Ухвала суду № 103347492, 14.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

14 лютого 2022 року Справа №200/4420/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про заміну та способу виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14 квітня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 70) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, а саме – 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

.Рішення набрало законної сили та 16.08.2021 судом видано виконавчий лист.

20.01.2021 року від ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява про заміну способу та порядку виконання рішення, в якій заявник просить:

- змінити спосіб та порядок виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року шляхом стягнення з бюджету міста Маріуполя Донецької області на користь ОСОБА_1 грошових коштів для виплати їй як учаснику бойових дій недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік в – 6800 (шість тисяч вісімсот) в порядку пунктів 41-46 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджету або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Розгляд справи призначено на 14.02.2022 року.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Статтею 7 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Частинами 1 та 3 статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №803/3805/15 зазначив, що системний аналіз наведеної правової норми дає підстави дійти до висновку про те, що підставою для встановлення порядку і способу виконання судового рішення є обставини, що перешкоджають належному його виконанню: ускладнюють його виконання або роблять неможливим, при цьому судове рішення не може бути змінено по суті.

Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 826/8279/16.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене та те, що під час судового розгляду адміністративної справі № 200/4420/21 судом встановлено, що позивачці у 2020 році було виплачено грошову допомогу у розмірі 1390,00 грн., з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, суд вважає за можливе змінити спосіб виконання рішення в даній справі шляхом стягнення з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Суд також вважає за необхідне роз`яснити позивачці положення ст. 287 КАС України, частиною першої якої визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

На підставі наведеного та керуючись ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення по адміністративній справі № 200/4420/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Замінити спосіб виконання рішення від 06 липня 2021 року в адміністративній справі № 200/4420/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, встановивши новий спосіб виконання рішення: «Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (місцезнаходження: Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ: 41336065) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок».

Ухвала набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.О. Галатіна