Рішення № 103379806, 07.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року Справа № 160/23965/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (далі – відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від служби - з 01.06.2021 року;

- зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) та компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифи на послуги, з дати увільнення від служби - з 01.06.2021 року.

В обґрунтування вимог позову вказано, що на позивача, як на особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині. Зокрема, і служба у кримінально-виконавчій службі, і у поліції є особливими видами державної служби, а нормами Закону України «Про державну службу» передбачено, що на відносини, не врегульовані цим Законом, поширюється дія законодавства про працю. Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення) на період проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу. З моменту увільнення зі служби 01.06.2021 року з ДП «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та проходженням військової служби, останньою не нараховується та не виплачується ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) у відповідності до ст. 119 КЗпП України та Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». ОСОБА_1 неодноразово звертався до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» із заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку (грошового забезпечення) на період перебування на військовій службі. Однак дані заяви залишились без відповіді та задоволення. Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року отримана представником відповідача 24.01.2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що розгляд справи мав відбутись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, проте у зв`язку з перебуванням судді Віхрової В.С. у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено в перший робочий день судді 07.02.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 1998 року народження, проходить службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 15.08.2016 року, на посаді оперуповноваженого оперативного відділу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» з 20.06.2020 року, що підтверджується довідкою Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 22.10.2021 року №4/7-107.

Наказом військового комісара Лисичанського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.05.2021 року №91 встановлено для проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу 01.06.2021 року виключено з військового обліку офіцерів запасу Лисичанського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Луганської області та направлено слухачем 1 Курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 .

Наказом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 31.05.2021 року №103/ОС-21 увільнено від проходження служби лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-015402), оперуповноваженого оперативного відділу, з 31 травня 2021 року у зв`язку з призовом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи, посади до дня звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду. Підстава: розпорядження військового комісара Лисичанського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Лисичанськ Луганської області від 27.05.2021 року № ВОВіК/175, повістка військового комісара Лисичанського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Лисичанськ Луганської області № 80.

Позивач через свого представника звернувся до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» надати інформацію з підтверджуючими документами про прийняття та звільнення зі служби в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань» № 4 ОСОБА_1 , вказати розмір грошового забезпечення, яке мав ОСОБА_1 до звільнення зі служби, а також повідомити чи виплачується ОСОБА_1 ДУ «Дніпровська установа виконання покарань» грошове забезпечення на час проходження ним строкової військової служби в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

04.11.2021 року відповідачем надано відповідь, оформлену листом №4/7-17218, що згідно п. 29 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказам Міністерства юстиції України віл 28.03.2018 року № 925/5: за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається.

Ззаначено, що наказом начальника державної установи «Дніпровська установа виконання покарнань (№4)» від 31.05.2021 року №103/ОС-21 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , оперуповноваженого оперативного відділу увільнено від проходження служби у зв`язку із призовом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи, посади до дня звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від служби - з 01.06.2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713) визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Статтею 14 Закону №2713 визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 статті 14 Закону №2713 встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

В свою чергу, частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Статтею 119 Кодексу законів про працю України закріплені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Відповідно до частин 1-3 та 5 зазначеної статті, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

У рішенні від 12 вересня 2019 року у справі №537/430/18 Верховний Суд вказав, що зі змісту цієї правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини 6 цієї статті визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу та інші.

Слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. ст. 1, 10 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що Президент України, відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, зокрема, приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

При цьому, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президентом України не приймалось.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01.03.2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Перший Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом від 17.03.2014 року й з того часу в Україні діє особливий період.

Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу з 01.06.2020 року, тобто у період дії особливого періоду.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, тобто, збереження місця роботи, посади, і середнього заробітку в установі, в якій він працював на час призову, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період проходження строкової служби в особливий період є протиправною.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеною у його постанові від 18.05.2020р. у справі №400/3298/19.

Відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - 01.06.2021 року, з урахуванням вищенаведених норм законодавства та обставин справи, встановлених судом.

При прийнятті рішення судом враховується те, що ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" прямо розповсюджені гарантії щодо, зокрема, збереження середнього заробітку на осіб, призваних на строкову військову службу на особливий період, які передбачені ч.3 та ч.4 ст.119 КЗпП України.

Стосовно вимоги про нарахування компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифи на послуги, суд зазначає, що права позивача в цій частині вимог на час звернення до суду не порушені. Суд наголошує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише порушені права позивача.

Права позивача в цій частині позовних вимог станом на день прийняття судом рішення не порушені, оскільки нарахування середнього заробітку (грошового забезпечення) не здійснено.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (вул. Надії Алексеєнко, 80, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 14316882) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від служби - з 01.06.2021 року.

Зобов`язати Державну установу «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від служби - з 01.06.2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова