Рішення № 103350130, 16.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2022 р. справа № 400/1874/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, вул. Погранична, 9,Миколаїв,54020, вул. Спаська, 18,Миколаїв,54006

про:визнання протиправним та скасування наказу від 24.02.2021 № 39-ос; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 р.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі – Відповідач, ТУ ДБР у м. Миколаєві), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 24.02.2021 року № 39-ос “Про звільнення ОСОБА_1 ”; поновити позивача на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, або на рівнозначній посаді, а за відсутності такої посади – на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2021 року до поновлення на посаді; допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць; встановити судовий контроль за виконанням відповідного рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Попередження, що передувало спірному наказу не містить достатньо конкретизованих нормативних підстав, та належно обґрунтованих фактичних підстав наступного звільнення, через що для позивача Попередження створило стан правової невизначеності. Відтак, на думку позивача Попередження не може вважатися належним попередженням про наступне звільнення в розумінні ч. З ст. 87 Закону України “Про державну службу”. Спірний наказ про звільнення також не містить достатньо конкретизованої нормативної підстави звільнення, оскільки у преамбулі вказано, що звільнення відбувається “у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві”, а в п. 1 - “у зв`язку зі скороченням штату державних службовців”. Реального скорочення не відбулось, оскільки на момент звільнення були вакантні посади у відповідача, які є рівнозначними посаді, яку займав до звільнення позивач. Позивачу не було запропоновано вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі - в той час, як такі вакантні посади були наявні. Відтак, на думку позивача, спірний порушує його право на працю, інші трудові права та законні інтереси, прийнятий із порушенням вимог, яким мають відповідати рішення та дії суб`єктів владних повноважень.

Ухвалою від 30.03.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 21.04.2021 р. постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу» був належним чином повідомлений про наступне звільнення, а спірний наказ прийнято з підстави скорочення посади, яка передбачена п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», а застосування норм Кодексу законів про працю у спорах пов`язаних із звільненням та поновленням на публічній службі не можливе, оскільки пріоритетним є застосування норм спеціальних законодавчих актів.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій повністю підтримано позовні вимоги.

Від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких відповідач з посиланням на практику Верховного Суду (постанова від 28.07.2021 р. у справі №640/1124/20) просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 11.10.2021 р. суд закрив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 17.01.2020 р. №5-ос позивача з 21.01.2020 р. призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

Відповідно до п. 1 Наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві від 22.10.2020 року № 156-ос “Про попередження працівників” (далі - Наказ про попередження № 156-ос) та Додатку № 4 до вказаного наказу наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві персонально попередити позивача, “посада якого з 01 лютого 2021 року скорочується, про наступне вивільнення”.

На виконання Наказу про попередження №156-ос видано Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 року № 01/12/22082, яким Позивача попереджено про те, що займана ним посада скорочується з 01.03.2021 року та позивача буде звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.

Звільнення, передбаченого Наказом № 156-ос та Попередженням № 01/12/22082 01.02.2021 року не відбулося.

28.01.2021 Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві № 7-ос “Про попередження працівників” та Додатку № 1 до вказаного наказу наказано Відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, персонально попередити позивача, посада якого з 01.03. 2021 року скорочується, про наступне вивільнення.

На виконання Наказу про попередження № 7-ос видано Попередження про наступне вивільнення від 29.01.2020 року, згідно якого Позивача попереджено про наступне скорочення займаної ним посади по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження та звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.

24.02.2021 року Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві № 39-ос “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача звільнено “з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та припинено його державну службу 01 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців”.

Позивача ознайомився з Наказом про звільнення № 39-ос від 24.02.2021 року під підпис.

Позивач не погодився зі звільненням, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889 цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889 державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889 передбачено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Наведене в сукупності свідчить, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України “Про державну службу” положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України “Про державну службу” надало “Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України “Про державну службу”) від 20 лютого 2020 року №86 р/з” згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

В межах спірних правовідносин, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889 визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889 на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі №640/11024/20.

Отже, в рамках даного спору спірні правовідносин врегулюванні виключно Законом України “Про державну службу”, з аналізу положень якого вбачається, що при звільнені державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 11 статті 87 Закону України “Про державну службу”, у суб`єкта призначення відсутній обов`язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посади, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15.06.1994 № 414 (для осіб що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49“ КЗпП України до спірних правовідносин - не застосовуються.

Звільнення з ініціативи суб`єкта призначення не допускається лише в період тимчасової непрацездатності працівника, а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналогічну позицію стосовно процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України “Про державну службу) висловлено на підставі пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України “Про державну службу” в роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86 р/з (додається до відзиву).

Вирішуючи даний спір по суті, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.

Згідно статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань”, який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

Згідно статті 1 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 “Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань”.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, відповідно до Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 “Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань”, з метою впорядкування структури та штатної чисельності територіальних управлінь, затверджено, зокрема структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві штатною чисельністю 116 штатних одиниць.

Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, як державного правоохоронного органу, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу.

З комплексного аналізу положень Закону України “Про Державне бюро розслідувань” вбачається, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).

Враховуючи, що Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, зокрема, статтею 14 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Так, наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 “Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” (з врахуванням внесених змін наказами від 02.01.2020 № 1 та від 03.01.2020 № 2), затверджено порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу.

Порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань (далі - Порядок) визначено процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Так, відповідно до положень статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” від 12.11.2015 № 794-VIII, до повноважень Директора Державного бюро розслідувань, або особи, що виконує обов`язки Директора, окрім іншого віднесено:

1) визначення відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліків посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами;

2) видання у межах повноважень наказів, розпоряджень та доручень, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Відповідно до пункту 6 Порядку, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України “Про державну службу”) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Згідно абзацу сьомого пункту 6 Порядку, після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України “Про державну службу” у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, переможець конкурсу призначається на відповідну посаду.

При виведенні скороченої посади із штатного розпису органу або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. З огляду на дану обставину, працівники, що займали посади категорії державної служби у Слідчому Управлінні ТУ ДБР у м. Миколаєві, підлягали звільненню.

Наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №201ДСК “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві” затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №7 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які введено в дію з 01.02.2021.

Внаслідок введення в дію вищезазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві було виведено Слідче управління, разом по Слідчому управлінню з штатного розпису виведено 55 посад державної служби.

З огляду на викладене, структурний підрозділ ТУ ДБР у м. Миколаєві у якому проходив службу позивач до звільнення ліквідовано, а як наслідок скорочено усі посади державної служби у відповідному підрозділі.

Водночас, вказаним наказом введено 44 посади, що відносяться до категорії осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Враховуючи дану обставину, наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві “Про попередження працівників” від 22.10.2020 № 156-ос, Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві доручено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Миколаєві, посади яких з 01.02.2021 скорочуються, про наступне вивільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України “Про державну службу”, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої статті 87 у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

22.10.2020 як вже зазначалось складено попередження про наступне вивільнення позивача, у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”, із яким позивач ознайомився того ж дня.

25.01.2021 року наказом ДБР №45-дск “Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік”, затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Миколаєві на 2021 рік. Даним штатним розписом передбачено, що посади у слідчих підрозділах вводяться в дію з 01 березня 2021 року, з урахуванням п.4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №201-дек “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві”.

Таким чином позивачу, внаслідок внесення змін до штатного розпису на 2021 рік, затверджених наказом ДБР від 25.01.2021 №45-дск “Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік” та наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві “Про попередження працівників” від 28.01.2021 № 7-ос, вручено попередження про наступне вивільнення від 29.01.2021 р., у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”, з яким позивач ознайомився 29.01.2021.

Відповідно до пунктів 2,5 частини 3 статті 13, частини 5 статті 14 Закону України “Про державне бюро розслідувань”, статті 83, пункту 1 частини першої та частини 4 статті 87, статті 89 Закону України “Про державну службу”, на підставі наказів ДБР від 15.10.2020 № 581 та від 25.01.2021 № 45-дск, ТУ ДБР у м. Миколаєві видано наказ від 24.02.2021 № 39-ос, відповідно до пункту 1 якого, ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого Управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, та припинено його державну службу 01 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців.

З огляду на викладене, наказ 25.01.2021 45-дск підписано Директором ТУ ДБР у м. Миколаєві Дмитром Титором у межах наданих статтею 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” повноважень Директора територіального управління, на підставі статті 87 Закону України “Про державну службу”, а також, з дотриманням зазначених у частині другій статті 2 КАС України.

Щодо доводів позивача про відмінне формулювання підстав звільнення в оскаржуваному наказі про звільнення та попередженні про звільнення, суд зазначає таке.

Нормами пункту 1 частин 1 статті 87 Закону України “Про державну службу” встановлено три самостійні підстави для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення при винесені наказу про звільнення особи, може в залежності від фактичних обставин зазначити будь-яку із визначених у пункті першому підстав, але суть прийнятого рішення при цьому не змінюється. Допущення певних недоліків в оформлені рішення не є підставою для визнання його протиправним.

Так, дійсно відповідачем у попередженні про звільнення від 22.10.2020 зазначено наступне обґрунтування “...у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві...”, а у попередженні про наступне вивільнення від 29.01.2021 повністю процитовано підстави для звільнення, передбачені п.1 ч.І ст.87 Закону України “Про державну службу”. При цьому у вступній частині наказу зазначено “...у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві...”. Вказане застереження не містить порушень та відповідає дійсності, оскільки у ТУ ДБР у м. Миколаєві фактично відбулась і зміна структури, що підтверджується наказом ДБР від 15.10.2020 №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань” і зміна штатного розкладу, що вбачається з наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року №201-дек “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві” та від 25.01.2021 №45-дск “Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік”.

Відповідачем, як у попередженні так і в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, безпосередньо зазначено положення закону на підставі якого скорочено посаду позивача - пункт 1 частина 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.

Щодо відсутності фактичного скорочення посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого Управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та непропонування позивчу іншої роботи, суд зазначає наступне.

Відповідно до вказаних наказів ДБР посада державної служби - слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого Управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві скорочена.

Посади державної служби та посади рядового та начальницького складу є посадами різних категорій посад з власним правовим статусом, який врегульований для державних службовців Законами України “Про державну службу” та “Про Державне бюро розслідувань”, а для осіб рядового та начальницького складу власне контрактом, який укладається з особою при вступі на службу, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, Законом України “Про Державне бюро розслідувань” та КЗпП України. Такі посади мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються різні умови проходження конкурсу (зокрема, конкурс для посад рядового та начальницького складу передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку), т.п.

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 14-3 Закону, державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку визначеному Законом України “Про державну службу”.

Згідно частини другої статті 14-3 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з/до територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14° Закону України “Про Державне бюро розслідувань”).

З огляду на вищезазначені положення Закону України “Про Державне бюро розслідувань” переведення працівників ДБР між посадами різних категорій неможливий. Такий порядок не передбачено законодавцем.

Крім того, необхідно зазначити, що позивач участі у конкурсі на зайняття вакантної посади у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві не приймав, а іншого порядку призначення, тобто поза конкурсом діючим законодавством не передбачено.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Крім того, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність спірного наказу, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (вул. Погранична, 9,Миколаїв,54020 42341034) про визнання протиправним та скасування наказу від 24.02.2021 № 39-ос; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 р.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич