Рішення № 103380037, 08.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Справа № 160/22115/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі відповідач, Департамент патрульної поліції), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 1082 о/с від 21 вересня 2021 року Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про звільнення інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з 22 вересня 2021 року;

- стягнути за рахунок державних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 22 вересня 2021 року по день фактичного розрахунку;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі (службі) та виплати заробітної плати за один місяць.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходила службу в органах поліції. Позивачем було подано рапорт про звільнення за власним бажанням з зазначенням бажаної дати звільнення. Разом з тим, позивача було звільнено лише через 3 місяці, що остання вважає таким, що суперечить чинному законодавству.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року відкрито провадження у справі за позовом, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.01.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю. В обґрунтування правової позиції зазначає, що 23.06.2021 від позивача до управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції за вх. № 5901 надійшов рапорт про звільнення за власним бажанням. Наведений рапорт для подальшого розгляду та прийняття рішення по суті порушених відповідачем питань було направлено до Департаменту патрульної поліції та одночасно з цим листами за вих. № 9340/41/19/01- 2021 від 25.06.2021 та за вих. № 9341/41/19/01-2021 від 25.06.2021, направленими на всі відомі поштові адреси позивача, останній було повідомлено, що питання про її звільнення зі служби в поліції буде розглянуте з урахуванням строків, визначених п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 за № 114, положення якого підлягають застосуванню в даному випадку, та зазначено, що про результати розгляду такого рапорту позивача буде проінформовано у визначеному порядку. Також у вказаних листах додатково повідомлено, що невихід на службу без поважних причин за відсутності наказу про звільнення вважається прогулом. Будь-яких заперечень або повідомлень щодо неможливості виходу на чергування від позивача або інших осіб з моменту отримання позивачем зазначених листів до Управління не надходило. При цьому, важливою є та обставина, що починаючи з 29.06.2021 позивач, маючи інформацію, що питання про її звільнення буде вирішено в порядку та строки, передбачені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 за № 114, на зв`язок з працівниками Управління не виходила, до Управління не з`являлась, питанням видання наказу про її звільнення та, відповідно, ознайомлення із таким наказом, а також отримання трудової книжки не цікавилась. Наказом Департаменту патрульної поліції № 1082 о/с від 21.09.2021 ОСОБА_1 з 22.09.2021 звільнена зі служби в поліції за власним бажанням на підставі рапорту останньої. Водночас, зауважуємо, що посилання позивача в її позові на певні правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду є такими, що не спростовують законності оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, в тому числі в частині строків такого звільнення, оскільки згідно наведених правових позицій в межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі (що не вказує на обов`язковість для будь-якої сторони) домовитися про звільнення у більш короткий строк. Позивачу належним чином було повідомлено про неможливість її звільнення у вказану в її рапорті дату та надано відповідні роз`яснення норм чинного законодавства, в тому числі і шляхом її ознайомлення під особистий підпис зі змістом листа Національної поліції України від 31.05.2021 № 6684/01/12-2021. Більше того, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не згодна не з самим фактом звільнення зі служби в поліції, а позовні вимоги обґрунтовані незгодою зі строками такого звільнення, що, в свою чергу, не свідчить про наявність підстав скасування оскаржуваного наказу та поновлення на службі. Дії відповідача є такими, що повністю відповідають ст. 19 Конституції України, є законними, вчиненими в спосіб і межах наданих повноважень, та, із врахуванням чітко висловленого позивачем в її рапорті від 22.06.2021 бажання про звільнення зі служби в поліції, жодних підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на службі в поліції не має.

Ухвалою суду від 18.01.2022 року витребувано від:

1. ОСОБА_1 пояснення, в яких зазначити що саме вона отримала 27.09.2021 року від відповідача шляхом поштового зв`язку № відправлення 4900092356227 з відповідними доказами.

2. Департаменту патрульної поліції Національної поліції України пояснення, в яких зазначити що саме відповідач направляв на адресу позивача шляхом поштового зв`язку № відправлення 4900093389145 з відповідними доказами.

08 лютого 2022 від відповідача на адресу суду надійшли пояснення, а також додаткові докази у справі.

Станом на 08.02.2021 року витребувані судом докази позивачем не надані.

При цьому, відповідно до положень ч. 6 ст. 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, суд вирішує дану справу на підставі наявних доказів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходила службу на посаді інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

22 червня 2021 року ОСОБА_1 на ім`я керівника подано рапорт про звільнення її зі служби в поліції, який було зареєстровано 23.06.2021 року за вх. №5901.

В рапорті ОСОБА_1 просила звільнити її з 30 червня 2021 року, тобто вказала конкретну дату звільнення.

Наведений рапорт для подальшого розгляду та прийняття рішення по суті порушених відповідачем питань було направлено до Департаменту патрульної поліції та одночасно з цим листами за вих. № 9390/41/19/01- 2021 від 29.06.2021 та за вих. № 9391/41/19/01-2021 від 29.06.2021, останній було повідомлено, що питання про її звільнення зі служби в поліції буде розглянуте з урахуванням строків, визначених п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 за № 114, положення якого підлягають застосуванню в даному випадку, та зазначено, що про результати розгляду такого рапорту позивача буде проінформовано у визначеному порядку. Також у вказаних листах додатково повідомлено, що невихід на службу без поважних причин за відсутності наказу про звільнення вважається прогулом.

Позивач була ознайомлена 29.06.2021 року з вищевказаними листами та отримала їх копії, про що свідчать відповідні підписи.

Згідно наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21 вересня 2021 року № 1082 о/с (надалі - Наказ № 1082 о/с) ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. Підстава видання наказу рапорт ОСОБА_1 від 22 червня 2021 року.

Не погодившись з наказом про звільнення позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про відповідність даного Наказу нормам закону суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга стаття 2 КАС України).

Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 80-VIII (далі - Закон № 580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення №114), зі змінами та доповненнями.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Закону № 580-VIII).

Частиною першою статті 60 Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

День звільнення вважається останнім днем служби відповідно до частини третьої статті 77 вказаного Закону.

Пункт 4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктами 10, 24 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Тобто у межах, передбаченого пунктом 68 Положення № 114, строку з дня подання рапорту про звільнення сторони можуть домовитися про звільнення у конкретний строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Вказана правова позиція узгоджується із судовою практикою Верховного Суду України, яка вказана у постанові від 24.06.2014 року у справі №21-241а14.

Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року №21-241а14 зазначив, що згідно з пунктом 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема слід уважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року в справі №819/744/16.

Отже, до закінчення визначеного у статті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Як встановлено судом вище, наказ про звільнення позивача було видано на підставі рапорту, підписаного позивачем, в якому позивач просив звільнити його з поліції за власним бажанням з 30.06.2021. Разом з тим, позивач не погоджувала з керівництвом дату свого звільнення. На наказі відсутня резолюція щодо погодження дати звільнення. Навпаки, відповідачем проінформовано позивача про те, що її рапорт буде розглянуто та прийнято відповідне рішення у строки та відповідно до вимог закону.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати протиправним спірний наказ про звільнення.

Позивачем не досягнуто згоди з керівництвом щодо дати звільнення, спірний наказ прийнято в строки визначені законом.

Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Щодо строків звернення до суду з даною позовною заявою, то суд зазначає, що строк звернення до суду позивачу було поновлено в ухвалі про відкриття провадження від 06.12.2021 року.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другоїстатті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

В свою чергу, відповідач належним чином довів правомірність прийняття наказу № 1082 о/с від 21 вересня 2021 року Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про звільнення інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Павельєвої Ольги Володимирівни зі служби в поліції та відсутність правових підстав для його скасування.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідачів судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72, 77, 241, 243-246,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса