Рішення № 103353531, 16.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 лютого 2022 року № 520/27106/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні діїпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :

-визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 з 01.04.2019 року протиправними;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01.04.2019 року в розмірі 90% грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром та виплатити з 01.04.2019 року суму недоплаченої пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що згідно проведеного розрахунку призначеної пенсії позивач дізнався, що відповідач нарахував та виплачує йому пенсію з обмеженням її максимального розміру. На думку позивача, обмеження максимального розміру пенсії призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Ухвалою суду від 20.12.2021 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач, у наданий судом термін відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суддя Кухар М.Д. з 28.12.2021 по 06.01.2022 включно перебувала у щорічній відпустці та з 19.01.2022 по 10.02.2022 включно перебувала на лікарняному.

Суд, дослідивши матеріали по суті справи доводи та докази на їх обґрунтування, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивач з 31.08.1974 по 04.10.2005 проходив військову службу в Збройних силах України.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій. пенсіонером Міноборони. Пенсія позивачу призначена з 05.10.2005 розрахунком на пенсію Міноборони, за вислугу років відповідно до ст.13 закону №2262-ХІІ, номер пенсійної справи - ФХ-114593 а розмір пенсії складав - 90% відповідних сум грошового забезпечення ( вислуга років 35) і отримує пенсію по лінії Міноборони в ГУ ПФУ номер пенсійної справи - 2001005322.

Рішенням ХОАС від 02.12.2020 по справі №520/14708/2020 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ, яка полягає у неперерахунку, ненарахуванні та невиплаті пенсії з 01.04.2019 року ОСОБА_1 в розмірі обчисленого з грошового забезпечення визначеного Харківським обласним військовим комісаріатом в довідці від 05.10.2020 року №ФХ-114593 та зобов`язано ГУ ПФУ перерахувати, нараховувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2019 року, розмір якої обчислити з грошового забезпечення, визначеного Харківським обласним військовим комісаріатом в довідці від 05.10.2020 року №ФХ-114593, здійснивши ОСОБА_1 виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.04.2019 року.

На виконання зазначеного судового рішення, ГУ ПФУ здійснено з 01.04.2019 перерахунок пенсії в розмірі 90% грошового забезпечення з урахуванням максимального розміру пенсії, який не повинен перевищувати десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

26.10.2021 позивач подав до ГУ ПФУ заяву у якій просив здійснювати з 01.04.2019 виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.04.2019.

20.11.2021 позивач отримав відповідь від ГУ ПФУ в якій зазначено, що на виконання рішення ХОАС від 02.12.2020 по справі №520/14708/2020 ГУ ПФУ здійснено перерахунок пенсії.

Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження відповідачем максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України №2262-XII.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону України №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13.10.1995, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом України №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону України №2262-XII, яку викладено у редакції Закону України №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України №2262-XII десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону України №2262-XII, шляхом викладення її у редакції Закону України №3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону України №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон України №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону України №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон України №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону України №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом України №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом України №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону України №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у даній справі застосуванню підлягають норми Закону України №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону України №3668-VI.

Відтак, обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України № 2262-ХІІ, є протиправним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі 400/2085/19.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 з 01.04.2019 року протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсії з 01.04.2019 року в розмірі 90% грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром та виплатити з 01.04.2019 року суму недоплаченої пенсії з урахуванням фактично виплачених сум.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 лютого 2022 року.

Суддя Кухар М.Д.