Рішення № 103374490, 17.01.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12333/21

провадження № 2/753/1231/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.

при секретарях Сердюковій Г.В., Куцолабській І.А.,

за участю:

представників позивача Білонога О.О., ОСОБА_1

відповідач не з`явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Вагоноремонтник-3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

У червні 2021 року Житлово-будівельний кооператив «Вагоноремонтник-3» (далі по тексту - ЖБК «Вагоноремонтник-3», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) заборгованості по внескам за утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9338, 11 грн., збитки від інфляції в розмірі 2981, 77 грн., 3% річних в розмірі 565,51 грн. Крім того позивач просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2270,00 грн. та 6480, 00 грн. витрат на правову допомогу.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ЖБК «Вагоноремонтник-3» здійснює обслуговування та утримання квартир мешканців будинку АДРЕСА_1 на підставі відповідних договорів із виконавцями та постачальниками житлово-комунальних послуг. Відповідач є власником квартири № 70 у вказаному будинку та є споживачем житлово-комунальних послуг, однак своєчасно не вносить плату за отримані послуги, чим завдає позивачу матеріального збитку.

За вказаних обставин, позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021, справу №753/12333/21 передано до провадження судді Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С.

Ухвалою суду від 01.07.2021 відкрито провадження у справі та визначено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

06.10.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить застосувати позовну давність до вимог щодо стягнення боргу в розмірі 1259,34 грн., трьох відсотків річних у розмірі 14,71 грн., збитків від інфляції у розмірі 23, 93 грн за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року. Також просить відмовити у стягненні збитків від інфляції у розмірі 2081,77 грн, у зв`язку із застосуванням невірного індексу інфляції. Вказує, що наданий розрахунок заборгованості не містить інформації щодо призначення платежів на підставі яких здійснювалася оплата за житлово-комунальні послуги. Кошти вносилися відповідачем щодо оплати кожного щомісячного платежу окремо, а не на погашення заборгованості за минулі періоди, тому перебіг позовної давності не переривався. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦПК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Таким чином, до вимог щодо стягнення 3 % річних у розмірі 14,71 грн. та збитків від інфляції у розмірі 23, 93 грн. за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року сплив строк позовної давності. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем невірно застосовано індекс при нарахуванні інфляційних втрат для окремої групи товарів та послуг, а саме житло та комунальні послуги, хоча має застосовуватися індекс інфляції споживчих цін для усіх груп товарів та послуг. Також заперечувала проти покладення на неї витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, що правнича допомога надавалася адвокатом.

23.11.2021 відповідачем подані письмові пояснення на відзив (відповідь на відзив), які судом були залишені без розгляду, у зв`язку з пропущенням процесуального строку на їх подання.

У судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали та просили його задовольнити, посилаючись на доводи, що викладені у позові.

Відповідач у судове засіданні не з`явилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (надалі по тексту - Закон № 1875-IV).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону № 1875-IV). Власник - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац 7 частини 1 статті 1 Закону № 1875-IV). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону № 1875-IV).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина 1 статті 19 Закону № 1875-IV).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина 1 статті 29 Закону № 1875-IV).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-IV).

Згідно з статтями 66-68 ЖК України, статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на користувачів житлом (власників) покладається обов`язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 року, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копіє свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 21.01.2004.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 .

Згідно п. 2.9 статуту ЖБК «Вагоноремонтник-3», останній зобов`язаний своєчасно сплачувати внески в розмірах і в строки, які визначаються законами України, Загальними Зборами, правлінням кооперативу, в разі затримки таких платежів нести фінансову відповідальність за порушення грошового зобов`язання, згідно законодавства України.

Так, відповідачем своєчасно та у повному обсязі не було сплачено рахунки за житлово-комунальні послуги та витрати на утримання будинку та прибудинкової території, в результаті чого за період з 01.04.2017 по 01.04.2021 утворилася заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 9338,11 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України.

Стаття 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідачем у липні, грудні 2017 року та в серпні 2018 року було внесено в рахунок оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території та за комунальні послуги суми, що перевищували нарахування за вказані періоди. Оскільки відповідачем не було надано квитанцій щодо сплати періодичних платежів із призначенням платежу та вказівкою на конкретний місяць, суд приходить до висновку, що сплачені кошти в розмірі, що перевищував розмір нарахування, є визнанням боргу, а отже строк позовної давності переривався у липні, грудні 2017 року та в серпні 2018 року.

Відповідач також не надала суду будь-яких доказів того, що кошти, які вона сплачувала за комунальні послуги мали інше призначення платежу, або що відповідач зверталась до позивача із претензіями чи позовом щодо неправомірності зарахування сплачених коштів в рахунок погашення заборгованості за минулий період.

Враховуючи, що в серпні 2018 року строк позовної давності переривався, а позивач звернувся до суду в червні 2021 року, тобто в межах строку позовної давності, заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Перевіривши розрахунки розміру основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх правильними та обґрунтованими.

Так, абзацом другим частини першої статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях

Індекс споживчих цін на товари і послуги в Україні по кожному місяцю кожного року (до попереднього місяця) опубліковано на офіційному веб-сайті Державної служби статистики України.

Суд зауважує, що основними принципами цивільного судочинства, якими вона керується при розгляді апеляційної скарги, зокрема є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін. При цьому суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (стаття 2 ЦПК України).

Отже, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів своєчасної сплати наданих їй житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає встановленим факт порушення прав позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по внескам за утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9338, 11 грн., збитки від інфляції в розмірі 2981, 77 грн., 3% річних в розмірі 565,51 грн є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесенні останнім судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2270,00 грн.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на послуги з підготовки до розгляду та розгляду справи в суді у розмірі 6480,00 грн., слід зазначити таке.

Позивач вказує, що задля забезпечення захисту власних прав та інтересів він вимушений був звернутися до фахівців в галузі права, а саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський центр права». Витрати на послуги з підготовки до розгляду та розгляду справи в суді становлять 6480,00 грн. та складаються з таких послуг: послуга зі складання розрахунку інфляції, 3% річних у справі про стягнення боргу, вартість якої 720,00 грн.; послуга зі складання позовної заяви у справі, вартість якої 2160,00 грн.; послуга з формування матеріалів позовної заяви у справі та подача її до суду, вартість якої 1440,00 грн.; участь у 1 (одному) засіданні суду у справі, вартість якої 2160,00 грн.

На підтвердження понесених витрат з підготовки до розгляду та розгляду справи в суді представником позивача надано Договір про надання правової допомоги №Р/31032021/ХВ-15 від 31.03.2021, укладений між ЖБК «Вагоноремонтник-3» та ТОВ «Київський центр права», звіт про використаний час (розрахунок витрат на правову допомогу) за Договором про надання правової допомоги №Р/31032021/ХВ-15 від 24.04.2021 на суму 4 320,00 грн., Акт №ОУ-296 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 24.04.2021, які підписані від ЖБК «Вагоноремонтник-3» головою правління Кінзерським В.А., а від ТОВ «Київський центр права» директором - Хоружим В.В. Крім того, надано копію платіжного доручення №95 від 02.04.2021 на суму 4 320,00 грн.

На підтвердження повноважень представників Білонога О.О., Занковича А.І. надано копію довіреності № 2 від 10.04.2021 та копію довіреності № 2 від 01.01.2022.

Відповідно до положень ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями ст. 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Документами, що підтверджують повноваження адвоката як представника є довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 62 ЦПК України).

За приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення під 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).

У постанові від 01.10.2002 у справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов`язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу (абзаци перший - третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб`єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу (абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства-фірми „Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013.

Дослідивши положення Кодексу, Конституційний Суд України вважає, що в ньому не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб`єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем. Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката (абзаци третій, четвертий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства-фірми „Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Із наданих позивачем матеріалів судом встановлено, що послуги, які надавалися ТОВ «Київський центр права» позивачу ЖБК «Вагоноремонтник-3» щодо складання позовної заяви разом з розрахунком сум, формуванням додатків до неї, представництва інтересів у суді за своєю правовою природою є послугами, що полягають у наданні правової допомоги, і такі витрати не відносяться до витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Зважаючи на те, що до матеріалів справи не додано доказів того, що особа, яка надавала правничу допомогу позивачу є адвокатом, підстав для відшкодування таких витрат немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями , 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. 526, 625 ЦК України, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Житлово-будівельного кооперативу «Вагоноремонтник-3» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Вагоноремонтник-3» (адреса місцезнаходження: м. Київ, просп. М.Бажана, 9-Ж, ЄДРПОУ 22869566) заборгованість по внескам за утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9338, 11 грн., збитки від інфляції в розмірі 2981, 77 грн., 3% річних в розмірі 565,51 грн та судовий збір у розмірі 2270 грн.

Відмовити Житлово-будівельному кооперативу «Вагоноремонтник-3» у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.С. Мицик