Ухвала суду № 103349975, 16.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3830/22

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 лютого 2022 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Брильовський Р.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить:

- визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк;

- визнати неправомірними дії держаного виконавця Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо відкриття виконавчих проваджень, які об`єднанні в зведене виконавче провадження №68086587.

- скасувати постанови держаного виконавця Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо відкриття виконавчих проваджень, які об`єднанні в зведене виконавче провадження №68086587.

Кодексом адміністративного судочинства України встановлені вимоги щодо форми, змісту позовної заяви, порядку її подання.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 6 ст.161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Разом з тим, ч.1 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Предметом спору є скасування постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №67846691 від 10.12.2021, ВП№67846682 від 10.12.2021 та ВП№67846595 від 10.12.2021.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів позовної заяви, з позовною заявою до суду позивач звернувся 15.02.2022, тобто через два місяці після винесення оскаржуваних постанов.

Водночас, порушуючи ч.1 ст.123 КАС України позивачем не подано суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин та доказами на підтвердження їх поважності до суду не подано.

Обставини зазначені позивачем у позовній заяві щодо причин пропуску строку звернення до суду судом відхиляються, оскільки позивачем не надано письмових доказів коли саме та за яких обставин позивачем отримано оскаржувані постанови та з якого моменту у позивача почався перебіг процесуального строку на оскарження таких.

Суд звертає увагу, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям:

- це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об`єктивні перешкоди, які перешкоджали зверненню до суду;

- це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

- ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

- ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Суд не встановив обставин, які би свідчили про поважність пропущення строку звернення до суду та наявність правових підстав для поновлення строку звернення з даним позовом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч.3 ст.161 КАС України, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду позовної заяви фізичною особою ставка судового збору позовних вимог майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Однак, в порушення вищезазначених вимог, позивачем оригіналу документу про сплату судового збору в належному розмірі та на належні реквізити суду не надано.

Таким чином з метою усунення недоліків позовної заяви, позивачу слід сплатити судовий збір в сумі 992,40 грн за вимоги майнового характеру.

Сплата судового збору здійснюється за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів: ГУК Львiв/Залізничний р-н/22030101; код отримувача: 38008294; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача UA128999980313101206084013951 , код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі “Креуз проти Польщі” (“Kreuz v.Poland”) від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів.

Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Таким чином, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення недоліків останньої, у відповідності до ч.1 ст.169 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248, 256, 294 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, - залишити без руху.

Особі, що звернулася із позовною заявою встановити в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки, у спосіб:

- подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з належними та допустимими доказами поважності пропуску такого;

- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 992,40 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.

Суддя Р.М. Брильовський