Рішення № 103354295, 15.02.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/8156/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1836 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1836 (далі - відповідач, ВЧ А1836, військова частина), в якому просить:

- визнати протиправними дії ВЧ А1836 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 12.07.2021 по 11.11.2021;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.07.2021 по 11.11.2021, за 122 дні, виходячи з розрахунку 571.45 грн в день у розмірі 69716,9 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військової частині А1836. 07.08.2019 позивач звільнений з військової служби у запас. Однак, станом на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунку у повному обсязі, у зв`язку із чим останній звернувся до суду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №540/3371/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання вказаного рішення відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 11.11.2021.

З огляду на викладене, позивач вважає, що після остаточного розрахунку, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме невиплата індексації грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 17.12.2021 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 11.01.2022 залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що військова частина позов не визнає. Зокрема, свою вимогу обґрунтовує тим, що на ці правовідносини не поширюються норми ст.116, 117 КЗпП України. Також відповідач посилається на специфіку фінансування військових частин, зокрема, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовують виключно через судові рішення. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі №540/3371/21 відповідач своєчасно та добровільно виконав його.

Також військова частина зазначає, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому не належала, а вина відповідача була відсутня, що виключає відповідальність передбачену ст.117 КЗпП України. Компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст.117 КЗпП України.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у в/ч А1836 та наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 07.08.2019 №167 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 07.08.2019.

На день звільнення позивача зі служби та виключення його із списків особового складу в/ч відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення. На день звільнення розрахунок з ним було проведено в сумі 243925,00 грн, до якої входили: оклад за військовим званням (майор) на суму 659,91 грн; посадовий оклад на суму 2290,00 грн; надбавка за вислугу років 1474,96 грн; надбавка за особливості походження служби 2876,17 грн; надбавка за роботу з таємними документами 343,50 грн; премія 938,90 грн; грошова допомога на оздоровлення 17429,25 грн; грошова допомога при звільненні 217865,63 грн; індексація 46,68 грн.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю дій ВЧ А1836 щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, звернувся до суду.

Відповідно до рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №540/3371/21 ВЧ А1836 зобов`язано нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.

Вказане рішення суду набрало законної сили 21.10.2021.

На виконання судового рішення відповідачем нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 2901,70 грн та 11.11.2021 виплачено її у сумі 2858,17 грн (утримано військовий збір у сумі 43,53 грн та податок на доходи фізичних осіб у сумі 522,31 грн).

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються матеріалами справи.

Після отримання зазначеної виплати позивач звернувся до суду з цим позовом з метою отримання компенсації від відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.07.2021 (дата звернення до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення) по 11.11.2021 (дата остаточного розрахунку).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.

Цим спростовуються всі доводи відповідача проти позову, які мотивовані саме тим, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок військової частини А1836 з позивачем проведений 11.11.2021 шляхом перерахування на його банківський рахунок індексації грошового забезпечення у сумі 2858,17 грн, яка нарахована в розмірі 2901,70 грн на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №540/3371/21. При цьому позивача було звільнено 07.08.2019.

Таким чином, затримка розрахунку тривала в часі з 07.08.2019 по 11.11.2021, а не з 12.07.2021 по 11.11.2021, як стверджує позивач.

За встановлених судом обставин до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (індексації грошового забезпечення).

Враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.

Виходячи з того, що позивача виключено із списків особового складу військової частини 07.08.2019, останніми двома календарними місяцями роботи, з яких обчислюється середній заробіток, в даному випадку є червень і липень 2019 року.

Як вбачається з довідки ВЧ А1836 від 28.05.2021 №357/ф, грошове забезпечення за вказані місяці виплачено позивачу в загальній сумі 34858,50 грн (по 17429,25 грн щомісяця).

У червні та липні 61 день.

Таким чином, розмір середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача становить 571,45 грн (34858,50 / 61).

Затримка розрахунку при звільненні тривала з 07.08.2019 по 11.11.2021, що становить 827 днів.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час розрахунку при звільненні має становити 472589,15 грн (571,45 х 827).

Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком в тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зауважила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду частково відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином, суд вважає, що у цій справі наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Водночас, щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з довідки ВЧ А1836 від 04.01.2022 №02/ф, на день звільнення з позивачем проведено розрахунок на суму 243925,00 грн. До цієї суми не увійшла індексація грошового забезпечення, яка була нарахована йому в сумі 2901,70 грн на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №540/3371/21.

З урахуванням викладеного, при звільненні позивачу належало виплатити 246826,70 грн (243925,00 + 2901,70).

Суд враховує, що на час виключення позивача із списків особового складу військової частини - 07.08.2019 - він не заперечував нарахованих йому сум, які належали до виплати на день звільнення, а судовий спір щодо невиплаченої йому індексації грошового забезпечення він ініціював лише у липні 2021 (справа №540/3371/21), тобто майже через два роки. При цьому відповідач добровільно та в розумні строки виконав судове рішення, нарахувавши та виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення.

Крім того, обчислений розмір середнього заробітку становить 472589,15 грн, що майже вдвічі (в 1,91 рази) перевищує загальний розмір сум, які належали позивачу на день звільнення (246826,70 грн), та у 162 рази перевищує суму невиплаченої у день звільнення індексації грошового забезпечення (2901,70 грн), при тому, що невиплачена сума у 85 разів менше тієї суми, яку відповідач повинен був виплатити позивачу у день звільнення.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є явно неспівмірною із сумою індексації грошового забезпечення, яка виплачена позивачу із затримкою.

Наведене розцінюється судом як підставу для зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При визначенні розміру відшкодування суд виходить з такого.

На день звільнення позивачу належало до виплати 246826,70 грн, з урахуванням сум індексації грошового забезпечення в розмірі 2901,70 грн, які нараховані на виконання рішення суду у справі №540/3371/21

Невиплачена у день звільнення сума, яка нарахована на виконання вищевказаного судового рішення – 2901,70 грн.

Істотність частки невиплаченої у день звільнення індексації грошового забезпечення у загальному розмірі сум, як належали позивачу на день звільнення – 1,17% ((2901,70 / 246826,70) х 100).

Розмір середнього заробітку за 827 днів затримки розрахунку – 472589,15 грн.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням істотної частки – 5529,29 грн ((472589,15 х 1,17) / 100).

Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5529,29 грн.

Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).

При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Крім того, у цьому спірному випадку та з урахуванням наявності вирішеного судового спору щодо розміру невиплачених на день звільнення сум, повноваження визначати розмір відшкодування за затримку розрахунку згідно із частиною 2 статті 117 КЗПП України належить виключно органу, який виносить рішення по суті спору, тобто суду, але аж ніяк не відповідачу.

Тому є необґрунтованими вимоги позивача щодо протиправності дій військової частини, які, на його думку, полягали у невиплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1836 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А1836 (73000, м.Херсон, вул.Пестеля, 1, код ЄДРПОУ 07738045) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5529 (п`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн 29 коп за період з 07.08.2019 по 11.11.2021

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1836 (73000, м.Херсон, вул.Пестеля, 1, код ЄДРПОУ 07738045) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 106030000