Рішення № 103346570, 14.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року Справа№200/17536/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Галатіної О.О. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

06 грудня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.10.2021 року № 056650006536 про відмову в призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.10.2021 року, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 22.06.2010 року по 11.06.2016 року.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Однак рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, разом з цим, до Списку №2 не зараховано певні періоди роботи позивача. При цьому, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Ухвалою суду від 10 грудня 2021 року відкрите провадження по справі № 200/17536/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05 січня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що управлінням було прийнято Рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю в атестації за 2010 рік №298 від 21.06.2010 року у переліку, професії яка зазначена у пільговій довідці, невідповідністю наданої довідки №62 від 16.09.2021 року, а саме: вказане прізвище не відповідає паспортним даним; у свідоцтві про одруження вказано прізвище ОСОБА_2 , а в свідоцтві про розірвання шлюбу – ОСОБА_3 .

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 (рос. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

22.10.2021 року позивачем до Пенсійного фонду надано заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах № 6941, за результатами розгляду якої, 26.10.2021 року прийнято рішення № 056650006536 про відмову в призначенні пенсії, відповідно до якого зазначено, що відповідно до п. 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік становить 55 років. Необхідний страховий стаж – 25 років. Разом з цим, вік заявника – 50 років, страховий стаж становить – 27 років 06 місяців 25 днів, пільговий стаж становить – 05 років 09 місяців 15 днів. Вищезазначеним рішенням було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії та, зокрема, не зараховано періоди роботи з 22.02.2010 року по 11.06.2016 року, так як в атестації за 2010 рік № 298 від 21.06.2010 року, не має в переліку професії яка зазначена у пільговій довідці.

Відповідно до копії трудової книжки сер. НОМЕР_3 (в частині спірних періодів), позивач – ОСОБА_1 :

з 01.07.2008 року прийнята пробовідбірником 2 розряду до ДП «ВК «Краснолиманська» ЦЗФ «Краснолиманська»;

з 04.07.2012 року – переведена пробовідбірником 2 розряду до ДП «ВК «Краснолиманська» де працювала на даній посаді до 10.05.2019 року.

Згідно розрахунку призначення пенсії ОСОБА_1 спірні періоди не зараховано до пільгового стажу за Списком №2.

Спірним питанням по даній адміністративній справі є правомірність відмови відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах та зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 22.02.2010 року по 11.06.2016 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення”.

Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2статті 4 КАС Україниїх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”).

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Щодо спірного періоду з 22.02.2010 року по 11.06.2016 року, що не зараховано до пільгового стажу позивача, так як в атестації за 2010 рік № 298 від 21.06.2010 року, не має в переліку професії яка зазначена у пільговій довідці, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом та зазначено вище, згідно записів трудової книжки позивача сер. НОМЕР_3 (в частині спірних періодів), позивач – ОСОБА_1 :

з 01.07.2008 року прийнята пробовідбірником 2 розряду до ДП «ВК «Краснолиманська» ЦЗФ «Краснолиманська»;

з 04.07.2012 року – переведена пробовідбірником 2 розряду до ДП «ВК «Краснолиманська» де працювала на даній посаді до 10.05.2019 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36, професія «Пробовідбірник» внесена до Списку №2 (позиція 17.3а).

Разом з цим, суд зазначає, що згідно записів паспорту громадянина України сер. НОМЕР_1 , прізвище позивача (російською мовою) – « ОСОБА_1 », що співпадає з прізвищем, що зазначена у трудовій книжці НОМЕР_3 .

Відповідно суд наголошує, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення зазначеного періоду в якості пільгового стажу без надання відповідних довідок.

Таким чином, спірний період роботи позивача з 22.02.2010 року по 11.06.2016 року підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.

Поряд з цим, суд зауважує, що відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. При цьому, відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Аналіз норм Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №705/4946/16-а.

Питання щодо наявності у особи права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у разі непроведення атестації робочого місця було предметом розгляду у Великій Палаті Верховного Суду.

З даного приводу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 (справа №520/15025/16-а, провадження №11-1207апп19) здійснивши аналіз зазначених норм дійшла висновку про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Урахувавши усе вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 дійшла висновку про те, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірний характер відмови пенсійного органу у зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача з 22.02.2010 року по 11.06.2016 року.

Щодо позовних вимог про застосування під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, суд зазначає наступне.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

До спірних правовідносин суд застосовує норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 – з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.

Висновки суду по суті позовних вимог.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.10.2021 року № 056650006536 про відмову в призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.10.2021 року, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 22.06.2010 року по 11.06.2016 року.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (квитанція від від 16.11.2021 року № 33185).

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 13486010, 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.10.2021 року № 056650006536 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.10.2021 року, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 22.06.2010 року по 11.06.2016 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Галатіна