Ухвала суду № 103381637, 17.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

17 лютого 2022 року Справа № 280/13046/21 м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В. розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (впорядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 )

до інспектора СПДН ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, старшого лейтенанта поліції Султанової Амалії Гадірівни (69027, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.191), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 40108688, 69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29)

про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до інспектора СПДН ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, старшого лейтенанта поліції Султанової Амалії Гадірівни (далі відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі відповідача 2), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 155654, винесений 19.11.2021 відповідачем 1;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника відповідно до положень Закону України від 07.12.2017 № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон України від 07.12.2017 №2229-VIII) виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції за умови існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення. При винесенні припису працівник уповноваженого підрозділу поліції отримує пояснення від кривдника, постраждалої особи (її представника), свідків (у разі наявності). При цьому, терміновий заборонний припис виноситься за результатами оцінки ризиків, які враховуються поліцейським уповноваженого підрозділу поліції під час винесення такого припису. Натомість, як стверджує позивач, відповідачем 1 при винесенні оскаржуваного термінового заборонного припису стосовно кривдника від 19.11.2021 серії АА № 155654 не була здійснена перевірка відповідної інформації, що, у свою чергу, обумовлює його протиправність.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

31.01.2022 від відповідача 2 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач, прибувши 19.11.2021 за місцем фактичного проживання колишньої дружини ОСОБА_2 , вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру в присутності трирічного сина, а саме: тарабанив у двері квартири, переслідував колишню дружину тощо. У той же час, відповідач 1 перебувала на добовому чергуванні у складі наряду мобільної групи з реагування на факти домашнього насильства спільно по обслуговуванню території Комунарського, Олександрівського та Шевченківського районів м. Запоріжжя. За таких обставин, на підставі вимог спільного Наказу Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2019 № 369/180, працівниками поліції була здійснена оцінка ризиків вчинення домашнього насильства та, враховуючи середній ступінь небезпеки до потерпілої особи, з метою припинення протиправних дій з боку позивача по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_2 , відповідачем 1 був складений терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 155654, яким заборонялось в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Термін дії оскаржуваного припису 10 діб. Отже, представник відповідача 2 вважає, що складений відповідачем 1 оскаржуваний припис є правомірним та таким, що заздалегідь спрямовувався на запобігання вчинення позивачем відносно потерпілої особи протиправних дій. Крім того, у відзиві на позовну заяву висловлено позицію, що у даному випадку наявний спір про право, тобто спір, який виник між сторонами з приводу оскарження термінового заборонного припису, є цивільно-правовим. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, представник відповідача 2 просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач 1, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та порядок подання відзиву на позовну заяву, не надіслав суду відзиву на позовну заяву або будь-яких інших заяв щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача 2 зареєстровано як юридичну особу орган державної влади 07.11.2015.

Між позивачем та ОСОБА_2 25.12.2015 Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції за актовим записом № 1318 був зареєстрований шлюб. Від даного шлюбу у них народилась спільна дитина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с. 12-13).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2021 по справі №333/4174/21 (головуючий суддя Стоматов Е.Г.) шлюб між ОСОБА_2 та позивачем було розірвано, після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_2 відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 » (а.с.13-14).

Між позивачем та ОСОБА_5 існує спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 .

З метою його розв`язання позивач 14.09.2021 звернувся до голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району з заявою, в якій просив визначити місце проживання дитини з ним (а.с.15).

Також, до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позивачем була подана позовна заява про визначення місця проживання дитини з батьком, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Ухвалою від 19.11.2021 по справі № 335/12058/21 суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Шалагінова А.В. прийняла до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначила, що розгляд справи буде проводитись у порядку загального позовного провадження (а.с.16).

Крім того, позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами (повідомленнями) про вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, суть яких полягає у створенні позивачу перепон у спілкуванні з дитиною, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії талонів-повідомлень єдиного обліку від 07.10.2021 № 29802 (а.с.21), від 15.11.2021 № 34017 (а.с.22), від 18.11.2021 № 34302 (а.с.27), від 19.11.2021 № 34378 (а.с.28). На адресу відділу по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради позивачем також направлялась заява щодо вжиття ефективних заходів з усунення перепон у спілкуванні з дитиною.

19.11.2021 об 11 год. 30 хв. до правоохоронних органів надійшло повідомлення про те, що позивач, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , вчинює домашнє насильство психологічного характеру в присутності трирічного сина відносно колишньої дружини, а саме: тарабанить у двері квартири, переслідує малолітню дитину.

Відповідач 1, перебуваючи 19.11.2021 на добовому чергуванні у складі наряду мобільної групи з реагування на факти домашнього насильства спільно по обслуговуванню території Комунарського, Олександрівського та Шевченківського районів м. Запоріжжя, прибула на місце виклику та склала терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 155654 (а.с.11). Даним документом позивачу заборонялось в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою протягом 10 діб, а саме з 19.11.2021 (12 год. 40 хв.) до 29.11.2021 (12 год. 40 хв.).

Крім того, відповідач 1 роз`яснила позивачу під підпис положення ст. 1732 КУпАП про притягнення до відповідальності за невиконання термінового заборонного припису стосовно кривдника, зобов`язання повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ Національної поліції України за місцем учинення домашнього насильства, а також про право оскарження термінового заборонного припису стосовно кривдника до суду (а.с.11).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для закриття провадження у справі, суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статі 4 КАС України).

При цьому, у розумінні положень КАС України, суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Також необхідно зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктнийсклад і участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, але сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції, тому неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, оскільки визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору, саме тому публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника, а спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів визначена положеннями ч. 1 ст. 19 КАС України, якою, серед іншого, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Також нормами чинного процесуального законодавства визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

При цьому адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 07.12.2017 №2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ( далі Закон України від 07.12.2017 №2229-VIII):

домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

запобігання домашньому насильству це система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

кривдник це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), це особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;

психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Положеннями ст. 26 Закону України від 07.12.2017 №2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, яка відповідно до п. 9 ч. 1 Закону, є оцінюванням вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, і така оцінка має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України)у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Положеннями ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України передбачено, що розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Визначення конкретних видів заходів тимчасового обмеження прав кривдника, які передбачені ч. 2 ст. 26 Закону, або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.

Верховним Судом у постанові від 05.09.2019 по справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

За висновками Верховного Суду, які викладено у постанові від 28.04.2020 у справі №754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), тимчасове обмеження права кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи, бо такий спір є фактично спором про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку наявний спір про право, тобто, спір, який виник між сторонами у цій справі з приводу оскарження термінового заборонного припису, за своєю суттю є приватноправовим.

Наведені обставини, в силу положень ст. 19 ЦПК України, свідчать про те, що розгляд такого спору повинен здійснюватись в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими ЦПК України. Зокрема, у разі, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідний правозастосовний підхід продемонстрований, зокрема (але не виключно), у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 по справі №280/5338/21 (позов ОСОБА_6 до інспектора СПДН ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Султанової Амалії Гадіріни, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа ОСОБА_7 , про скасування припису, № в Єдиному державному реєстрі судових рішень 103193274).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Частиною 2 статті 239 КАС України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що дана позовна заява не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 238, 239, 241-243, 248 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 280/13046/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СПДН ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, старшого лейтенанта поліції Султанової Амалії Гадірівни, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Роз`яснити позивачу його право на звернення з відповідним позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.

Ухвалу виготовлено у повному обсязі та підписано 17.02.2022.

Суддя І.В. Садовий