Рішення № 103354705, 14.02.2022, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року справа № 580/154/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною відмови, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі Головне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ Про державну службу;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 971010312437 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ Про державну службу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 11.10.2021 року пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ Про державну службу у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках № 2121-12/938 від 07.10.2021, № 96 від 15.09.2021, № 1049/03.01 від 29.06.2021 та № 2121/12/939 від 07.10.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то вона має право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України Про державну службу, однак відповідач протиправно не здійснив переведення її на таку пенсію.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07 лютого 2022 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивач хоча і мала станом на 1 травня 2016 року стаж державного службовця більше 10 років, однак вона не набула права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIIІ, так як інвалідність встановлена з 13.06.2018 та на час звернення до Головного управління з заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу не досягла 60-річного віку, тому Головне управління правомірно відмовило у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що з 06.09.2021 позивач отримує пенсію із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахунок якої здійснено відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У жовтні та листопаді 2021 року позивач звернулася до Головного управління із заявами про перехід на інший вид пенсії, а саме: по інвалідності або за віком відповідно до Закону України Про державну службу за наявністю права або за доцільністю.

12 листопада 2021 року Головне управління прийняло рішення № 971010312437 про відмову в переведенні на інший вид пенсії ОСОБА_1 , оскільки відповідно до записів в трудовій книжці та наданих документів встановлено, що стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 становить 11 років, відтак позивач набуде права на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу після досягнення 60 років, тобто після 06.06.2026 року.

23 листопада 2021 року Головне управління прийняло рішення № 971010312437 про відмову в переведенні на інший вид пенсії ОСОБА_1 , оскільки відповідно до записів в трудовій книжці та наданих документів встановлено, що стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 становить 11 років, відтак позивач набуде права на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу після досягнення 60 років, тобто після 06.06.2026 року.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду з позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII Про державну службу (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до п. 2 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII Про державну службу (далі - Закон № 3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Суд встановив, що станом на 01.05.2016 стаж державної служби позивача склав 11 років, що не заперечується сторонами, вона є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія ААБ № 124632, виданої 14 серпня 2018 року.

Наказом Міністерства економіки України від 01 жовтня 2021 року № 1178-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності та планування управління діяльності суб`єктів господарювання в сфері управління Міністерства департаменту фінансово-господарської діяльності 8 жовтня 2021 року у зв`язку з виходом на пенсію, пунктом 7 частини першої статті 83 Закону України Про державну службу.

23 листопада 2021 року Головне управління прийняло рішення № 971010312437, відповідно до якого позивачеві відмовлено в переведенні на пенсію згідно з законом України Про державну службу, оскільки ОСОБА_1 набуде право на пенсію після досягнення 60 років.

Разом з тим, аргументи Головного управління про те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ Прикінцеві та перехідні положень Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж, суд вважає необґрунтованими, оскільки закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).

Отже, рішення Головного управління від 12.11.2021 та від 23.11.2021 № 971010312437 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на інший вид пенсії є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання призначити та здійснити нарахування й виплату з 11.10.2021 року пенсії державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ Про державну службу, суд зазначає таке.

Головним управлінням під час винесення оскаржуваного рішення не було досліджено питання про загальний стаж позивача на посадах державної служби на момент звернення із заявою про перехід на інший вид пенсії і, як наслідок наявність чи відсутність права позивача для переведення на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

Суд наголошує, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Суд зазначає, що питання щодо призначення пенсії є виключною компетенцією пенсійного органу, а тому належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах, які виникли під час відмови у переведенні на інший вид пенсії на підставі поданих нею заяв від 11 та 15.11.2021, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути ці заяви та прийняти рішення у відповідності до вимог закону з урахуванням висновків суду.

Під час вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд враховує, що у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наведених норм процесуального закону слідує висновок, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду та використовується за умови наявності підстав вважати, що відповідачем свідомо вживаються заходи чи бездіяльність, спрямовані на невиконання рішення суду. Натомість позивач не зазначив доводів та міркувань щодо можливого невиконання рішення суду відповідачем, тому встановлювати судовий контроль суд не вбачає за необхідне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір та не надала доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 971010312437 від 12.11.2021 та від 23.11.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 11 та 15.11.2021 про перехід на інший вид пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 14.02.2022.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК