А тому у задоволенні позову у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 27.09.2021 необхідно відмовити повністю.

Суд вказує на те, що період з 06.10.2018 по 26.09.2021 становить 1087 календарних днів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Згідно з довідкою №71/1/525/1 від 22.07.2021 про нараховане грошове забезпечення позивача за період з 02.03.2015 по 05.10.2018 розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у серпні 2018 року – 10015,12 грн., у вересні 2018 року - 10015,12 грн.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 328,36 грн. ((10015,12 грн. + 10015,12 грн.) / 61 день (кількість днів у серпні, вересні 2018 року)).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 99367,83 грн. (нарахована індексація грошового забезпечення) / 356927,32 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 =27,84%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 27,84% становить: 328,36 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 27,84% = 91,42 грн.; 91,42 грн. * 1087 (кількість днів затримки розрахунку) = 99373,54 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 06.10.2018 по 26.09.2021 у розмірі 99373,54 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що, позивач, звертаючись до суду із відповідним позовом, пропустив строк звернення.

Так, згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Частиною 1 статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У вимірі спірних правовідносин суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20, за змістом якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України.

У свою чергу, вказаною нормою встановлено місячний строк для звернення до суду. При цьому суд зауважує, що перебіг строку звернення обчислюється з моменту проведення повного розрахунку.

Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд вказує на те, що повний розрахунок з позивачем проведено лише 27.09.2021. За таких обставин останнім днем місячного строку є 27.10.2021. Між тим, суд встановив, що позивач звернувся до суду 05.10.2021, що підтверджується відтиском штемпеля на конверті поштового відправлення. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду своєчасно, тобто без пропуску законодавчо встановленого строку звернення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення у розмірі та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.04.2015 по 27.09.2021 суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати;стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

За наведених обставин суд вважає помилковими твердження представника відповідача про неможливість застосування приписів Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати", оскільки відповідні доводи зумовлені довільним трактування правового регулювання.

Слід зазначити про те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №380/178/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021, встановлено, що у період з 02.03.2015 по 31.12.2015 індексація Піонтковському Ю.О. не виплачувалася у повному обсязі.

Частиною 2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

Відтак, беручи до уваги, встановлену під час розгляду вказаної справи невиплату позивачу сум індексації грошового забезпечення з 02.03.2015 по 31.12.2015, суд вважає підставними позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення.

Крім того, суд вказує на те, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічні позиції були сформовані Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.

Таким чином, суд висновує про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за час затримки виплати з 02.03.2015 по 26.09.2021.

Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Водночас суд вказує на те, що рішення суду має зобов`язальний характер, тобто конкретна сума компенсації втрат частини доходу повинна обчислюватися роботодавцем.

Такими чином, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату конкретної суми згаданої компенсації у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення слід залишити без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А3913 код ЄДРПОУ 07699476, місцезнаходження: Львівська обл., Самбірський р-н, м.Новий Калинів, пл.Авіації, 29 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 99373 (дев`яносто дев`ять тисяч триста сімдесят три) грн. 54 коп. за період з 06.10.2018 по 26.09.2021.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 99367 (дев`яносто дев`ять тисяч триста шістдесят сім) грн. 83 коп.

Зобов`язати військову частину А3913 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за весь час затримки виплати основного розміру доходу (індексації грошового забезпечення) у розмірі 99367 (дев`яносто дев`ять тисяч триста шістдесят сім) грн. 83 коп. з 02.03.2015 по 26.09.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя А.Г. Гулик