Рішення № 103373363, 17.02.2022, Новопсковський районний суд Луганської області

Дата документу 17.02.2022

ЄУ № 942/1824/21

Провадження №2/942/163/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Чалого А.В.

за участю секретаря Золотарьової А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, в обґрунтування якого зазначила наступне.

З 02.11.2009 позивач працює у метеорологічній станції Новопсков Луганського обласного центру з гідрометеорології (далі М Новопсков), а з 17.08.2017 займає посаду начальника.

Позивач зазначає, що у листопаді-грудні 2021 року відповідач грубо порушував її конституційні права на працю, незаконно вимагаючи медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмежуючи право працівника щодо повноцінної роботи.

09.12.2021 відповідач вручив позивачу наказ Луганського ЦГМ №192-К про відсторонення позивача від роботи з підстав відмови надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення COVID-19. Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 416 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідач відсторонює позивача від його роботи.

Позивач зауважує, що ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов`язання не має, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення.

Позивач вважає такий наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, крім того, не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19, а відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати неправомірним та скасувати наказ відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09.12.2021 та стягнути на користь на користь позивача з Луганського обласногоцентру згідрометеорології середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу з09.12.2021до моментудопуску дороботи;стягнути звідповідача судовівитрати.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 14.01.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений на 14.02.2022 в порядку спрощеного позовного провадження.

07.02.2022 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, виконуючи вимоги Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», 24.11.2021 письмово повідомив позивача щодо необхідності вакцинуватися від гострої інфекційної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з наданням доказів проходження вакцинації або наявності протипоказань до неї в строк до початку роботи (до 08-30 год 09.12.2021), а також про те, що у разі відмови/ухилення від вакцинації або ненадання довідки щодо наявності протипоказань до вакцинації, позивач буде відсторонена від роботи з 09.12.2021, без збереження заробітної плати. 09.12.2021 Луганським ЦГМ був складений акт №2 про відмову позивача надати документ на підтвердження проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти коронавірусу COVID-19 або медичний висновок про протипоказання до вакцинації. У зв`язку з відмовою позивача від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, наказом Луганського ЦГМ від 09.12.2021 №192-К позивача було відсторонено від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Представник відповідача посилається на те, що наказ був виданий на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 416 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а тому, відповідно до діючого законодавства, керівник відповідача зобов`язаний був відсторонити позивача від роботи, оскільки остання не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та не має протипоказань до вакцинації. У відзиві представник відповідача зауважує, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та на підставах, встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Крім того, вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19, захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції. Відповідач не погоджується з вимогою позивача про стягнення на її користь 10187,33 грн. середнього заробітку, оскільки заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати, тому такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, надала пояснення згідно обставин, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити у їх задоволенні, підтримав доводи, викладені у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.11.2009 перебуває у трудових відносинах з Луганським обласним центром з гідрометеорології та з 17.08.2017 займає посаду начальника метеорологічної станції Новопсков, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.10.2007.

У витягу з Положення про Луганський обласний центр з гідрометеорології, затвердженого наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 19.03.2018 №183 зазначено, що Луганський обласний центр з гідрометеорології є неприбутковою організацією, що належить до сфери управління Державної служби з надзвичайних ситуацій та безпосередньо підпорядковується Українському гідрометеорологічному центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Згідно повідомленняЛуганського ЦГМ№16від 24.11.2021«Про необхідністьпройти вакцинаціювідCOVID-19» ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність вакцинуватися проти гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 до початку роботи 09.12.2021. Проходження курсу вакцинації має бути підтверджено відповідним документом (COVID-сертифікатом, довідкою про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19).Попереджено,що працівники,які нещепляться протиCOVID-19 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

ОСОБА_1 , ознайомившись з даним повідомленням, від підпису відмовилась, вказаний факт засвідчено провідним інженером з охорони праці та інспектором з кадрів Луганського ЦГМ.

01.12.2021 т.в.о. начальника М Новопсков Т. Соповою складена службова записка на ім`я начальника Луганського ЦГМ, в якій зазначено, що всі працівники ОСОБА_3 отримали повідомлення про необхідність пройти вакцинацію від COVID-19, які були надіслані електронною поштою Луганського ЦГМ 24.11.2021. Наразі працівники ОСОБА_3 ознайомлені та консультуються, що унеможливлює надати сканкопії повідомлень з підписами працівників. Вказана службова записка містить підпис ОСОБА_1 від 02.12.2021.

Згідно акту №2 від 09.12.2021, складеного інспектором з кадрів І. Кондратенковою-Усякою у присутності завідувача сектору технічного забезпечення О. Дрижака та провідного інженера з охорони праці О. Петренко Луганського ЦГМ ОСОБА_1 відмовилась надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі листа-повідомлення від 24.11.2021. ОСОБА_1 проінформована про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказом Луганського ЦГМ № 192-к від 09.12.2021, відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 416 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ОСОБА_1 , начальника метеорологічної станції Новопсков Луганського ЦГМ, відсторонено від роботи з 09.12.2021, у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи, без збереження заробітної плати.

Позивач ОСОБА_1 з наказом ознайомилась 09.12.2021, про що свідчить її підпис, та зазначила: «З наказом не згодна, суперечить діючому законодавству».

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», протиепідемічні заходи комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, зі змісту норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 у справі № 17/81-97 (№ 12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Тобто, до інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

У пункті 416постанови КабінетуМіністрів Українивід 9грудня 2020року N1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб"та частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерстваохорони здоров`явід 4жовтня 2021р.№ 2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від04березня 2015року №83; 7) органів місцевого самоврядування ;8)закладів охорониздоров`я державноїта комунальноїформи власності; 9) Комунальних підприємств, установ та організацій.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 № 595.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного наказу, передумовою для його винесення стали вимогист. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 416 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи.

Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні ж таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинації для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Відповідно дост.76ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно зіст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимогст.5ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зіст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У постанові від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зістаттею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

ЄСПЛ в рішенні від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Судом встановлено, що відсторонення від роботи у випадку не проходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством. Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем ані Луганському ЦГМ, ані суду надано не було. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників М Новопсков проти COVID-19. Таке попередження було оформлене у вигляді повідомлення від 24.11.2021 та доведено до позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Посилання позивача на те, щост.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»не передбачено жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також на те, щоКЗпП Українине передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, суд вважає необґрунтованими із наведених вище мотивів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині скасування оскаржуваного наказу.

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення її від виконання посадових обов`язків, а також не знаходить підстав для задоволення похідної вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 до моменту допуску до роботи.

Керуючись ст.ст.12,13,80,81,89,259,263-268,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доЛуганського обласногоцентру згідрометеорології провизнання неправомірнимта скасуваннянаказу провідсторонення позивачавід роботита стягненнязаробітної плати,відмовитиповністю.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Луганський обласний центр з гідрометеорології ЄДРПОУ 19084117, адреса вул. ім. в. Сосюри, 166, м. Лисичанськ, Луганська область.

Представник відповідача: Рабош Микола Антонович, адреса вул. ім. в. Сосюри, 166, м. Лисичанськ, Луганська область.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.02.2022.

Головуючий суддя: А.В. Чалий