Рішення № 103380517, 11.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2022 року Справа № 160/25171/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

10.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.02.2021 за №Ф-10399-53/64У про сплату недоїмки 37788,74 грн., штрафу 680,00 грн., всього 38 468,74 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що станом на 14.07.2000 року позивачем підприємницька діяльність не здійснювалась. Окрім цього, позивач зазначив, що оскаржувана вимога винесена без законних підстав, без проведення належної перевірки та оформлення відповідного акту перевірки. Також позивач зауважила, що відповідачем протиправно не враховано єдиний соціальний внесок, який сплачувався роботодавцями позивача. Окрім цього, позивач зазначила, що в неї станом на момент винесення оскаржуваної вимоги був відсутній офіційний статус фізичної особи-підприємця. На підставі вищевикладеного, вважає що оскаржувана вимога підлягає скасуванню.

13.12.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

05.01.2022 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивачем не було сплачено єдиний соціальний внесок починаючи з 2017 року по 4 квартал 2020 року та штрафні санкції згідно рішень №0529281319, №0529291319, №0529311319 та №0529321319 від 10.10.2018 року. Станом на 31.01.2021 року заборгованість позивача за єдиним соціальним внеском та штрафними санкціями складала 38468,74 грн., у зв`язку з чим було винесено податкову вимогу №Ф-10399-53/64 від 08.02.2021 року, яка була направлена на податкову адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Узгоджену вимогу відповідачем було направлено до органу державної виконавчої служби для примусового виконання. Вважає дії відповідача щодо формування та надсилання податкової вимоги для примусового виконання законними та правомірними. У зв`язку з вищевикладеним, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

11.01.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив, в якій підтримала свою позицію, викладену у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.02.2021 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано ОСОБА_2 вимогу №Ф-10399-56/64 У про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 38468,74 грн., в тому числі недоїмка 37788,74 грн. та штрафу 680,00 грн.

Зазначений борг розрахований наступним чином:

1) заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування:

- за 2017 рік 8448,00 грн., виходячи із 704,00 грн. на місяць;

- за 2018 рік 9828,72 грн., виходячи із 819,06 грн. на місяць;

- за 2019 рік 11016,72 грн., виходячи із 918,06 грн. на місяць;

- за 2020 рік 8495,30 грн.;

2) заборгованість по штрафним санкціями за неподання звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»:

-згідно рішення №0529281319 від 10.10.2018 року 170,00 грн.;

- згідно рішення №0529291319 від 10.10.2018 року 170,00 грн.;

- згідно рішення №0529311319 від 10.10.2018 року 170,00 грн.;

- згідно рішення №0529321319 від 10.10.2018 року 170,00 грн.

Зазначену вимогу надіслано на податкову адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_1

Згідно довідки форми ОК-5, відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за січень 2017 року частково, листопад 2019 року частково, грудень червень 2020 року та липень 2020 року частково роботодавцями ОСОБА_1 самостійно сплачувався до Пенсійного фонду України єдиний соціальний внесок із заробітної плати ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі -ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченогопунктом 65.9статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок;

Абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого:

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки,порядкута за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Згідно з ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Таким чином, фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах не повинні сплачувати подвійну суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19.

Щодо тверджень позивача, що його роботодавцем, а саме самостійно сплачувався єдиний соціальний внесок із заробітної плати ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Заборгованість, яка визначена у вимозі №Ф-10399-53/64У від 08.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 38468,74 грн., виникла у зв`язку з несплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по 4 квартал 2020 року у розмірі 37788,74 грн. та штрафних санкцій згідно рішень №0529281319, №0529291319, №0529311319 та №0529321319 від 10.10.2018 року у загальній сумі 680,00 грн.

Відповідно до довідки форми ОК-5, виданої Пенсійним фондом України, роботодавцями позивача за січень 2017 року частково, листопад 2019 року частково, грудень червень 2020 року та липень 2020 року частково перераховувались єдині соціальні внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Суд зазначає, що за період: січень 2017 року частково, лютий жовтень 2019 року, листопад 2019 року частково, липень 2020 року частково та серпень грудень 2020 року єдині соціальні внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з заробітної плати ОСОБА_1 не перераховувались.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне страхування за період: січень 2017 року частково, листопад 2019 року частково, грудень червень 2020 року та липень 2020 року частково, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10399-53/64У від 08.02.2021 року підлягає скасуванню в частині визначення заборгованості ОСОБА_1 по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період: січень 2017 року частково, листопад 2019 року частково, грудень 2019 року червень 2020 року та липень 2020 року частково, яка складає 5602,30 грн., згідно наступного розрахунку:

- за січень 2017 року 363,36 грн. (704 грн. 340,64 грн.(часткова сплата роботодавцем позивача), за листопад 2019 року 520,23 грн. (918,06 грн. 397,83 грн. .(часткова сплата роботодавцем позивача), грудень 2019 червень 2020 року 4035,24 грн. та за липень 2020 року 683,47 грн. (1059,37 грн. 683,47 грн. (часткова сплата роботодавцем позивача).

Окрім цього, суд зазначає, що доказів оскарження рішень про застосування штрафних санкцій №0529281319, №0529291319, №0529311319 та №0529321319 від 10.10.2018 року у сумі 680,00 грн. позивачем до суду не надано.

Таким чином, заборгованість по вказаним рішенням є узгодженою.

В свою чергу, заборгованість позивача по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період: січень 2017 року частково, лютий 2017 року жовтень 2019 року, листопад 2019 року частково, липень 2020 року частково та серпень рудень 2020 року податковим органом визначено правомірно. Згідно розрахунку, приведеного відповідачем у відзиві на позовну заяву та на підставі вищенаведеного, заборгованість позивача за вказані періоди становить 32186,44 грн.

Отже, оскаржувана вимога в частині нарахування боргу (недоїмки) в сумі 32866,44 грн. не підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача про відсутність проведеної перевірки позивача у порядку, встановленому Податковим кодексом України, суд зауважує наступне.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Означеної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.09.2018 року по справі №826/11623/16.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що доводи позивача про необхідність нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску виключно на підставі документальної перевірки, не віднайшли свого правового підтвердження, оскільки законодавством встановлено вичерпний перелік подій, які передують надсиланню платникам вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Щодо доводів позивача стосовно неможливості нарахування позивачу заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з відсутністю реєстрації фізичної особи-підприємцем, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 22.06.1995 року (дата запису: 18.11.2021, номер запису: 2002240170000156334).

В свою чергу, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено 18.11.2021 року (номер запису: 2002240060001156334, підстава: власне рішення).

Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 в яких зазначено, що відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеномуЗаконом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

В свою чергу, суд зауважує, що позивачем пройдено реєстраційну процедуру у порядку, визначеному Законом №755-IV, та підтверджено статус фізичної особи-підприємця. Таким чином, позивач фактично підтвердила здійснення підприємницької діяльності до дати реєстрації припинення підприємницької діяльності, та підтвердила фактичну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

У зв`язку з чим, вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної вимоги.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українизакріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на вищезазначене, враховуючи той факт, що оскаржувана вимога підлягає частковому скасуванню, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 132,23 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягаю стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями9,73-77,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-10399-53/64У від 08.02.2021 року в частині заборгованості ОСОБА_1 по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період: січень 2017 року частково, листопад 2019 року частково, грудень 2019 року червень 2020 року та липень 2020 року частково у розмірі 5602,30 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 132,23 грн. (сто тридцять дві гривні 23 копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський