Рішення № 103350029, 15.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/7212/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19.02.2021 № 38 - о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби.

-визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 01.03.2021 № 117 - о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19.02.2021 № 38 - о/с», п. 1 наказу № 38 - о/с від 19.02.2021 викладено у новій редакції, зокрема:

«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно»;

-визнати протиправним та скасувати наказ № 160 - о/с від 30.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, 30.03.2021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби»;

-поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого (старшого слідчого) слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з аналогічними функціональними обов`язками;

-стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (код ЄДРПОУ 42334907, м. Львів, вул. Кривоноса, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2021 по день винесення рішення суду;

-стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (код ЄДРПОУ 42334907, м. Львів, вул. М. Кривоноса, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 100000,00 (сто тисяч) гривень.

З метою обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані накази №38-о/с від 19.02.2021 року, №117-о/с від 01.03.2021 року та №160-о/с від 30.03.2021 року були прийняті відповідачем з порушенням норм Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Закону України «Про Державну службу», а також законодавства про працю.

Вказує, що 02.11.2020 року йому вручено попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про Державну службу» у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові на 2020 рік», про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, яку позивач обіймав по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.

Як зазначає позивач, після цього йому стало відомо, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові від 28.01.2021 року №19-о/с було внесено зміни в наказ №188-о/с від 22.10.2021 року, відповідно до яких словосполучення «з 31 січня 2021 року» замінено на «з 28 лютого 2021 року».

В подальшому відповідно до наказів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові №38-о/с від 19.02.2021 року, №117-о/с від 01.03.2021 року та №160-о/с від 30.03.2021 року ОСОБА_1 30.03.2021 року звільнено з посади державної служби – слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові.

Також позивач вказав, що звільнення у зв`язку із зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», згідно якого працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Окрім цього, позивач зазначає, що відповідно до пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, він, як особа, яка працює в умовах режимних обмежень, має переважне право залишатись на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зважаючи на те, що розпорядженням УСБУ у Львівській області від 20.03.2019 року №74Д ОСОБА_1 було надано доступ до інформації із ступенем секретності цілком таємно та таємно.

Щодо строків попередження про звільнення позивач зазначив, що відповідно до частини 3 статті 87 закону України «Про Державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Однак по закінченню 30-денного терміну після вручення йому попередження про наступне вивільнення позивача звільнено не було.

Позивач вказує на протиправність оскаржуваних наказів з огляду на те, що такі підписано директором Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, який не є суб`єктом призначення та керівником державної служби у розумінні статті 87 Закону України «Про Державну службу». Також наголосив на тому, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису фактично не відбулось, а відповідачем на виконання вимог частини 3 статті 87 Закону України «Про Державну службу» не було запропоновано інших посад слідчого (старшого слідчого), заступника начальника (начальника) слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м.Львові, або іншу рівнозначну посаду в Територіальному управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові.

Ухвалою судді від 05.05.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою судді від 02.06.2021 року в справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

05.07.2021 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ, Верховною Радою України розпочато суттєву модернізацію системи державного управління. З метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, Президентом України внесено до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який прийнято Верховною Радою України 03.12.2019. Так, Державне бюро розслідувань, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-ІХ (далі – Закон №305-ІХ), який набрав чинності з 27.12.2019, з моменту набрання чинності цим Законом припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган, директором та заступниками директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Як наслідок, Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, на виконання зазначених положень Закону, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, а наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 затверджено нову структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, згідно якого керівництво територіальних управлінь ДБР, слідчі та оперативні працівники мають відноситись до осіб рядового і начальницького складу ДБР.

Представник відповідача вказує, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу – в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). Служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності, які є відмінними від вимог служби в Державному бюро розслідувань на посадах державної служби. Відповідно до пункту 6 Порядку зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань (додаток до наказу Державного бюро розслідувань від 03.01.2020 №2) (далі – Порядок), зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу ДБР. Згідно абзацу сьомого пункту 6 Порядку, після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку переможець конкурсу призначається на відповідну посаду рядового та начальницького складу.

Представник відповідача також зазначив, що на підставі пунктів 5, 8 частини першої статті 12, статті 142 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», прийнято наказ «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» (далі - Перелік) від 08.07.2020 №323. Наказом ДБР від 15.10.2020 №583 до указаного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, зокрема, посади у слідчих відділах: «слідчий», «старший слідчий» та «начальник», «заступник начальника» територіальних управлінь ДБР, відповідають граничним спеціальним званням за указаними посадами «капітан Державного бюро розслідувань», «майор Державного бюро розслідувань» та «підполковник Державного бюро розслідувань», відповідно, підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу. При виведенні скороченої посади із штатного розпису підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. З огляду на дану обставину посади категорії державної служби підлягали скороченню, а особи, що займали такі посади – звільненню.

Відтак, наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» затверджено відповідні зміни до штатного розпису, якими передбачено, зокрема, скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач - слідчий першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові. Відповідно до наказу ДБР від 20.10.2020 № 198 ДСК посаду державної служби - слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові виведено зі штатного розпису.

Згідно з Додатком 4 до Наказу №188-о/с від 22.10.2020, до списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_1 , де у графі №7 Розділу Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові. 02.11.2020 позивачу вручено Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26852вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо дискреційних повноважень, представник відповідача вказав, що право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, навіть, за умов відповідності державного службовця кваліфікації, належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі пропонувати таку посаду або не пропонувати її. Cтаном на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї 40 КЗпП України, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус. В конкретному випадку позивач є державним службовцем, а тому порядок припинення державної служби регулюється Законом України «Про державну службу». З урахуванням змін до законодавства, законодавець фактично наділив державні органи дискреційними повноваженнями в рамках указаних правовідносин, оскільки суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації між альтернативами «призначати або не призначати на вакантну посаду» (протягом шести місяців особу, яка звільнена у зв`язку із скороченням) та «пропонувати або не пропонувати рівнозначну або нижчу вакантну посаду» до звільнення особи, посада якої скорочується), кожна із яких є правомірною. Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців у силу приписів частини четвертої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону «Про державну службу», оскільки врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за власним рішенням у разі скорочення посад або реорганізації державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

10.08.2021 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог та зазначає, що посади Директора Державного бюро розслідувань та директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу відповідно до Указу Президента України «Про переліки посад, що підлягають заміщенню особами вищого офіцерського (начальницького) складу, та граничних військових і спеціальних звань за цими посадами» № 166 від 05.05.2020, то саме законодавче закріплення повноважень керівника державної служби в Державному бюро розслідувань за Директором Державного бюро розслідувань та директорами територіальних управлінь Державного бюро розслідувань якраз і є метою доповнення статті 91 Закону України «Про державну службу» частиною 10 щодо наділення вказаних суб`єктів відповідними повноваженнями керівника державної служби. Таким чином. Директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань до 06.03.2021 року не мали повноважень керівника державної служби у вказаному правоохоронному органі, і як наслідок не мали жодних повноважень керівника державної служби щодо державних службовців очолюваного ними правоохоронного органу.

Також у відповіді на відзив на позовну заяву позивач наголосив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 року, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом. До набрання чинності цих змін Державне бюро розслідувань було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Однак, у зв`язку із віднесенням Державного бюро розслідувань законодавцем до державних правоохоронних органів передбачено гарантії прав працівників – державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змін до Закону. Відповідно до п.п. 3 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень зазначеного вище Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін. Цією спеціальною нормою встановлено законодавчу гарантію продовження здійснення своїх повноважень працівниками Державного бюро розслідувань. При цьому звільнення або припинення повноважень можливе лише на підставі Закону України «Про Державне бюро розслідувань», що відповідачем зроблено не було.

19.08.2021 року від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09.12.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях представник позивача та позивач заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просили позов задовольнити. Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив в задоволенні позову відмовити. Суд за результатом проведеного 03.02.2022 року судового засідання вирішив перейти до письмового провадження з метою подальшого розгляду справи та ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №35 о/с від 23.11.2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» було затверджено нову структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатні одиниці.

Наказом Державного бюро розслідувань №198 ДСК від 20.10.2020 року «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» було затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Як вбачається з наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №198 ДСК від 20.10.2020 року, посаду державної служби – слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м.Львові виведено зі штатного розпису.

В подальшому, наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 року №188-ос «Про попередження працівників» наказано сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.

Наказом Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 року №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2021 рік.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №19 о/с від 28.01.2021 року «Про внесення змін до наказу» у підпункті 1.4 пункту 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 року №188 о/с «Про попередження працівників» словосполучення «з 31.01.2021 року» було замінено на словосполучення «з 28.02.2021 року».

17.02.2021 року позивачем було подано до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові заяву, в якій просив призначити йому військово-лікарську комісію для з`ясування придатності за станом здоров`я до проходження служби в органах Державного бюро розслідувань, за результатом якої призначити його шляхом переведення на вакантну посаду слідчого (старшого слідчого), заступника начальника (начальника) слідчих відділів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, які належать до посад середнього та старшого начальницького складу.

Наказом директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 року №38-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», наказу ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові на 2020 рік», позивача звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 01.03.2021 р. у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР від 22.10.2020 №188о/с «Про попередження працівників».

Наказом директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 01.03.2021 року №117-ос «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 року №38-ос» пункт 1 наказу від 19.02.2021 року №38-ос викладено у наступній редакції: звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документів про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР від 22.10.2020 №188о/с «Про попередження працівників», службова записка від 01.03.2021 №12-03/1-126вн-21.

16.03.2021 року Директором Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові було надано відповідь на заяву позивача від 17.02.2021 року, якою відмовлено в направленні його на військово-лікарську комісію.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові №160-о/с від 30.03.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», наказу ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові на 2020 рік», позивача звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 30.03.2021 р. у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Позивач, вважаючи накази про його звільнення протиправними, звернувся до суду з метою їх скасування та поновлення на посаді.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07.04.2011 №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Закону №889-VIII, в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, тобто чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваних наказів було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

Щодо доводів позивача про відсутність фактичного скорочення штату у ТУ ДБР у м. Львові, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018.

Згідно зі статтею 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».

На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України від 01.01.2021 №1052-IX. Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч.5 ст. 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 14-3 Закону №794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону №794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 р. №1 та від 03.01.2020 р. №2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №343).

Пунктом 1 Порядку №343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

З аналізу норм права, які регулюють спірні відносини, вбачається, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

З 27.12.2019 р. в силу ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

З комплексного аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказом ДБР від 15.10.2020 р. №583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323.

Наказом ДБР від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», було затверджено (п.1.1.) структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць (Додаток 1).

Наказом ДБР №198дск від 20.10.2020 року затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Львові виведені з штатного розпису у загальній кількості 55 штатних посад та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Львові) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 6 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 14 посад начальницького та середнього складу;

Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Луцьку) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий – 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 8 посад начальницького та середнього складу;

Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Тернополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.

Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Івано-Франківську) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 2 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 6 посад начальницького та середнього складу.

П`ятий слідчий відділ (з дислокацією у м.Ужгороді) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий – 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу.

Згідно із Змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові всього введено 45 штатних посад старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР у м. Львові. Внесені зміни введено в дію з 01.02.2021 р.

Зміни до штатного розпису на 2020 рік ТУ ДБР у м. Львові внесено відповідно до пунктів 4,8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом ДБР від 20.10.2020 р. №198ДСК було затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатні одиниці.

Отже, внаслідок реалізації наказу ДБР від 20.10.2020 р. №198ДСК посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління. Відповідно до цього ж наказу, посаду державної служби – слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові було виведено зі штатного розпису.

Водночас, уведено посади рядового та начальницького складу (із спеціальними званнями ДБР) - штатні посади у слідчих відділах (Перший (з дислокацією у м. Львові), Другий (з дислокацією у м. Луцьку), Третій (з дислокацією у м. Тернополі), Четвертий (з дислокацією у м. Івано-Франківську), П`ятий (з дислокацією у м. Ужгороді) та у відповідних оперативних підрозділах.

За таких обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань №198дск від 20.10.2020 року та від 30.12.2020 №303 ДСК, є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.

Згідно матеріалів справи штатна чисельність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, була скорочена на 10 посад.

З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові помилковими.

Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення позивача про наступне вивільнення.

Згідно з п.1 наказу ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників», відповідно до п. 1, 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 49-2 КЗпП України та наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», наказано сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Львові персонально попередити про наступне вивільнення працівників, посади яких скорочуються.

Згідно з Додатком 4 до цього Наказу від 22.10.2020 №188-о/с, до списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_1 , де у графі №7 Розділу Перший слідчий відділ (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові позивачем власноруч виконано підпис та проставлено дату 02.11.2020 року.

02.11.2020 позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26852вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до частини п`ятої ст. 241-1 Кодексу законів про працю України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Іншого чинним законодавством не передбачено. Відтак, стосовно визначення днів виникнення чи припинення трудових прав і обов`язків слід зазначити, що днем виникнення трудових прав і обов`язків вважається день, визначений у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу при прийнятті працівника на роботу.

В той же час, день припинення трудових прав і обов`язків слід визначати з урахуванням не лише норми статті 241-1 КЗпП, а й конкретних обставин.

Тож, наказом ТУ ДБР у м.Львові від 28.01.2021 №19-о/с внесено зміни в наказ (ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників»), відповідно до яких словосполучення «з 31 січня 2021 року» замінено на «з 28 лютого 2021 року».

Визначена наказом дата 28.02.2021 припадає на неділю (вихідний день), найближчим робочим днем є понеділок 01.03.2021. Звільнення працівника раніше належного терміну не допускається. Відтак, звільнення ОСОБА_1 могло відбутися 01.03.2021 (у найближчий робочий день), що у свою чергу, вказує на безпідставність відповідних доводів позивача.

Посаду державної служби - слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові скорочено з 28.02.2021, про що позивач був обізнаний, попереджався під особистий підпис 02.11.2020 року (копія додатку 4 наказу від 22.10.2020 №188-о/с, попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26852вих.20).

Крім того, позивачу доведено зміст наказів ТУ ДБР у м. Львові про звільнення (лист від 01.03.2021 №12-12-3456вих.-21).

За таких обставин, порушень процедури повідомлення про наступне вивільнення позивача з боку відповідача судом не встановлено, а тому суд не приймає доводи позивача про те, що відповідачем порушено процедуру вивільнення, оскільки його було повідомлено про наступне вивільнення завчасно.

Відповідно до ч.1 ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

На момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Суд зазначає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Тобто право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, навіть, за умов відповідності державного службовця кваліфікації, належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі пропонувати таку посаду або не пропонувати її.

Дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Із урахуванням змін до законодавства про державну службу та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, повноваження суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців розширено.

При цьому дію законодавства про працю на подібні правовідносини обмежено, оскільки відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування імперативних норм законодавства про працю в частині закріпленого обов`язку переведення особи, яка звільняється, на рівнозначну або нижчу посаду.

Cтаном на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї 40 КЗпП України, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

В конкретному випадку позивач – державний службовець, а тому порядок припинення державної служби регулюється Законом України «Про державну службу».

Тож законодавець, з урахуванням цих змін до законодавства, фактично наділив державні органи дискреційними повноваженнями в рамках указаних правовідносин, оскільки суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації між альтернативами «призначати або не призначати на вакантну посаду» (протягом шести місяців особу, яка звільнена у зв`язку із скороченням) та «пропонувати або не пропонувати рівнозначну або нижчу вакантну посаду» до звільнення особи, посада якої скорочується), кожна із яких є правомірною.

На час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців у силу приписів частини четвертої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону «Про державну службу», оскільки врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за власним рішенням у разі скорочення посад або реорганізації державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20.

За таких обставин, жодних гарантій на залишення на посаді означені норми права не містять.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, тобто з 27.12.2019, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.

Відповідно до положень статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку визначеному Законом України «Про державну службу».

Державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Як встановлено судом в ході розгляду справи, вакантної посади державної служби в ТУ ДБР у м.Львові, на яку міг би бути переведений державний службовець ОСОБА_1 (позивач) не було.

20 листопада 2020 року на офіційному сайті ДБР було розміщене Оголошення про проведення конкурсу в ТУ ДБР у м. Львові (на слідчі посади). Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття якої було затверджено наказом Державного бюро розслідувань від 05.11.2020 № 647.

Як зазначено в цьому Оголошенні, правові та організаційні засади проведення конкурсу визначені у Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань (із змінами), з урахуванням особливостей проведення конкурсу на посади, пов`язані зі здійсненням оперативно-розшукової діяльності та державною таємницею.

Особа, яка виявила бажання взяти участь у Конкурсі, відповідно до п. 5.3. указаного Порядку може подавати додаткову інформацію, яка підтверджує відповідність встановленим вимогам, зокрема стосовно попередніх результатів тестування, досвіду роботи, професійної компетентності, репутації (характеристики, рекомендації, інформацію про наукові публікації тощо).

Водночас, позивач не був обмежений або позбавлений права і реальної можливості брати участь у цьому або іншому конкурсі на зайняття посад у ТУ ДБР у м. Львові, якщо вважав, що відповідає зазначеним щодо указаної посади кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності.

Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході щодо залишення певних працівників на роботі, суд відмічає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97).

Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889-VIII (у редакції, чинній на момент спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб`єкта призначення є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Позивачем зворотнього не доведено.

Окрім цього, аргументи позивача з посиланням на практику Європейського суду з прав людини стосовно «якості закону» судом не беруться до уваги, позаяк посилання на певне рішення Європейського суду з прав людини не може бути аргументом без з`ясування змісту цього рішення. З аналізу зазначених у позові судових рішень вбачається, що вони є не релевантними по відношенню до спірних правовідносин в рамках даної справи.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що задоволення судом адміністративного позову про поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є, на думку останнього, рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові з підстав, зазначених у позовній заяві, суперечитиме приписам статті 235 КЗпП України та гарантіям незалежності ДБР, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Оскільки, положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття рішення про звільнення позивача було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то саме указані норми закону підлягають застосуванню до спірних відносин, а відтак доводи позивача з приводу невиконання обов`язку в частині працевлаштування позивача є помилковими, отже не свідчать про порушення відповідачем вимог законодавства про державну службу.

Водночас, розглядаючи вказаний публічно-правовий спір, що пов`язаний зі звільненням державного службовця за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про

державну службу», суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце

скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з

припиненням державної служби.

Так, посаду слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові скорочено з 28.02.2020, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» і в організаційній структурі ТУ ДБР у м.Львові займана позивачем посада державної служби не збереглась.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Рішення про звільнення позивача з посади державної служби прийнято після:

-прийняття законів України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ (чинний з 02.02.2020), «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-ІХ (чинний з 13.02.2020) з дати набрання ними чинності поширюється на порядок звільнення державних службовців ТУ ДБР у м. Львові, тобто, застосовуються до спірних відносин, що виникли після набуття чинності цими законами.

-втрати чинності абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889 (норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю виключено Законом № 117-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019), отже з цієї дати до правовідносин, що виникають з приводу проходження особами публічної служби в ТУ ДБР у м. Львові указана норма Закону (виключена) не застосовується.

Доводи позивача щодо поширення на спірні правовідносини (у відповідній частині) положень трудового законодавства є помилковими, оскільки дія цих норм, на які позивач посилається як на підставу для виконання відповідачем обов`язку щодо забезпечення його роботою після звільнення з державної служби в ТУ ДБР у м.Львові, на момент фактичного звільнення позивача з посади, припинилася у зв`язку із втратою нею чинності, відтак, законодавство не передбачало й підстав щодо наявності у відповідача обов`язку пропонувати при звільненні будь-яку вакантну посаду державної служби у ТУ ДБР у м.Львові.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувані накази є такими, що прийняті у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні, а відтак у задоволенні вимог позивача про їх скасування слід відмовити.

Указане свідчить про безпідставність і наступних вимог – про поновлення позивача на посаді слідчого, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, позаяк, такі вимоги базуються саме на протиправності оскаржуваних наказів, чого в нашому випадку не встановлено. Отже, в цих вимогах також необхідно відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сасевич О.М.