Рішення № 103353522, 15.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15 лютого 2022 р. справа № 520/19203/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання дій та рішення противоправними та скасування рішення, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - заявник, громадянин, платник ЄСВ), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Харківській області та зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про суму боргу у розмірі 15.818,89 грн. за вимогою ГУ ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-140248-17 від 30.11.2018р.; 2) визнання протиправним та скасування Рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29.07.2021 року №0152522415.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄЄСВ) у даному конкретному випадку зумовлює виникнення у органу публічної адміністрації обов`язку виключити платежі за цим правовим актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень з картки особового рахунку (Інтегрованої картки платника - ІКТ, Інформаційно-телекомунакаційної системи - ІТС). Наголошував, що штраф і пеня за несвоєчасну сплату ЄСВ обчислені без урахування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019р. у справі №520/3703/19.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що сума боргу з ЄСВ у розмірі 15.818,89 грн. за вимогою ГУ ДФС у Харківській області № Ф-140248-17 від 30.11.2018р. була скасована Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019р. і є відкликаною з 19.07.2019р. Наголошував, що громадянин провадить незалежну професійну діяльність адвоката, отже повинен сплачувати ЄСВ, проте не забезпечив своєчасних платежів. Стверджував, що розмір штрафу та пені за несвоєчасну сплату громадянином ЄСВ обчислені правильно.

08.12.2021р. до суду надійшов процесуальний документ у вигляді відповіді на відзив, де заявник виклав аналогічні доводи до тексту позову.

Відповідачем у додаткових поясненнях зазначено, що ОСОБА_1 податкові декларації про майнових стан і доходи, починаючи з 2015 року подавались саме як фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Сума недоїмки з єдиного внеску повністю погашена, проте, з порушенням терміну сплати, у зв`язку з чим, і винесено оскаржуване рішення.

Період відпустки з 28.12.2021р. по 31.12.2021р., з 01.01.2022р. по 06.01.2022р., з 25.01.2022р. по 26.01.2022р., вихідні та святкові дні з 25.12.2021р. по 27.12.2021р., з 07.01.2022р. по 09.01.2022р., знаходження на лікарняному з 10.01.2022р. по 14.01.2022р., з 01.02.2022р. по 11.02.2022р. зумовили розгляд справи по суті 15.02.2022р.

Суд, вивчивши доводи позову, відзиву на позов, відповіді на відзив та додаткових пояснень, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник відповідно до виданого Полтавською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва №706 від 21.11.2009р. має правовий статус - адвоката.

При цьому, унаслідок проходження процедури державної реєстрації суб`єктів господарювання заявник у період з 23.12.2009р. по 26.12.2016р. мав правовий статус фізичної особи-підприємця.

За твердженням відповідача суб`єкта владних повноважень з 12.08.2015 року по теперішній час заявник знаходиться на обліку в органах Державної податкової служби України як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (Основний вид незалежної діяльності за КВЕД - 74.11.1 - адвокатська діяльність; дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 12.08.2015 року), але докази подання заявником до контролюючих органів заяв про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката в матеріалах справи відсутні.

ГУ ДФС у Харківській області відносно заявника було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 30.11.2018 р. №Ф-140248-17 на суму 15.818,89грн, яка виникла станом на 31.10.2018 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року по справі №520/3703/19 було визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 30.11.2018 р. №Ф-140248-17.

У межах справи №520/3703/19 судом було встановлено, що вимога ГУ ДФС у Харківській області від 30.11.2018 р. №Ф-140248-17 стосується періоду 2017-2018р.р., однак у період 06.11.2015р.-26.02.2019р. позивач постійно мешкав поза межами України, заявник не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї, як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Таким чином, у межах справи №520/3707/19 судом установлені обставини відсутності у заявника обовязку сплачувати ЄСВ по 26.02.2019р. включно.

Як свідчать облікові операції у картці особового рахунку заявника як платника ЄСВ (відомості ІКП, відомості ІТС) контролюючим органом в автоматичному режимі було проведено нарахування заявнику ЄСВ за період 2018 2021 роки, а саме: 19.04.2018р. - 2.457,18 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 10165139/ev вiд 19.04.2018 термін сплати 19.04.2018); 02.05.2018р. 8.448,00грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 3984194/ev вiд 02.05.2018 термін сплати 02.05.2018); 19.07.2018р. 2.457,18грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску №10187047/ev від 19.07.2018 термін сплати 19.07.2018); 19.10.2018р. 2.457,18грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 10209949/ev від 19.10.2018 термін сплати 19.10.2018); 19.04.2019р. - 918,06 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 4383082/ev вiд 19.04.2019 від 19.04.2019 термін сплати 19.04.2019); 19.07.2019р. 2.754,18 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 10187047/ev від 19.07.2019 термін сплати 19.07.2019); 21.10.2019р. - 2.754,18 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 7347132/ev від 21.10.2019 термін сплати 21.10.2019); 20.01.2020р. 2.754,18грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 1462269/ev від 20.01.2020 термін сплати 20.01.2020); 21.04.2020р. 2.078,12грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 2956912/ev від 21.04.2020 термін сплати 21.04.2020); 20.07.2020р. 1.039,06 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 4456312/ev від 20.07.2020 термін сплати 20.07.2020); 19.10.2020р. - 3.178,12 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 5928725/ev від 19.10.2020 термін сплати 19.10.2020); 19.01.2021р. - 3.300,00 грн. (нараховано єдиний внесок ФОП, у т.ч. з незалежною професійною діяльністю, нарахування єдиного внеску № 17545/ev від 19.01.2021 термін сплати 19.01.2021).

Доказів проте, що перелічені нарахування ЄСВ були здійснені з волі та з ініціативи заявника матеріали справи не містять.

Натомість, лише 09.02.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2018р., де відображено - 9.828,72грн.; 09.02.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2019р., де відображено - 11.016,72грн. ЄСВ; 05.01.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2020р., де відображено - 9.595,30грн. ЄСВ.

Згідно з обліковими операціями в КОР (ІКП, ІТС) заявника як платника ЄСВ заявником за 2018 рік було сплачено - 0,00 грн. ЄСВ; за 2019 рік було сплачено - 6454,20грн. ЄСВ (нараховано 10.719,72грн. ЄСВ); за 2020 рік було сплачено 4.834,00грн. ЄСВ (нараховано 9049,48 грн.).

29.07.2021 року контролюючим органом без попереднього проведення будь-якої перевірки та без попереднього складання будь-якого письмового документу із посиланням на ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відносно заявника було винесено рішення №0152522415, яким застосовано 5858,58грн. штрафу та нараховано 17563,18 грн. пені за несвоєчасну оплату ЄСВ за період 20.04.2018р.-12.01.2021р.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу відображення достовірних відомостей про стан розрахунків по ЄСВ у КОП (ІКП, ІТС) та про невідповідність закону управлінського волевиявлення з приводу нарахування 5.858,58грн. штрафу та 17.563,18 грн. пені, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу справляння ЄСВ регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон № 2464-VI).

Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу, так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця.

При цьому, у силу ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, використана законодавцем у нормах ПК України категорія самозайнята особа поглинає як фізичних осіб-підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, у контексті норм ПК України людина як учасник суспільних відносин може одночасно діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості найманого працівника.

Суд зважає, що за визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014р.) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці (у тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування), а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності).

Звідси слідує, що законодавець у нормах ст.4 означеного закону розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та на осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і у нормах ст.7 Закону №2464-VI визначає, що об`єктом справляння ЄСВ за загальним правилом є дохід особи.

При цьому, в абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI указано, що у разі якщо платником - ФОП не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У тексті п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI законодавцем указано, що сума єдиного внеску платника - ФОП не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд повторно констатує, що відносно платника ЄСВ - ФОП (рівно як і для платника - будь-якої самозайнятої особи) законодавцем запроваджено спеціальне правило, у силу якого у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Отже, доводи про відсутність обов`язку сплачувати ЄСВ у зв`язку з неодержанням доходу є юридично неспроможними.

На розвиток норм Закону України № 2464-VI було розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449; далі за текстом - Інструкція № 449), яка деталізує процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування фінансових санкцій, стягнення заборгованості сплати страхових коштів органами доходів і зборів та Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905 (далі Порядок № 435).

Як зазначено ч.2 ст.9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Проте, у спірному випадку діє спеціальна норма закону, а саме - п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI у редакції Закону №2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.

Судом достеменно з`ясовано, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.

І хоча владним суб`єктом обраний такий спосіб реалізації управлінської функції, котрий на думку суду, явно та однозначно не узгоджується з положеннями ст.8 Конституції України у частині дотримання принципу юридичної визначеності та ч.2 ст.2 КАС України у частині забезпечення обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості, суд все ж таки не знаходить розумним визнати цю обставину у якості підстави для скасування оскарженого рішення контролюючого органу, позаяк у силу ч.2 ст.19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов`язком на проведення перевірки платника податків у даному конкретному випадку.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI ЄСВ для платників ЄСВ, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно з ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники ЄСВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У розумінні ст.1 Закону №2464-VI несплачені у визначений законом строк суми ЄСВ набувають правового статусу недоїмки з ЄСВ.

При цьому, за спеціальним застереженням ч.6 ст.25 Закону №2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Звідси слідує, що законом запроваджено імперативне веління, у силу якого поза волею платника ЄСВ - боржника та попри визначену ним юридичну долю власного майна у вигляді грошових коштів, сплачені суми ЄСВ підлягають першочерговому зарахуванню в погашення тієї частині недоїмки з ЄСВ, що виникла раніше у часі.

Як то указано у ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.10 ст.25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI податковий орган за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ застосовує до платника ЄСВ штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною 14 ст.25 Закону №2464-VI прямо обумовлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Але згідно з ч.15 ст.25 Закону №2464-VI суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки.

За правилом ч.13 ст.25 Закону №2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. У разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до податкового органу або позову до суду.

Згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

При цьому, норми Закону №2464-VI не визначають не лише присікального (преклюзивного), а взагалі будь-якого строку направлення вимог про сплату недоїмки з ЄСВ на адресу боржників.

Такий строк указаний у п.3 розділу VI Інструкції №449, але також не кваліфікований у якості присікального (преклюзивного), що зумовлено приписами ч.16 ст.25 Закону №2464-VI.

Тому довід заявника про протилежне слід визнати юридично неспроможним.

Разом із тим, п.910 розділу VIII Закону №2464-VI визначено, що тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Відповідно до п.п.911.1 розділу VIII Закону №2464-VI тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), як несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Згідно з п.п.911.2 розділу VIII Закону №2464-VI протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Таким чином, у силу ч.13 ст.25 Закону №2464-VI пеня не нараховується за час, котрий припадає на період оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки до податкового органу або позову до суду, а у силу п.п.9 11.2 розділу VIII Закону №2464-VI - протягом періоду з 01.03.2020р. по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

У силу приписів п.п.911.1 розділу VIII Закону №2464-VI штраф у порядку п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ) не застосовується протягом періоду з 01.03.2020р. по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно з п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Звідси слідує, що окремими та самостійними приводами для видання органом публічної адміністрації вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ є: 1) або акт документальної перевірки; 2) або факт існування у ІКП чи ІТС (інтегрованій картці платника чи інформаційно-телекомунікаційній системі) на кінець календарного місяця недоїмки з ЄСВ чи боргу із сплати фінансових санкцій.

При цьому, у випадку видання органом публічної адміністрації вимоги про сплату недоїмки у зв`язку із існуванням у ІКП чи ІТС (інтегрованій картці платника чи інформаційно-телекомунікаційній системі) на кінець календарного місяця недоїмки з ЄСВ чи боргу із сплати фінансових санкцій - строк надсилання вимог про сплату недоїмки з ЄСВ складає 20 робочих днів.

За правилом п.6 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

У даному конкретному випадку скасування рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020р. у справі №520/3703/19 вимоги ГУ ДФС у Харківській області від 30.11.2018р. №Ф-140248-17 означає, що у період часу 06.11.2015р.-26.02.2019р. заявник не має обов`язку сплачувати ЄСВ за такою підставою як рішення контролюючого органу.

Власний намір на оплату ЄСВ за період часу, що перетинається із наведеним проміжком, заявник висловив лише 09.02.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2018р., де відображено - 9.828,72грн.; 09.02.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2019р., де відображено - 11.016,72грн. ЄСВ; 05.01.2021р. заявником до контролюючого органу було подано звіт платника ЄСВ за 2020р., де відображено - 9.595,30грн. ЄСВ.

Доказів проведення оплати по самостійно задекларованих платежах заявник до суду не подав.

Згідно з п.4. розділу VIІ Інструкції №449 факти порушень законодавства, крім тих, що є предметом акта документальної перевірки, та тих, що зазначені в підпункті 2 пункту 2 цього розділу, посадова особа податкового органу оформлює актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Такий акт про порушення надсилається (вручається) платнику разом із рішенням про застосування штрафних санкцій.

Оскільки п.п.2 п.2 розділу VIІ Інструкції №449 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ, то застосування штрафу у порядку з п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI не вимагає обов`язкового попереднього складання акту документальної перевірки, натомість управлінське волевиявлення з приводу нарахування штрафу може бути проведено на підставі відомостей ІКП чи ІТС, підтверджених даними обєктивної дійсності.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 8) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 9) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

З огляду на викладене, суд вважає, що лише сама по собі обставина відсутності розрахунку суми недоїмки у силу положень ст.25 Закону № 2464 та п.5 розділу VІ Інструкції № 449 не може бути поза розумним сумнівом кваліфікована у якості достатньої підстави для скасування правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень при підтвердженні обставин наявності невиконаних зобов`язань з проведення публічних платежів.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. по справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Розв`язуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у ході розгляду справи субєкт владних повноважень не подав доказів обчислення при винесенні оскарженого рішення розміру недоїмки з ЄСВ, штрафу та пені з урахуванням ч.6 ст.25 Закону №2464-VI, ч.13 ст.25 Закону №2464-VI, п.910 розділу VIII Закону №2464-VI, п.п.911.1 розділу VIII Закону №2464-VI, п.п.911.2 розділу VIII Закону №2464-VI.

Отже, має місце випадок, коли приватною особою не доведено належного та своєчасного виконання у спірних правовідносинах обов`язку по оплаті ЄСВ і недостовірності відомостей КОР (ІКП та ІТС), а субєктом владних повноважень не доведено обґрунтованості власних розрахунків як з урахуванням перелічених норм права, так і рішення у справі №520/3703/19 та подій вчинення контролюючим органом у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення з приводу зміни призначення платежу, визначеного платником податків призначення платежу у порядку ч.6 ст.25 Закону №2464-VI і спрямування поточних платежів на погашення боргу (недоїмки) у хронологічній послідовності виникнення обов`язку з оплати).

За таких обставин, оскільки оскаржений правовий акт індивідуальної дії субєкта владних повноважень створює для заявника додатковий майновий тягар у спосіб запровадження нових платежів, то позов належить задовольнити за епізодом скасування правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, але на самостійно знайдених судом підставах невідповідності закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації, позаяк усі доводи заявника є юридично неспроможними.

Позов за епізодом про визнання протиправними дій відповідача задоволенню не підлягає, позаяк закон не містить прямої вказівки про виникнення у тероргану системи ДПС України обов`язку з приводу внесення змін до КОР (ІКП, ІТС) у разі скасування судом раніше виданого правового акту суб`єкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував діючі механізми зясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; у достатньому поза розумним сумнівом обсязі виклав власні міркування та мотиви з приводу тлумачення змісту норм права, оцінки обставин спору та доводів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

З огляду на зміст ч.2 ст.5 КАС України суд вважає за підставне надати заявнику судовий захист у спосіб, указаний у резолютивній частині даного судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 29.07.2021 року №0152522415.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України виключити із відомостей особової картки (інтегрованої картки платника, інформаційно-телекомунакаційної системи) ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) як платника єдиного внеску на загальнобовязкове державне соціальне страхування, нарахування проведені за вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 30.11.2018р. №Ф-140248-17.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 5 жовтня 2021 року; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

СуддяО.В. Старосєльцева