Рішення № 103381666, 17.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2022 року Справа № 280/10572/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса для листування: « АДРЕСА_1 ; адреса проживання позивачки: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та дискримінаційними рішення Відповідача № 438/02 від 24 січня 2017 року в тій частини, в якій стосується вимог позивачки на отримання пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року;

- визнати протиправними дії відповідача, в частини відмови у виплаті позивачці пенсії з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позиваки за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 08 листопада 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 є громадянкою України та з 22 лютого 1993 року їй призначено пенсію за віком. У 1993 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку із чим виплату пенсії їй було припинено. 20 січня 2017 року представник позивача звернувся до УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя із заявою про поновлення пенсії позивачки, однак листом від 24 січня 2017 року №438/02 УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя відмовлено позивачці у поновленні виплати пенсії на підставі розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. На день подання заяви про поновлення пенсії за віком, ОСОБА_1 постійно проживає на території іншої держави, тобто не виконуються умови п. 1.1, 2.1, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), також не надано документу що підтверджує особу громадянина України. До того ж, у зв`язку з відсутністю Угоди між Урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян, підстав для розгляду питання призначення пенсії за віком ОСОБА_1 за іншими нормативними (законодавчими) актами немає. Не погодившись з доводами відповідача викладеними у листі від 24 січня 2017 року №438/02, позивачка звернулась за захистом своїх прав до суду. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2017 року по справі №334/3461/17 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя провести поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року було скасовано рішення першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог, а саме з 07 жовтня 2009 року по 30 травня 2017 року, застосувавши строки звернення до суду, встановлені ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Постановою Верховного суду від 23 жовтня 2018 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити пенсію за віком ОСОБА_1 з 20 січня 2017 року. Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року залишено без розгляду. Із посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 вважає, що відповідачем протиправно не виплачено пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року, оскільки нараховані суми пенсії, недоотримані з вини пенсійного органу, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. За таких обставин, вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 29 листопада 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №70264), в якому зазначає, що позивач у 1993 році виїхала за кордон на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, тому нарахування пенсії з того часу позивачу не здійснювалось. Також вказав, що оскільки в період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року нарахування пенсії позивачу не здійснювалось, то недоотримана пенсія відсутня. Крім того наголошує, що позивачем не дотримано Порядок № 22-1, а саме пункт 2.9, яким передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Крім цього зауважив, що відповідно до пункту 1.7 вказаного Порядку, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Оскільки позивач через представника за довіреністю звернувся до відповідача для поновлення пенсії 20 січня 2017 року, тому підстави для задоволення позовних вимог та поновлення пенсії з 07 жовтня 2009 року повністю відсутні. Разом з тим, зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки такі вимоги є передчасними. Враховуючи вищезазначене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

09 грудня 2021 року представником позивача в системі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив (вх. №73161), у якій стверджує, що заперечення відповідача, викладені в відзиві на позовну заяву, жодним чином не спростовують доводів позову, а лише вказують на його обґрунтованість, на підставі чого просить суд задовольнити вимоги позивачки, викладені в позовній заяві, в повному обсязі.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України та з 22 лютого 1993 року їй призначено пенсію за віком.

У 1993 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

20 січня 2017 року позивач через уповноваженого представника звернулась до УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя з нотаріально завіреною заявою про призначення/перерахунок пенсії від 08 листопада 2016 року.

24 січня 2017 року листом УПФУ в Дніпровському районі м. Запоріжжя №438/02 позивача повідомлено, що відповідно до пунктів 1.5, 2.9 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від видку пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). У відповіді також зазначено, що на сьогоднішній день жоден нормативно-правовий акт не наділяє районне управління Пенсійного фонду України повноваженнями щодо поновлення виплати пенсій в інший, ніж передбачено Порядком №22-1, спосіб, незважаючи на підставі такого поновлення.

Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у поновленні пенсії за віком, звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2017 року у справі №334/3461/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено.

Зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя провести поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №334/3461/17 апеляційну скаргу Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя - задоволено частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2017 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя провести поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 з 31 травня 2017 року - шляхом призначення її знову, відповідно норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Верховного суду від 23 жовтня 2018 року у справі №334/3461/17 касаційну скаргу Меламеда Вадима в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

Зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити пенсію за віком ОСОБА_1 з 20 січня 2017 року.

Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року залишити без розгляду.

В задоволені решти позову відмовити.

Після усунення підстав, з яких позовні вимоги позивача стосовно виплати недоотриманої пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 30 листопада 2016 року були залишені судом без розгляду, позивач звернулась з даною позовною заявою до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 51 Закону №1058-IV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статі 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Згідно з положеннями даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, поставила право на соціальний захист в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, за своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону №1058-ІV стосовно пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов`язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.

У силу частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року по справі №815/1226/18 зазначила, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

Відповідно до статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-IV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.

Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Крім того обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Також окрему увагу слід звернути на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте, сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18).

Отже, проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

В той же час, суд погоджується з правомірністю відмови в задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону №1058 визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058 визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Тобто однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1.

Згідно з пунктом 1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі, що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).

Приписами пункту 2.1 Порядку визначено перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком.

Відповідно до пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно пункту 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, Законом №1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи визначені пунктом 2.1 Порядку №22-1, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку № 22-1.

Також, згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно абзацу 1 частини 1-3 статті 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

Пунктом 14 частини сьомої статті 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дата закінчення строку дії документа.

Пунктом 1 «Перехідних положень» Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

З вищевикладеного слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , а також будь-які інші відомості, з яких можливо було б встановити строк чинності паспорту позивача. У зв`язку із чим суд наразі позбавлений можливості встановити строк його дії, та як наслідок, належності до громадянства України.

Суд також зауважує, що закінчення строку дії паспорту не позбавляє громадянина України гарантованих прав на соціальний захист, проте ненадання діючого паспорту унеможливлює ідентифікацію особи, яка подає заяву для призначення/перерахунку пенсії.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів

Отже, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем під час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії не було дотримано вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не надав усіх необхідних документів, то відповідачем правомірно відмовлено у нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії з наданням відповідних підтверджуючих документів.

Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21 вересня 2018 року у справі №805/465/18-а (адміністративне провадження №К/9901/54767/18), від 30 жовтня 2018 року у справі №369/7555/17, від 30 квітня 2020 року у справі №805/153/18-а.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса для листування: « АДРЕСА_1 ; адреса проживання позивачки: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 17 лютого 2022 року.

Суддя Д.В. Татаринов