Рішення № 103379025, 01.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року Справа № 160/12949/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди.

Ухвалою суду від 05.08.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду уточненої позовної заяви (відповідно до кількості учасників справи) із зазначенням вірного реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача; доказів сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 28.08.2021 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою (відповідно до кількості учасників справи) та доказами сплати судового збору, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, викладене у повідомленні від 23.06.2021 №8/3-943, про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї;

- зобов`язати Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;

- стягнути з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч грн. 00 коп.).

В обгрунтування позову зазанчено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою та необхідними документами про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, однак отримав повідомлення про відмову у розгляді заяви у зв`язку із відсутністю повного пакету документів, оскільки у декларації не були в повному обсязі відображені відомості про членів сім`ї, зокрема, відомості про реєстраційні номери облікових карток платників податків (далі - РНОКПП) неповнолітніх дітей. Позивач вважає відмову відповідача у розгляді звернення протиправною, у зв`язку із тим, що він не бажає отримувати РНОКПП на малолітніх дітей, а його малолітні діти відмовилася від отримання РНОКПП через релігійні переконання з огляду на що, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Також ОСОБА_1 зазначає, що протиправна поведінка відповідача щодо безпідставної відмови у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї позивача завдала останньому значної моральної шкоди, що виявилась у моральних стражданнях та психологічних переживаннях, у зв`язку із чим позивач вимушений був тривалий час залишатись без грошової допомоги з боку держави, витрачати додатковий час та ресурси для вжиття до відповідача правових заходів. Через протиправну відмову відповідача позивач не міг забезпечити своїй родині нормальні гідні умови життя, порушились його нормальні життєві зв`язки, він вимушений був брати гроші у борг для забезпечення задоволення мінімальних матеріальних потреб його сім`ї, що є причинно-наслідковим зв`язком для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої посадовими особами органу державної влади, у розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою суду від 02.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12949/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини на яких грунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

04.10.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради заперечує щодо задоволення позовних вимог. В мотивування своєї правової позиції зазначило, що умови призначення і виплати малозабезпеченим сім`ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 01.06.2000 року №1768-ІІІ, визначає Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 року №250. Відповідно до пункту 5 Порядку №250 заява та декларація вважаються такими, що не подані, у разі внесення не у повному обсязі відомостей про членів малозабезпеченої сім`ї (прізвище, ім`я та по батькові, сімейний стан, число, місяць і рік народження, серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України чи іншого документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті). При подачі заяви та декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, ОСОБА_1 не вказав у декларації про доходи РНОКПП дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, відповідно до п.5 Порядку №250 заява вважається такою, що не подана. Відтак, у даному випадку, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї.

Одночасно у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що він не погоджується з вимогою позивача стосовно стягнення з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн., з огляду на те, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджено, тоді як позивачем не надано до суду необхідних, належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені у позові щодо відшкодування моральної шкоди.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 11.06.2021 року звернувся до відповідача із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям разом із декларацією про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.

Рішенням Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 23.06.2021 року у розгляді заяви про надання державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з відсутністю повного пакету документів, а саме, у зв`язку з відсутністю інформації щодо РНОКПП на дітей, про що позивачу надіслано повідомлення від 23.06.2021 року №8/3-943.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача, звернулась із даним позовом до суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок та умови надання державної соціальної допомоги визначені Законом України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям від 01 червня 2000 року №1768-ІІІ (далі - Закон №1768-ІІІ) та Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №250 (далі Порядок №250).

Закон №1768-ІІІ спрямований на реалізацію конституційних гарантій прав громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям.

Згідно із статтею 1 Закону №1768-ІІІ, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї; малозабезпечена сім`я - сім`я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім`ї.

Відповідно до статті 3 Закону №1768-ІІІ право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім`ї, які постійно проживають на території України.

За приписами частин першої, другої статті 4 Закону №1768-ІІІ, призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім`ї. Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 10 Закону №1768-ІІІ передбачено, що скарга на рішення органу соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду.

Згідно із пунктом 1 Порядку №250 цей Порядок визначає умови призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога), передбаченої Законом України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям, перелік документів, необхідних для призначення такої допомоги, а також підстави для припинення її виплати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №250, державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім`ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.

За приписами пункту 3 Порядку №250 призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї.

Пунктом 5 Порядку №250 передбачено, що для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи:

заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики;

декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація);

довідку про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

довідку встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (за наявності).

Заява та декларація вважаються такими, що не подані, у разі внесення не у повному обсязі відомостей про членів малозабезпеченої сім`ї (прізвище, ім`я та по батькові, сімейний стан, число, місяць і рік народження, серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України чи іншого документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Відповідно до пункту 20 Порядку №250, державна соціальна допомога призначається з місяця звернення за нею, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи. Якщо до заяви не додано всіх необхідних документів, орган соціального захисту населення повідомляє уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї про те, які документи у місячний строк потрібно подати додатково. Орган соціального захисту населення інформує уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї про прийняття документів із зазначенням дати їх прийняття, а також документів, які необхідно у місячний строк подати додатково (шляхом надання/надсилання йому повідомлення у паперовому або електронному вигляді (за наявності електронної пошти). Якщо протягом 30 календарних днів після отримання повідомлення про необхідність виправлення помилки уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї не виправив її та/або не подав документи, передбачені пунктом 5 цього Порядку, орган соціального захисту населення приймає рішення про відмову у призначенні державної соціальної допомоги, про що інформує уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї в порядку, встановленому абзацом другим пункту 21 цього Порядку.

Згідно із пунктом 21 Порядку №250 рішення про призначення державної соціальної допомоги або про відмову в її призначенні приймається органом соціального захисту населення протягом 10 календарних днів з дня подання заяви і надсилається наступного дня після його прийняття уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. У разі прийняття рішення про відмову в призначенні державної соціальної допомоги орган соціального захисту населення інформує про це уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї із зазначенням підстав для відмови та порядку оскарження рішення (з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис). Рішення органу соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її призначенні може бути оскаржено заявником в органі виконавчої влади вищого рівня або в суді.

З оскаржуваного рішення про відмову у розгляді заяви про надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям від 23.06.2021 року та повідомлення від 23.06.2021 року №8/3-943 убачається, що позивачу відмовлено у розгляді заяви про надання вказаної допомоги через внесення не у повному обсязі відомостей про членів малозабезпеченої сім`ї, а саме у зв`язку з відсутністю інформації щодо РНОКПП на дітей.

Судом встановлено, що дійсно у декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, у розділі І позивач як членів сім`ї зазначив: ОСОБА_2 дочка, свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , ОСОБА_3 дочка, свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , ОСОБА_4 син, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , при цьому, у графі ідентифікаційний номер відомості не зазначені.

Суд звертає увагу, що в розумінні пункту 5 Порядку №250 заява та декларація вважаються такими, що не подані, у разі внесення не у повному обсязі відомостей про членів малозабезпеченої сім`ї, зокрема, щодо серії (за наявності) та номера паспорта громадянина України, РНОКПП (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття РНОКПП, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Тобто, за загальним правилом у декларації про доходи та майновий стан заявник повинен зазначити РНОКПП заявника та членів сім`ї, але крім тих осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття РНОКПП, повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті.

Суд звертає увагу, що згідно статті 6 Сімейного кодексу України, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

У свою чергу, діти позивача, зважаючи на їх вік (від 2 до 6 років) є малолітніми та не мають паспорта громадянина України, що унеможливлює проставлення відповідної відмітки про відмову у присвоєнні ідентифікаційного номера у зв`язку з релігійними переконаннями.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, не зазначення позивачем у декларації реєстраційних номерів облікової картки платника податків своїх малолітніх дітей, не може бути підставою для відмови у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 70.1 статті 70 Податкового кодексу України, облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Суд звертає увагу, що 03 квітня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, відповідно до якої пункт 3 Постанови №302 доповнено абзацом такого змісту: Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591 (далі - Порядок №456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №456, оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС): особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.

Пунктом 2 Положення №2503-ХІІ передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Тобто, чинним законодавством України передбачена можливість отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року особами, які досягли 16-річного віку.

На думку суду, оскільки позивач вказав про те, що він не бажає отримувати РНОКПП на малолітніх дітей, а його малолітні діти через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття РНОКПП, тому у декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги позивач не зобов`язаний був вказувати РНОКПП дітей.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 23.06.2021 року про відмову позивачу у розгляді звернення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї прийняте безпідставно, з порушення пунктів 5, 20 Порядку №250 та без урахування вказаних чинних нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо можливості фізичних осіб з релігійних переконань відмовитись від РНОКПП та отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року після досягнення 16-річного віку. Суд вважає, що відповідач безпідставно вказав на необхідність подання позивачем РНОКПП на дітей, та у зв`язку із неподанням таких документів, протиправно прийняв оскаржуване рішення.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною відмову у розгляді заяви про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та зобов`язання розглянути звернення від 11.06.2021 року підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 згаданої постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а.

Окрім того, суд наголошує, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Однак, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров`ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

Такого ж змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року у справі № 822/1178/16.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 908,00 грн., а також витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Як, видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0. 2243784160.1 від 25.08.2021 року.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454,00 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити, що станом на дату розгляду справи, позивачем згідно розділу 3 Договору про надання правової допомоги адвокатом від 17.03.2020 року додаткової Угоди до цього договору, в якій узгоджується сторонами конкретний обсяг послуг та оплати за надану юридичну допомогу, зазначену у п.1.1 цього договору не подано як і не подано доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави для розподілу судових витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 242-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (вул.В.Жуковського, буд.39/41, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 42788347) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, оформлене у вигляді повідомлення від 23.06.2021 №8/3-943, про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї.

Зобов`язати Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 11.06.2021 року про надання державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (вул.В.Жуковського, буд.39/41, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 42788347) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене у порядку та в строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева