Рішення № 103347724, 28.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2022 року Справа№200/15574/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

11 листопада 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 843, 57 грн;

- стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області на користь позивача грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 918, 10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.04.1996 по 31.03.2008 працював на різних посадах в органах податкової служби. 01.04.2008 року був прийнятий на службу в органи податкової міліції ДПА в Донецькій області. Остання займана позивачем посада – заступник начальника відділу організації викриття економічних злочинів та боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Управління боротьби з фінансовими злочинами ГУ ДФС у Донецькій області, звання – підполковник податкової міліції.

Позивач зазначає, що з 30.09.2021 він звільнився з органів податкової міліції, проте грошова допомога при звільненні була виплачена йому не в день звільнення, а лише 08.10.2021 року в сумі 242 431, 40 грн. та 21.10.2021 року в сумі 4 105, 96 грн.

Посилаючись на довідку, що видана йому Головним управлінням ГУ ДФС у Донецькій області, позивач вважає, що його середньоденне грошове забезпечення на момент завльнення складає 468, 74 грн, а тому відповідно до Порядку 616 сума середньоденного грошового забезпечення повинна бути розрахована з відомостей за вересень 2021 року наступним чином: 4 328, 41 грн. (надбавка за вислугу років) + 7 246, 82 грн (основний оклад) + 1 410, 00 грн (надбавка за звання) + 1 049, 52 грн (за секретність) + 27, 50 грн (донарахована сума за секретність) = 14062,25 грн : 30 календ. днів = 468, 74 грн. Час затримки виплати, на переконання позивача, становить 21 календарний день (з 30.09.2021 по 21.10.2021).

У зв`язку із наведеним, позивач вважає, що стягненню на його користь з ГУ ДФС у Донецькій області підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9 843, 57 грн (468,74 грн. х 21 календарний день).

Крім того позивач відзначає, що в жовтні 2021 року йому була донарахована сума за секретність у розмірі 4 875, 00 грн та за відрядження ПМ у розмірі 225, 57 грн на загальну суму 5 100, 57 грн., з якої на переконання позивача, відповідачем було незаконно утримано податок з доходів у розмірі 918, 10 грн.

Позивач рахує, що так як відповідачем вищевказані суми за секретність та відрядження не були нараховані під час виплати грошового забезпечення за період з 01.04.2021 по 01.09.2021 включно, то утримання з них податку з доходів не відповідає вимогам ПК України

У зв`язку із чим позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги повністю.

Відповідач у своєму відзиві на позов ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_1 перебував на службі в податковій міліції та був звільнений 30.09.2021 у зв`язку із скороченням на підставі наказу ГУ ДФС у Донецькій області від 27.09.2021 № 235-о.

Відповідач зазначає, що 08.10.2021 року позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 242 431, 40 грн. 21.10.2021 року позивачу донараховано та виплачено надбавку за секретність та за відрядження.

Також відповідач зазначив, що позивач 11.10.2021 року звернувся до ГУ ДФС у Донецькій області з листом про нарахування середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідь на який отримав відмову у зв`язку з безпідставністю такого нарахування.

Відповідач рахує, що у відповідності до вимог чинного законодавства ГУ ДФС у Донецькій області своєчасно замовило грошові кошти у розпорядника вищого рівня. Однак, зазначає відповідач, кошти за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» надійшли після звільнення позивача.

Так, відповідач вказує, що листом головного бухгалтера ГУ ДФС у Донецькій області від 15.09.2021, який було направлено до Державної Фіскальної служби України, в якому зазначено в тому числі усі відповідні нарахування позивачу у розмірі 272 487, 55 грн., проте вищезазначені кошти так і не надійшли.

Таким чином, зазначає відповідач, після надходження вищевказаних коштів вони одразу ж були виплачені позивачу.

Оскільки ГУ ДФС у Донецькій області вжито всіх належних від нього заходів щодо належного виконання своїх обов`язків, тому на переконання останнього позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того відповідач вказує на пропущений позивачем строк звернення до суду із вимогою щодо нарахування та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (08.10.2021) .

Щодо вимоги про нарахування та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки виплат, які було здійснено 21.10.2021 відповідач зазначає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

На переконання відповідача, відповідно сума стягнення середнього заробітку повинна бути розрахована за критеріями пропорційності, а саме: сума донарахованого та виплаченого грошового забезпечення – 4 105, 96 грн., кількість днів затримки – 21день., загальна сума виплачена при звільненні – 295 526, 01 грн., середньоденне грошове забезпечення – 468,74 грн. (468,74 * 21= 9 843,57), відповідач рахує, що 4 105, 96 грн. співвідноситься до 295 526,01 грн., як 1,39 до 100 у відповідності до наступної пропорції: 9 843,57/100*1,39=136,82грн.

Таким чином відповідач погоджується з виплатою середньоденного грошового забезпечення в частині стягнення у сумі 136,82 грн.

Щодо стягнення з ГУ ДФС у Донецькій області сплаченого податку на доходи фізичних осіб відповідач вказав, що надбавка за секретність була виплачена позивачу 21.10.2021, тобто після його звільнення, а відтак, на переконання відповідача, позивач не мав права на компенсацію сплаченого податку на доходи фізичних осіб, оскільки вже не мав статусу атестованого працівника податкової міліції.

З урахуванням зазначеного відповідач вказує, що ГУ ДФС у Донецькій області є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки для розгляду питань щодо повернення сплачених коштів з відповідного бюджету позивач повинен був звертатись з позовною заявою до відповідного органу ДКСУ та ДПС.

У зв`язку із наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16 листопада 2021 року позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії прийнята судом до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 26 листопада 2021 року, суд, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, залишив позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії без руху, надавши позивачеві строк в 10 (десять) днів з дня вручення йому копії цієї ухвали для надання суду належного документа про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову вимоги немайнового характеру в розмірі 908,00 грн. та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою від 09 грудня 2021 року суд поновив розгляд справи № 200/10177/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та поновив ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 26 липня 1996 року (а.с. 12-13).

Як встановлено судом, витягом з наказу Головного управління ДФС у Донецькій області Державної фіскальної служби України № 235-о від 27.09.2021 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів та боротьби з відмиванням доходів, одержавних злочинним шляхом Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Донецькій області звільнено з посади та з органів податкової міліції Головного управління ДФС у Донецькій області у запас Збройних сил України за підпунктом «г» пункту 64 Положення у зв`язку з повним скороченням штатів, за відсутності можливості подальшого використання на службі 30 вересня 2021 року (а.с. 9-10).

Відповідно до наданої виписки з банківського карткового рахунку ОСОБА_1 судом встановлено, що 08.10.2021 року на рахунок позивача надійшла сума у розмірі 242 431, 40 грн., а 21.10.2021 року на рахунок позивача надійшла сума у розмірі 4 105,96 грн. з коментарем до платежу заробітна плата ГУ ДФС у Донецькій області (а.с. 11).

З розрахункового листа за 2021 рік судом, зокрема встановлено, що в липні розмір заробітної плати позивача склав – 12 701,56 грн., в жовтні розмір заробітної плати склав – 12 052,56 грн. (а.с. 8).

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Пунктом 348.1 статті 348 Податкового кодексу України визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно з пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Особи, прийняті на службу до податкової міліції, у тому числі слухачі та курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 353.2 статті 353 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

З наведених приписів законодавства випливає, що податковий агент зобов`язаний утримати з сум оподатковуваного доходу фізичної особи за його рахунок суму податку. При цьому, сума податку на доходи фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особою рядового і начальницького складу, спрямовується виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрати його доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою йому грошового забезпечення та виплачується установою, що утримує таку особу, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманої з грошового забезпечення особи рядового і начальницького складу.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач проходив службу в ГУ ДФС у Донецькій області до 30 вересня 2021 року включно.

Вищевказаним розрахунковим листом за 2021 рік підтверджено, що відповідачем в жовтні 2021 року позивачу була донарахована сума за секретність у розмірі 4 875, 00 грн. та за відрядження у розмірі 225,57 грн., з яких утримано відповідачем податок з доходів у розмірі 918,10 грн. (а.с. 8). При цьому доказів виплати позивачу утриманої суми податку з доходів фізичних осіб з нарахованої суми за секретність та з нарахованої суми за відрядження, відповідачем суду надано не було.

Посилання відповідача, що на час виплати надбавки за секретність та добових витрат на відрядження позивач не виконував обов`язки служби, тобто не мав статусу атестованого працівника податкової міліції, а відтак підстави для виплати грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб відсутні, суд вважає безпідставними, оскільки право на виплату грошового забезпечення позивач набув у у зв`язку з виконанням ним своїх обов`язків під час проходження служби в податковій міліції, при цьому, несвоєчасна виплата грошового забезпечення сталася з вини самого відповідача, а тому позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем протиправно утримано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 918, 00 грн. з нарахованої суми за секретність та з нарахованої суми за відрядження при звільненні, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

За наведених обставин та з метою відновлення порушених прав позивача, що відбулось внаслідок недофінансування відповідачем, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 918,10 грн. грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриманого при звільненні з військової служби з нарахованої надбавки за секретність та з виплати суми за відрядження.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, постанови Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 № 616 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок № 616), яким визначено механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, а також визначає форму та порядок видачі грошових атестатів (пункт 1 розділу І Порядку № 616).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 616 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:

місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, встановлене на дату настання події, без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення премія включається у розмірі, нарахованому у місяці, що передує події;

одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події.

У пункті 3 розділу І Порядку № 616 визначено, що грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з:

1) посадового окладу;

2) окладу за спеціальним званням;

3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення:

надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень;

доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук;

доплати за вчене звання;

премій;

4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення:

матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;

допомоги для оздоровлення.

Пунктом 3 розділу ХІІ Порядку № 616 визначено, що у разі звільнення особи начальницького складу податкової міліції виплата грошового забезпечення проводиться в день звільнення.

Згідно з пунктом 4 розділу ХІІ Порядку № 616 особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.

Вказаним Порядком, який є спеціальним нормативно-правовим актом, яким унормовано виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу податкової міліції, не врегульовані питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, тому суд вважає за необхідне до спірних відносин субсидіарно застосувати норми трудового законодавства.

Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, неодноразово розглядались Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року в справі № 814/2594/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 820/5122/17, від 16 травня 2019 року № 825/100/15-а Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби в податковій міліції (30.09.2021) йому не виплачено разову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за секретність та добові витрати на відрядження. Так, остаточна виплата разової грошової допомоги при звільненні та грошова компенсація за секретність та добові витрати на відрядження в загальній сумі 246537,36 грн. здійснена відповідачем тільки 21.10.2021, тобто із затримкою на 21 календарний день.

Відповідач не заперечує ту обставину, що розрахунок при звільнений проведено з позивачем із затримкою, проте, вважає, що така затримка виникла з об`єктивних причин, а не з вини відповідача.

Однак, такі твердження суд оцінює критично та відхиляє, оскільки у даному випадку звільнення позивача з посади та податкової міліції в запас за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114 у зв`язку з повним скороченням штатів.Тобто, настання цієї події було прогнозованим для відповідача, тому останній міг заздалегідь вжити заходів, необхідних для своєчасного отримання коштів від ДФС та проведення розрахунку з позивачем в день його звільнення.

Зволікання відповідача призвели до порушення ним встановленого статтею 116 КЗпП України строку проведення розрахунку при звільненні на 21 календарний день.

За обрахунком позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 9843,57 грн (468,74 грн х 21 день). Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 468,74 грн (14062,25 грн (грошове забезпечення за вересень 2021 року) : 30 календарних днів (вересень 2021 року).

Однак, суд не погоджується з наведеним розрахунком, зважаючи на таке.

При розрахунку грошового забезпечення суд виходить з грошового забезпечення позивача, зазначеного у розрахунковому листі за 2021 рік, яке складалося з посадового окладу у розмірі 7246,82 грн + 4 328,41 (надбавка за вислугу років) + 1410,00 (надбавка за звання) + 1049,52 грн (за секретність) = 14 034, 75:30 календарних днів = 467,83.

Місяцем настання події (звільнення зі служби) є вересень 2021 року, в якому 30 календарних днів.

Тому одноденний розмір грошового забезпечення, який складає 468,74 грн (14062,25 грн / 30 календарних днів), визначено позивачем не вірно.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2021 (день звільнення) по 21.10.2021 (день виплати грошового забезпечення) становить 21 календарний день.

Таким чином, середньомісячне грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 9 824,43 грн (467,83 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 21 день (час затримки розрахунку при звільненні)).

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 постанова від 30.10.2019.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 2500,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду до уваги не приймається, оскільки ухвалою від 09 грудня 2021 року суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою, третьою, восьмою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом позивачем за позовну вимогу майнового характеру щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні сплачено судовий збір в мінімальному розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату від 06.12.2021 № 9253-1340-8229-4192 (а. с. 48).

Зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в повністю обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ої Таганрозької дивізії, 114; ЄДРПОУ: 39406028) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ої Таганрозької дивізії, 114; ЄДРПОУ: 39406028) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2021 по 21.10.2021 в сумі 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривен).

Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ої Таганрозької дивізії, 114; ЄДРПОУ: 39406028) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 918, 10 грн (дев`ятсот вісімнадцять гривень) 10 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 28 січня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров