Рішення № 103366371, 31.01.2022, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3480/21

Провадження № 2/0203/282/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді – Єдаменко С.В.,

при секретарі – Пилипенко А.С.,

за участю представника позивача – адвоката Гусакової О.Б.

представника відповідача – адвоката Серьогіної С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, –

встановив:

25 серпня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Українська Залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська Залізниця» на предмет визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що з 13 серпня 2014 року працював слюсарем з ремонту складу по 3 розряду в складальному цеху, а 01 грудня 2015 року його було переведено на посаду бригадира підприємств залізничного транспорту 5-го розряду в складальний цех. 04 серпня 2021 позивач уклав контракт на проходження військової служби на 3 роки, внаслідок чого йому було рекомендовано звернутись до відділу кадрів та написати заяву про звільнення за власним бажанням, згідно до ст. 38 КЗпП. Позивач вважає, що роботодавець не мав права звільняти його, а повинен був увільнити на час проходження військової служби та зберегти робоче місце у відповідності до ст. 119 КЗпПП. Відтак, позивач просить визнати незаконним наказ №258/ОС від 14 серпня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади бригадира підприємства залізничного транспорту 5-го розряду в складальному цеху у АТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Придніпровська залізниця, поновити ОСОБА_1 на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 230 231,82 грн. (а.с. 1-3)

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2021 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 15).

03 вересня 2021 року представником позивача через канцелярію суду було надано квитанцію про оплату судового збору.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом представників сторін (а.с. а.с. 21-22).

В судове засідання 12 жовтня 2021 року сторони не з`явились, про причини не явки не повідомили, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 15 листопада 2021 року.

Судове засідання 15 листопада 2021 року за участі представника відповідача було відкладено за його клопотанням (а.с.33).

В судовому засіданні 03 грудня 2021 року за клопотанням представника відповідача були долучені до матеріалів справи додаткові докази, а саме заява ОСОБА_1 від 14 серпня 2017 та наказ про припинення трудового договору №258/ОС від 14 серпня 2017 року, розгляд справи було відкладено на 17 січня 2022 року.

Судове засідання 17 січня 2022 року було відкладено на 31 січня 2022 року у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

В судовому засіданні 31 січня 2021 року, за участі представника позивача адвоката Гусакової О.Б. та представника відповідача адвоката Серьогіної С.В. проведено розгляд справи по суті.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що підставою для видання наказу №258/ОС від 14.08.2017 про припинення трудового договору стала заява позивача від 14.08.2017, про що також зазначав позивач в позовній заяві. У випадку продовження трудових відносин з позивачем після закінчення контракту про військову службу, роботодавець мав би право вимагати від позивача виконання ним трудових обов`язків, що при наявності заяви про звільнення, означало б примушування позивача до виконання роботи. Відтак, відповідач, на підставі заяви позивача, правомірно звільнив останнього з займаної посади і в той же день ознайомив його з наказом та видав трудову книжку. Крім того, представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог про визнання незаконним наказу №258/ОС від 14 серпня 2017 року оскільки згідно до ст.233 КзпП України (редакція, яка діяла на момент звільнення позивача) «Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки». Позивач зазначає в позовній заяві, що йому стало відомо про звільнення з запису в трудовій книжці, отже будь-який порушень в процедурі звільнення відповідачем допущено не було. Крім того, позивач був ознайомлений з наказом №258/ОС ще 14 серпня 2017 року, про що свідчить його особистий підпис, відтак кінцевою датою для подання позову про поновлення на роботі є 14.09.2017, а для вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- 14.11.2017. Оскільки позивач звільнився, трудові відносини наразі відсутні, у зв`язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та платою за виконану роботу. Отже, середній заробіток за своєю правовою природою не с основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Позивач ОСОБА_1 в жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення на його адресу судових повісток та через свого представника.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

13 серпня 2014 року згідно наказу №185/ОС позивач був прийнятий до ДП «Придніпровська залізниця» відокремленого структурного підрозділу «Верхівецьке вагонне депо» слюсарем з ремонту рухомого складу по 3 розряду в складальний цех (а.с. 8 зворот).

Наказом №554/ОС від 22.11.2016 позивач з 01.12.2016 був переведений на посаду бригадира підприємств залізничного транспорту 5-го розряду в складальний цех.

04 серпня 2017 року згідно наказу к/ч 3054 №202 позивач був зарахований на військову службу до в/ч 3054 Центрального АТО Національної гвардії України (а.с. 9).

Встановлено, що 14 серпня 2017 року позивач звернувся до начальника Верхівецького вагонного депо Почти М.М. с заявою про звільнення згідно до п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 41).

Наказом(розпорядженням) №258/ОС про припинення трудового договору від 14.08.2017 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 43).

Оцінюючи правомірність звільнення позивача, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є:1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Оскільки підставою для видання наказу (розпорядженням) №258/ОС про припинення трудового договору від 14.08.2017 стала заява позивача від 14.08.2017, звільнення позивача відбулось з його ініціативи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» кожен мас право на вільно

обрану зайнятість. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які

постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності.

В розумінні Конвенції «Про примусову чи обов`язкову працю» термін примусова чи обов`язкова

праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою

якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

З огляду на зазначене та враховуючи наявність заяви позивача про звільнення, суд приходить до висновку, що продовження трудових відносин відповідача з позивачем означало б примушування останнього до виконання роботи.

Згідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , був ознайомлений з наказом про звільнення №258/ОС від 14 серпня 2017 року того ж дня, тобто 14 серпня 2017 року, що підтверджується підписом останнього на наказі, та того ж дня отримав трудову книжку, що підтверджується витягом з книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них (а.с. 60).

Таким чином, звільнення позивача відбулось правомірно та згідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, згідно ст. 233 КзпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний сірок з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначено в ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) встановлені статтями 228, 223 КЗпП ( 322-08 ) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з`ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст.225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до ст.85 ЦПК ( 1501-06 ) і ст.228 КЗпП залишається без розгляду. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін. При пропуску передбаченого ст.225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з`ясуванні інших обставин справи не має.

З огляду на те, що позивач був ознайомлений з наказом про звільнення 14 серпня 2017 року та того ж дня отримав наручно трудову книжку, а до суду звернувся лише 25 серпня 2021 року, строки звернення до суду з позовом про скасування наказу та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивачем пропущені.

Враховуючи зазначене, з огляду на те, що звільнення позивача відбулось правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а строки звернення до суду позивачем пропущені, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з повною відмовою в позові на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 105, 109 Цивільного кодексу України, ст.ст. 36, 38, 116, 233, 228, КЗпП України, ст.ст. 4, 10, 141, 247, 264, 268 ЦПК України, суд –

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Акціонерне товариство «Українська Залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжі Ґедройця, буд. 5) в особі Регіональної філії «Придніпровська Залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (код ЄДРПОУ 40081237, адреса: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 108)

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 04.02.2022 р.

Суддя С.В. Єдаменко