Рішення № 103380140, 10.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року Справа № 160/21361/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.11.2021 представник позивача - адвокат Шашликов Денис Геннадійович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровський області № Ф-1302-58У від 13 лютого 2020 року про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн. та зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області здійснити коригування в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї суми заборгованості, що виникла на підставі рішення № Ф-1302-58У від 13 лютого 2020 року у сумі 29293,44 грн.

В обґрунтування вимог зазначено, що 19 жовтня 2021 року з додатку «ДІЯ» позивачу стало відомо, що відносно нього Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження ВП № 66847940 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1302-58У від 13.02.2020, яка була винесена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. Однак, ані примірника вимоги про сплату боргу (недоїмки), ані акту перевірки, ані будь - яких інших рішень податкового органу Позивачем отримано не було.

В той же час, через автоматизовану систему виконавчих проваджень, позивач дізнався, що 17.09.2021 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Куваніною Катериною Сергіївною було відкрито виконавче провадження за №66847940.

Позивач вважає вимоги про сплату боргу (недоїмки) необґрунтованими як нормативно, так і документально, а тому звернувся до суду із позовними вимогами про їх скасування.

Ухвалою суду від 10.11.2021 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

30.11.2021 до суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні. Одночасно надійшли письмові заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ізст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8ст. 262 КАС Українипередбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей258,262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

17.09.2021 року державним виконавцем Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Куваніною Катериною Сергіївною було відкрито виконавче провадження за №66847940.

19 жовтня 2021 року з додатку «ДІЯ» позивачу стало відомо, що відносно неї Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження ВП № 66847940 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1302-58У від 13.02.2020, яка була винесена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1302-58У від 13.02.2020 року необґрунтованою як нормативно, так і документально, а тому звернулася до суду із позовними вимогами про її скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку єЗакон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI(далі - Закон №2464-VI).

Відповідно достатті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістомстатті 2 Закону № 2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цимЗаконом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цимЗакономвизначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, визначальною умовою для наявності обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність в особи статусу фізичної особи-підприємця.

Так, в силу положень частини першоїстатті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно достатті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбаченаЗаконом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно пункту четвертого статті 1 вказаного закону: «державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.»

Пунктом сьомим цієї ж статті закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом 9статті 4 Закону № 755фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Документом, який підтверджує статус фізичної особи-підприємця відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», як суб`єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру, в якому зазначаються основні види діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Згідно п.65.1. ст.65 ПК Українивзяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1статті 7 Закону № 2464-VIєдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач з 26.12.2007 року по теперішній час працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 та роботодавець сплачував за неї єдиний соціальний внесок. Так, Товариства за усі періоди, зокрема за 2007-2021 роки сплачувало за позивача страховий внесок.

Тобто, роботодавець, нараховуючи заробітну плату, сплачував за позивача, як страхувальник, єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Із системного аналізуЗакону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободє втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставізаконунормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на вищезазначене, винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже податковим органом не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

В свою чергу, дії податкового органу призводять до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності здійснення та отримання доходу від підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У своїй постанові від 18.03.2020 по справі №140/1777/19 Верховний Суд зазначає, що: «відносини щодо адміністрування ЄСВ при одночасному перебуванні фіз. особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП, якщо підприємницька діяльність не здійснюється, Законом про ЄСВ не врегульовано.

Проте, самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець. В такому разі мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону про ЄСВ, на якому наполягає Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, про необхідність сплати ЄСВ для ФОП, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019(справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 05.03.2020 ( справа № 824/509/19-а), від 02.04.2020 (справа № 620/2449/19).

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниорган державної влади повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України».

Згідно п. 1 розділу 7 Фінансові санкціїІнструкції № 449передбачає, що за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно ізЗакономпокладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беє|гер проти Італії", заява N 33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08 від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року).

З оскаржуваних вимог видно, що вони не містять будь-якої інформації стосовно періодів (місяць, квартал, рік) наявності заборгованості зі сплати Єдиного внеску, у яких виникла така заборгованість.

Отже, оскільки судом встановлено перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», які сплачували за неї ЄСВ як страхувальник та відсутність відомостей про позивача як суб`єкта підприємницької діяльності у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд доходить висновку, що вищевказане є підставою для скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до положень частин першої та другоїстатті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписамистатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, відповідач не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимог є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першоїстатті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позовну заяву повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору у сумі 908,00 грн. за подання позовної заяви. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 2КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно положень ч. 1ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7ст. 139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9ст. 139 КАС Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2, 3, 4ст. 134 КАС Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Іншого порядку розподілу судових витратКАС Українине передбачено.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VIпередбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятоюстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським бюро «ШАШЛИКОВ ТА ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правової допомоги №160/2021 від 25.10.2021 року.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, клієнт оплачує у розмірі 2500,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським бюро «ШАШЛИКОВ ТА ПАРТНЕРИ» складено акт про надання правової допомоги .

Згідно зі змістом акту, Адвокатським бюро підготовлено позову заяву про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, розмір винагородискладає 2500,00 грн.

Отже, суд вказує, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінився в залежності від обсягу послуг тавитраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено та підписано позовну заяву з додатками.

Суд також враховує положення частини сьомоїстатті 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, суд доходить висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням матеріалів справи та умов договору про правову допомогу, домовленостей сторін, була фактичною, а їхній розмір - обґрунтованим. Суд також врахував складність справи, кількість часу витраченого адвокатом на виконання робіт з надання позивачу у цій справі правничих послуг, а також значення цієї справи для позивача та його репутації.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись ст. 72-77,139,242-246,250,255,257,262,294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ: 44118658) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровський області № Ф-1302-58У від 13 лютого 2020 року про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 908,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )судові витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко