Рішення № 103350136, 16.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2022 р. № 400/9709/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Костянтинівської сільської ради, вул. Гагаріна, 29, смт. Костянтинівка,Миколаївський район, Миколаївська область, 56663,

про:стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 120 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівської сільської ради (далі – відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 120 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України та зазначає про невиплату йому в день звільнення з роботи заробітної плати в сумі 3 679,11 грн і вихідної допомоги в сумі 26 367 грн. Позивач визначив суму середнього заробітку у 120 000 грн як таку, що є розумною та співмірною.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить задовольнити позов частково, а саме: в сумі 20 000 грн, зазначаючи, що саме такий розмір середнього заробітку є співмірним із несвоєчасно виплаченою сумою.

У зв`язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач з 17.11.2020 звільнений з посади землевпорядника Себинської сільської ради, правонаступником якої є відповідач.

У день звільнення відповідач не виплатив позивачу заробітну плату в сумі 3 679,11 грн та вихідну допомогу в сумі 26 367 грн.

Зазначені обставини установлені рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 у справі № 400/1071/21, яке набрало законної сили, а тому не підлягають доказуванню в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішенням від від 03.09.2021 у справі № 400/1071/21 Миколаївський окружний адміністративний суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 13 по 17 листопада 2020 року (три робочих дні) в сумі 3 679,11 грн, без утримання податків та обов`язкових зборів та передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України вихідну допомогу в сумі 26 367 грн, без утримання податків та обов`язкових зборів.

Присуджені рішенням суду грошові кошти (ураховуючи утримання) відповідач виплатив позивачу 21.09.2021, що підтверджується випискою ПАТ КБ «ПриватБанк» та не заперечується відповідачем.

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, розрахувавшись з позивачем остаточно, відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України визначає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стаття 116 Кодексу законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі „Кечко проти України суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд також не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (справа "Кечко проти України" (заява № 63134/00), 08.11.2005, пункти 23, 26).

Обчислюючи суму середнього заробітку при звільненні, суд виходить з такого.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з пунктом 2 цього Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Розрахунок середнього заробітку належить здійснювати, виходячи з кількості робочих днів.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд керується такими вихідними даними:

- середньоденна заробітна плата позивача – 1 266,37 грн (установлено в рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 у справі № 400/1071/21, яке набрало законної сили);

- кількість робочих днів за період з 17.11.2020 по 20.09.2021 (оскільки 21.09.2021 відповідач розрахувався з позивачем, цей день не належить до періоду затримки розрахунку) – 212;

212 х 1 266,37 = 268 470,44 грн.

Отже, середній заробіток позивача за період з 17.11.2020 по 20.09.2021 становить 268 470,44 грн.

Позивач вважає співмірною і розумною суму середнього заробітку у 120 000 грн.

Оцінюючи зазначену суму (120 000 грн) з точки зору співмірності, суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19 Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішеннями суду, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток.

Суд установив, що розмір середнього заробітку за період з 17.11.2020 по 20.09.2021 розрахунково становить 268 470,44 грн, а позивач просить стягнути 120 000 грн.

Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:

- наявність спору між позивачем та відповідачем щодо виплати позивачу заробітної плати в сумі 3 858,60 грн та нарахування і виплати вихідної допомоги в сумі 26 367 грн, вирішеного судом шляхом ухвалення рішення у справі № 400/1071/21;

- відповідач є правонаступником роботодавця (Себинської сільської ради), який не розрахувався з позивачем у день звільнення, а не безпосередньо тим роботодавцем, який допустив порушення права позивача на оплату праці у день його звільнення;

- належні позивачу 3 858,60 грн заробітної плати та 26 367 грн вихідної допомоги відповідач виплатив у розумний строк з дати набрання рішення суду у законної сили.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, зазначила таке: « 94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Станом на дату звільнення відповідача (17.07.2020) рішенням Національного банку України була установлена облікова ставка у 6 відсотків.

6 відсотків річних від несвоєчасно виплаченої суми (3 858,60 + 26 367 = 30 225,60) становить 1 813,54 грн (30 225,60 х 6 /100).

Отже, на один день припадає 4,97 грн (1 813,54 / 365 = 4,97).

Ураховуючи кількість календарних днів у період затримки розрахунку з 17.11.2020 по 20.09.2021 (309), сума майнових втрат позивача (розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, як зазначає Велика Палата Верховного Суду) становить 1 535,73 грн (4,97 х 309).

На підставі наведеного та з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, суд вважав би обґрунтованим задовольнити позовні вимоги в розмірі 1 535,73 грн.

Разом з тим, оскільки відповідач визнає більший розмір суми середнього заробітку, який належить нарахувати та виплатити позивачу, - 20 000 грн, позов належить задовольнити саме в такій сумі, оскільки вона є більшою, ніж та, яку суд вважає співмірною з огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду в аналогічних спорах.

Отже, позовні вимоги належить задовольнити частово, в сумі 20 000 грн. Крім того, ураховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України щодо способів захисту судом порушеного права у разі задоволення позову, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток), а не стягнення.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 1 200 грн.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить 200 грн (20 000 х 1 200 / 120 000).

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Костянтинівська сільська рада (вул. Гагаріна, 29, смт. Костянтинівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 56663, ідентифікаційний код: 20902743) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівської сільської ради (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Костянтинівка, вул. Гагаріна, 29, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20902743), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 по 20.09.2021.

3. Зобов`язати Костянтинівську сільську раду (Миколаївська область, Миколаївський район, с. Костянтинівка, вул. Гагаріна, 29, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 20902743) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.11.2020 по 20.09.2021 у сумі 20 000 грн.

4. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку в сумі 100 000 грн.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівської сільської ради (вул. Гагаріна, 29, смт . Костянтинівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 56663, ідентифікаційний код: 20902743) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 200 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна