Ухвала суду № 103354374, 15.02.2022, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/783/22

УХВАЛА

15 лютого 2022 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Хмельницької обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Хмельницької області) (код ЄДРПОУ - 02911102), що полягає у невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати (вихідної допомоги при звільненні в зв`язку із реорганізацією органу прокуратури та за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи в прокуратурі з 14 липня 2003 року по 24 листопада 2021 року);

- зобов`язати Хмельницьку обласну прокуратуру (до зміни найменування - Прокуратура Хмельницької області) (код ЄДРПОУ - 02911102) здійснити нарахування та виплату заробітної плати (вихідну допомогу при звільненні в зв`язку із реорганізацією органу прокуратури та за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи в прокуратурі з 14 липня 2003 року по 24 листопада 2021 року) ОСОБА_1 ;

- стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Хмельницької області) (код ЄДРПОУ - 02911102), на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати (вихідну допомогу при звільненні в зв`язку із реорганізацією органу прокуратури та за чергування у вихідні та святкові дні у період роботи в прокуратурі з 14 липня 2003 року по 24 листопада 2021 року) по день остаточного розрахунку.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.01.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без виклику осіб.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній просить залишити даний адміністративний без руху з підстав несплати позивачем судового збору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674).

Відповідно до статті 1 цього Закону, судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону № 3674 установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений на те орган, виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Одними із позовних вимог в цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вихідна допомога при звільненні, щодо якої виник спір, встановлена приписами статті 44 КЗпП України, якою передбачено, зокрема, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

З аналізу вказаної вище норми КЗпП України слідує, що визначена нею вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, та яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом.

При цьому, суд зауважує, що основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

З огляду на вказане, вихідна допомога при звільненні не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Також, вихідна допомога при звільненні не належить до компенсаційних виплат, які, для прикладу, виплачуються при переведенні на роботу в іншу місцевість.

Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд констатує, що вихідна допомога при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тобто вихідна допомога при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Також Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", а відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на це, пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимогу позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги при звільненні, а також на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3674, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481 гривень.

Частиною другою статті 4 Закону № 3674 встановлені ставки судового збору, зокрема, за подання позову до адміністративного суду.

Так, за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40 грн.

З досліджених матеріалів справи, в позовній заяві позивачем заявлено зокрема дві вимоги немайнового характеру, за які необхідно сплатити судовий збір, а саме: зобов`язання здійснити нарахування та стягнення вихідної допомоги при звільненні, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто, фактично позивачем мав би бути сплачений судовий збір у сумі (992,4 грн х 2) = 1984,8 грн.

Натомість, до позовної заяви позивачем не долучено документів про сплату судового збору в розмірі 1984,8 грн.

Згідно ч. 13 - 15 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає залишенню без руху, відтак встановлює позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 1984,8 грн.

Керуючись частиною 13 статті 171, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддя В.К. Блонський