Ухвала суду № 103380400, 11.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

11 лютого 2022 р. Справа № 160/2849/22 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юрков Е.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з вимогами:

- ухвалити рішення, яким визнати протиправними дії КИЇВСЬКОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (Код ЄДРПОУ 02883096 адреса: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6) зі збору, обробки, використання, збереження та передачі персональних даних ОСОБА_1 без її згоди.

В обгрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 стало відомо, що в Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України в приватному порядку звернулися особи із заявою на проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження та цими особами відповідачу долучено копію розписки від 25.10.2011 для дослідження.

24.12.2021 року на адресу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кількіновою Жанною Василівною було направлено лист-вимогу (поштове відправлення 4907410086131), в якому зокрема вказано, що ОСОБА_1 не надавала і не надає КНДІСЕ та/або судовим експертам чи посадовим особам Відповідача згоду на збирання, зберігання, використання, обробку та поширення конфіденційної інформації про її особу, вказано, що ОСОБА_1 заперечує проти обробки її персональних даних КНДІСЕ та/або судовими експертами чи посадовими особами відповідача в будь-якій формі, вимагає змінити або знищити її персональні дані КНДІСЕ та будь-яким володільцем та розпорядником її персональних даних, оскільки ці дані обробляються КНДІСЕ та/або судовими експертами чи відповідними посадовими особами незаконно чи є недостовірними, про результати розгляду цієї вимоги просить повідомити її письмово.

03.02.2022 року на адресу позивача надійшов лист КНДІСЕ №616/39/10-13-22 від 24.01.2022 року такого змісту: - «Уважно розглянувши та ретельно опрацювавши Вашу вимогу із запереченням проти обробки персональних даних, що містяться у зверненні до Київського інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі-Інститут) адвоката Нижник А.А. в інтересах ОСОБА_2 щодо проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження, в межах повноважень повідомляємо наступне. У відповідності до вимог ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» та ст. 106 ЦПКУ в Інституті дійсно перебуває на виконанні вказане вище звернення адвоката Нижник А.А. щодо проведення експертизи. Водночас, стосовно захисту Ваших персональних даних при виконанні експертом Інституту своїх обов`язків, інформуємо, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» визначено вичерпний перелік випадків та умов, за яких може здійснюватися обробка персональних даних суб`єкта. До таких підстав цей Закон відносить, зокрема, необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом. Тобто «згода на обробку персональних даних» є лише однією з підстав для обробки персональних даних, проте не єдиною. При виконанні своїх повноважень експерт керується вимогами законодавства України, зокрема, ч.3 ст. 72 ЦПК України та ст. 12 Закону України «Про судову експертизу», відповідно до якої, незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок. Одночасно, слід зазначити, що відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження. Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечується, зокрема, визначеним законом порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи. Також, відповідно до п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5) експерт зобов`язаний, зокрема, прийняти до виконання доручену йому експертизу особисто провести повне дослідження, дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені питання, а в разі необхідності роз`яснити його; не розголошувати без дозволу органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), відомості, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням обов`язків, або не повідомляти будь-кому, крім органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), чи суду про хід проведення експертизи та її результати. Ураховуючи зазначене, повідомляємо, що Вашу вимогу щодо обробки та захисту ваших персональних даних, в межах компетенції, взято до уваги. Фахівці Інституту при виконанні своїх обов`язків суворо дотримуються вимог законодавства України".

З вищевказаного листа КНДІСЕ №616/39/10-13-22 від 24.01.2022 року позивач робить висновок, що вимогу із запереченням проти обробки персональних даних відповідач проігнорував і протиправно здійснює обробку персональних даних, що зумовлює звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши поданий адміністративний позов на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України суд доходить висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, за приписами пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками (п. 36 рішення від 21.02.1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства").

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).

Суд вказує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, спірним в даному випадку є незгода ОСОБА_1 щодо збору, обробки, використання, збереження та передачі персональних даних Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження копії розписки від 25.10.2011р.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст.1, ст.7 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

З огляду на вищевикладене, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України не виконує публічно-владні управлінські функції.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними слід розгляди у порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 4 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд проходить до висновку про те, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними - належить відмовити.

Суд роз`яснює позивачу, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтею 19, пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Відповідно до частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.О. Юрков