Рішення № 103349305, 16.02.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2022 р. справа № 300/7236/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також – відповідач, ГУПФУ в Івано-Франківській області) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.20-21).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.08.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому до заяви подано пакет документів про стаж роботи (в тому числі уточнюючі довідки), заробітну плату та посвідчення про проживання у гірському населеному пункті. Із листа відповідача №0900-0213-8/35357 від 24.09.2021 позивачу стало відомо, що відповідачем зараховано роботу позивача в страховий стаж 34 роки, з них роботу в шкідливих умовах праці за Списком №1 зараховано 6 років 3 місяці 23 дні. Однак відмовлено позивачу у зарахуванні в шкідливих умовах праці за Списком №1 період навчання позивача у професійно-технічному училищі та проходження військової служби, відповідно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1. Позивач вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1. Просить зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи в шкідливих умовах праці навчання в Івано-Франківському професійно-технічному училищі №19 у період з 01.09.1986 по 24.06.1987 та період проходження військової служби з 08.07.1987 по 19.05.1989 в Збройних Силах, а також призначити і нарахувати позивачу з 26.06.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

На адресу суду 22.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених у позовній заяві вимог заперечив, зокрема зазначив, що відповідно до трудової книжки позивача та довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №2 від 20.01.2020 виданої ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" встановлено, що позивач в період з 28.08.1989 по 31.12.1995 працював за професією оператор технологічної установки (обезмаслення гачу методом потіння) камер потіння парафінового цеху, що відповідно до Постанови КМУ від 11.03.1994 №162 передбачена списком №1. Зазначив, що час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (а.с.25-29).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.

27.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області листом від 24.09.2021 №0900-0213-8/35357 у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відмовлено.

У даній відмові зокрема зазначено, що страховий стаж позивача згідно з наданими документами про стаж, а також даними персоніфікованого обліку становить 34 роки 0 місяців 13 днів, пільговий стаж за Списком №1 – 6 років 3 місяці 23 дні. Право на пенсію на пільгових умовах за роботу за Списком №1 позивач буде мати з досягненням 54 років (а.с.16-17).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( далі- Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону №1058, винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У ст.2 цього ж Закону зазначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Пунктом 1 статті 114 Закону України № 1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи, мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За визначенням абзацу першого пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Унормуванням статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, трудова книжка є основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника.

Щодо наявності підстав для зарахування до пільгового стажу періоду навчання ОСОБА_1 в Івано-Франківському професійно-технічному училищі №19 у період з 01.09.1986 по 24.06.1987 та періоду проходження військової служби з 08.07.1987 по 19.05.1989, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно статті 42 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про народну освіту" від 28.06.1974 № 2778-VIII, професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу.

До професійно-технічних навчальних закладів (училищ, професійних шкіл) приймаються громадяни СРСР, які закінчили восьмирічну або середню загальноосвітню школу.

За приписами статті 32 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про освіту" № 1060-ХІІ від 23.05.1991 року (далі -Закон № 1060) професійними навчально-виховними закладами є: професійно-технічне училище; професійні училища різних рівнів.

Професійні навчально-виховні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, входити до різних типів комплексів, об`єднань (професійно-технічне училище-радгосп, професійно-технічне училище-завод тощо).

Професійні навчально-виховні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за договорами з підприємствами, установами, організаціями, окремими громадянами.

Професійні навчально-виховні заклади можуть мати одне або декілька базових підприємств (об`єднань, організацій), для яких вони готують робітничі кадри і відносини з якими регулюються на основі договорів.

Учні державних професійних навчально-виховних закладів з терміном навчання десять і більше місяців перебувають на повному утриманні держави.

Випускникам професійно-технічного училища та інших професійних училищ різних рівнів присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону Української РСР від 28 червня 1974 року № 2778-VIII "Про народну освіту" (який діяв на час навчання позивача) середня спеціальна освіта здійснюється в технікумах, училищах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до середніх спеціальних навчальних закладів.

Статтею 34 Закону Української РСР від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту", який введений в дію 26 червня 1991 року (в редакції, яка була чинною до 06 вересня 2014 року), до вищих навчальних закладів були віднесені технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 04 червня 1991 року № 1144-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про освіту":

1. Введено в дію Закон Української РСР "Про освіту" з дня його опублікування, а частину третю статті 11 і статтю 39 - з 1 серпня 1991 року; статті 18 і 19 - з 1 вересня 1991 року; статтю 12, частину п`яту статті 48 у питанні нових умов оплати праці учнів професійно-технічних училищ, частину першу статті 57 у питанні обсягів фінансування наукових досліджень - з 1 січня 1992 року; частину третю статті 27 - з 1 липня 1992 року, статті 24, 36, 37 в частині, що стосується нових документів про освіту та нових кваліфікацій і наукових ступенів, - з 1 вересня 1992 року; останній абзац частини першої статті 52 - з 1 січня 1993 року.

2. До приведення законодавства Української РСР у відповідність із Законом Української РСР "Про освіту" чинні законодавчі та інші нормативні акти Української РСР застосовуються, якщо вони не суперечать цьому Закону.

3. Закон Української РСР "Про освіту" застосовується до правовідносин в галузі освіти, що виникли після введення в дію Закону. У правовідносинах в галузі освіти, що виникли до введення в дію цього Закону, права й обов`язки, які виникнуть після введення його в дію, визначаються відповідно до цього Закону.

Частиною 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Конституційний суд України в своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент саме виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до п.п. "з" п. 109 розд. VIII Постанови Ради Міністрів СРСР "Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій" від 03 серпня 1972 року № 590 крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.

Приписами частини 3 п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03 серпня 1972 року передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (Підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв`язку з втратою годувальника їх сім`ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "до" і "л", прирівнюються за вибору яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що для зарахування даного періоду навчання до пільгового стажу, встановлено, що особа після завершення навчання має працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому не встановлюючи обмежень щодо часу працевлаштування особи або конкретної професії.

На підставі наявних у справі письмових доказів суд встановив, що ОСОБА_1 в 1986 році вступив до Івано-Франківського професійно-технічного училища №19 і в 1987 році закінчив повний курс названого училища по спеціальності "монтажник радіоапаратури і приладів" рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 24 червня 1987 року присвоєно кваліфікацію "монтажник радіоапаратури і приладів третього розряду", що підтверджується копією Диплому серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер №12728 (а.с. 9).

За закінченням навчання, у період з 08.07.1987 по 19.05.1989 позивач проходив військову службу у Збройних силах, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 та довідкою Надвірнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26.08.2021 року №1901 (а.с.10-11).

Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 через три місяці та 5 днів, 25 серпня 1989 року на підставі наказу №571-к прийнятий на роботу у Надвірнянський нафтопереробний завод в парафіновий цех на посаду оператор 3-го розряду технологічної установки. 31.05.1996 позивача звільнено з роботи на підставі наказу №163-к, у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Змістом статті 100 Закону №1788-ХІІ визначено, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах, передбачених списками згідно постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, пенсія за віком на пільгових умовах призначається відповідно до вимог, встановлених раніше діючим законодавством.

Отже, у період з 25.08.1989 по 31.05.1996 (6 років 4 місяці 06 днів) позивач працював у Надвірнянському нафтопереробному заводі (згодом реорганізований у ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття") і виконував роботу по веденні технологічного режиму у виробництві парафіну на посаді, яка передбачена Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 (розділ X (Переробка нафти, газу, вугілля та сланцю), Розділ 10 п. 11000000 Постанови Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 та Розділ 10 п. 11000000 Постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фактом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

В період з 08.07.1987 по 19.05.1989 (проходження позивачем військової служби) діяло "Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій", затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 (надалі - Положення №590).

Пунктом "к" частини 1 пункту 109 вказаного вище Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.

При призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій за віком та інвалідності робочим та службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах та на інших роботах зі шкідливими умовами праці (підпункти "а" та "б" пункту 16), та пенсії у зв`язку з втратою годувальника їх сім`ям, а також пенсії за віком робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "к" та "л", дорівнюються за вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії або до роботи, що передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала по закінченню цього періоду.

Безпосередньо, після періоду військової служби позивач працював на Надвірнянському нафтопереробному заводі (згодом реорганізований у ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття") на посаді оператор 3-го розряду технологічної установки з повним робочим днем, що відповідає Списку №1, підтверджено відповідними записами в трудовій книжці та відповідно зараховано відповідачем до пільгового стажу за списком №1.

Таким чином, строк військової служби позивача в Збройних Силах СРСР дорівнюється за вибором позивача до роботи, яка слідувала по закінченню цього періоду, у зв`язку з чим відповідач діяв неправомірно не зарахувавши даний період до пільгового стажу позивача.

Судом встановлено, що позивач після закінчення навчання та звільнення з військової служби працював на роботі, яка передбачена Списком №1, а тому період навчання позивача у Івано-Франківському професійно-технічному училищі №19 з 01.09.1986 по 24.06.1987 та період проходження позивачем військової служби з 08.07.1987 по 19.05.1989 мають бути зараховані до стажу за Списком №1, а пенсія позивача має бути призначення з моменту звернення, оскільки при зверненні за призначенням пенсії позивачем надавались відповідачу документи про навчання та військову службу. Відтак, відповідні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки” (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття “якість закону”, Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі “Солдатенко проти України” 9№2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності”, “передбачуваності” та “зрозумілості”; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як “закон”, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах “Сєрков проти України”, заява № 39766/05, пункт 51; “Редакція газети “Правоє дело” та Штекель проти України”, заява №33014/05, пункт 51, 52; “Свято-Михайлівська Парафія проти України”, заява №77703/01, пункт 115; “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, пункт 37; “Санді Таймс” проти Об`єднаного Королівства” (№1) (“SundayTimes v. The United Kingdom (№1) 6538/74 пункти 48-49); “Мелоун протии Об`єднаного Королівства” (“Malone v. The United Kingdom”), № 8691/79, пункт 66); “Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції” (“Margareta and Roger Andersson v. Sweden”), заява №12963/87, п. 75; “Круслен проти Франції” (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; “Ювіг проти Франції” (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; “Аманн проти Швейцарії” (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у даному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає, що Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності винесення рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2332339346.1 від 09.11.2021.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ – 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ – 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до стажу роботи в шкідливих умовах праці навчання в Івано-Франківському професійно-технічному училищі №19 у період з 01.09.1986 по 24.06.1987 та період проходження військової служби з 08.07.1987 по 19.05.1989 в Збройних Силах, а також призначити і нарахувати ОСОБА_1 з 26.06.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Микитюк Р.В.