Рішення № 103379909, 10.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року Справа № 160/21365/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України з вимогами:

- стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) за несвоєчасне виконання рішення суду 3 % річних у розмірі - 2579 грн. 29 коп., інфляційні втрати у розмірі - 24395 грн.72 коп., а разом - 26975 грн. 01 коп.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 року по цивільній справі № 2-816/2002 було задоволено позовні вимоги та стягнуто на користь позивача з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України грошові кошти в розмірі 4766 грн. в рахунок компенсації за невикористане службове обмундирування. В мотивувальній частині зазначено, що сума компенсації, заявлена позивачкою, обґрунтована в вищезазначеному розмірі та підлягає стягненню з Головного управління Держказначейства України, на яке покладено обов`язок щодо організації виконання державного бюджету і здійснення фінансування видатків державного бюджету. Рішення Печерського районного суду м. Києва набрало законної сили 13.05.2002 року. Станом на 17.07.2002 року виконавчий лист № 2-816/2002 вже обліковувався на виконанні у відділі державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві. На виконання п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, позивачем на адресу Державної казначейської служби України 29.05.2013 року подано заяву про виконання судового рішення, до якої додано виконавчий лист (дублікат) № 2-816/2002 від 12.04.2011 р. Вищезазначена заява та виконавчий лист № 2-816/2002 від 12.04.2011 р. отримані Державною казначейською службою України 03.06.2013 р. 30.07.2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 р. по цивільній справі № 2-816/2002 було виконано шляхом перерахування Державною казначейською службою України на банківський рахунок позивача 4766 грн. Отже, рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2002 р. по цивільній справі № 2-816/2002 було виконано з дня первісного надходження виконавчого листа на виконання до ВДВС Печерського районного управління юстиції м. Києва (17.07.2002 р.) тільки через 18 років та 12 днів (30.07.2020 р.). Вказує, що згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалою суду від 10.11.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/21365/21, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем 23.12.2021 року надано письмовий відзив на позовну заяву (вх.. № 118017/21), в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Державною казначейською службою вживались заходт щодо звернення до суду за дублікатом виконавчого листа виданого Печерським районним судом по справі № 2-816/2002 та прийнято дублікат виконавчого листа на виконання за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». 30.07.2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2020 р. по цивільній справі № 2-816/2002 було виконано шляхом перерахування Державною казначейською службою України на рахунок позивача коштів в розмірі 4766,00 гривень. Тобто, Казначейством виконані зобов`язання в повному обсязі. Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону Про гарантії держави щодо виконання судових рішень регламентований пп. 33, 47-52 розділу Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Виконання зазначених судових рішень здійснюється шляхом стягнення коштів з рахунків боржника (державного органу), а у разі неможливості такого стягнення за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою. Натомість, розділом Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної Фізичним та юридичним особам Порядку передбачено механізм виконання рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету. Згідно з п. 36 Порядку у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок та в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Вказує, що законодавством не передбачено строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з Державного бюджету. На підставі викладеного, вважає, що Казначейством здійснено всі заходи щодо виконання рішення суду відповідно до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року по справі № 2-816/02 позов ОСОБА_1 задоволено, вирішено стягнути з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 (чотири тисячі сімсот шістдесят шість) гривень.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13.05.2002 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року залишено без змін.

Листом Старокиєвського районного суду від 12.06.2002 року № 2-816/02 направлено виконавчий лист № 2-816/02 до ВДВС Печерського району.

Згідно листа Головного управління юстиції у м.Києві від 01.07.2008 року № 6369, згідно інформації, наданої відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, на виконанні у відділі у 2002 році перебував виконавчий лист № 2-816 від 28.02.2002 Печерського районного суду м.Києва про стягнення з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 грн. та був зареєстрований по дільниці обслуговування № 5. До Печерського районного суду м.Києва направлено подання про видачу дубліката виконавчого листа. Після надходження дублікату виконавчого документа подальше виконання рішення суду буде організовано відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Печерським районним судом м.Києва 12.04.2011 року видано дублікат виконавчого листа № 2-816/02 про стягнення з Міністерства фінансів України, шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4766 (чотири тисячі сімсот шістдесят шість) гривень.

24.06.2011 року відділом примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження ВП 27296991 з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 2-816/02.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 26.12.2012 року у справі №6-1907/12 замінено сторону у виконавчому провадженні №27296991 боржника Державне казначейство України по виконавчому листу Печерського районного суду м.Києва від 12.04.2011 №2-816/02 на його правонаступника - Державну казначейську службу України.

Постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 01.03.2013 року повернуто стягувачу виконавчий лист №2-816/02, виданий 12.04.2011 року Печерським районним судом м.Києва.

Разом з заявою від 29.05.2013 року ОСОБА_1 було подано до Державної казначейської служби України виконавчий лист №2-816/02, виданий 12.04.2011 року Печерським районним судом м.Києва.

Листом від 21.07.2017 року № 5-13/4714-12162 Державною казначейською службою України повідомлено позивача, що Казначейством 25.07.2013 прийнято до виконання дублікат виконавчого листа, виданий Печерським районним судом м. Києва по справі № 2-816/2002. Наразі вказаний виконавчий документ обліковується на виконанні за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Проте, за результатами проведеної перевірки не встановлено в наявності у Казначействі вказаного виконавчого документа. З метою вирішення питання стосовно виконання виконавчого документа, Казначейством вживаються заходи щодо отримання дублікату, що дозволить Казначейству здійснити заходи з перерахування коштів на Вашу користь. Після отримання дублікату виконавчого листа Казначейством невідкладно будуть перераховані кошти у розмірі 4766,00 грн на Вашу користь.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року видано дублікат виконавчого листа, виданого на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва по справі № 2-816/2002 про стягнення коштів у сумі 4766,00 грн. на користь ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що перерахунок у розмірі 4766,00 грн. здійснено ОСОБА_1 30.07.2020 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

А тому грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Також згідно статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якмй набрав чинності з 1 січня 2013 року, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Так, як вже встановлено судом, відповідач мав грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року по справі № 2-816/02, яке набрало законної сили 13.05.2002 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 4766,00 грн.

З огляду на те, що відповідач вказане грошове зобов`язання виконав лише 30.07.2020 року, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно розрахунку позивача, який відповідачем не заперечується, три проценти річних від простроченої суми за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року складає 2579 грн. 29 коп., нарахування по індексу інфляції за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року складає 24395 грн. 72 коп.

Враховуючи вищевикладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню, у зв`язку з невчасним виконанням рішення суду в розмірі 4766,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 2579 грн. 29 коп. та нарахування по індексу інфляції за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 24395 грн. 72 коп.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупності викладених обставин позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 04.11.2021 року № 61006.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601, ІК в ЄДРПОУ 37567646) про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за несвоєчасне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.02.2002 року по справі № 2-816/02 три проценти річних від простроченої суми за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 2579 грн. 29 коп. та нарахування по індексу інфляції за період з 17.07.2002 року по 30.07.2020 року у розмірі 24395 грн. 72 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601, ІК в ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10 січня 2022 року.

Суддя Е.О. Юрков