Рішення № 103346228, 07.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року Справа № 160/26953/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1964 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.12.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1964, в якій позивач просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність Військової частини А1964 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаного речового майна;

- зобов`язати Військову частину А1964 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження ним військової служби у Військовій частині А1964.

В обґрунтування вимог позову вказано, що позивачу не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що значно порушило його права та законні інтереси і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Зазначено про подачу позову в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощено позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст.262 України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, визначеними цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

27.01.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що з рапортом до командира військової частини А1964 на проведення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач не звертався. У зв`язку зі змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України №306 від 10.06.2019 року, військовослужбовці, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу та звільнились в запас або у відставку після 27.08.2019 року, мають право на грошову компенсацію за неотримане речове майно лише за наявності календарної вислуги років більше ніж 5 років. Зазначено про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд зазначає, що розгляд справи мав відбутись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, проте у зв`язку з перебуванням судді Віхрової В.С. у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено в перший робочий день судді 07.02.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1964 з 2018 року по 30.09.2021 року.

Наказом командира військової частини А1964 від 30.09.2021 року №192 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира зенітного взводу 1 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону, звільненого наказом командира військової частини А1964 від 14.09.2021 року №238, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» - за станом здоров`я, наказано вважати таким, що справи та посаду здав 30.09.2021 року.

В наказі визначені належні позивачу суми грошового забезпечення до виплати.

25.11.2021 року позивач через свого представника звернувся до військової частини А1964 із заявою про надання, зокрема, довідку про вартість невикористаного ОСОБА_1 речового майна за час проходження останнім військової служби у військовій частині А1964.

Також, 25.11.2021 року позивач через свого представника звернувся до військової частини А1964 із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 на його банківський рахунок грошову компенсацію вартості невикористаного речового майна за час проходження останнім військової служби у військовій частині А1964.

Доказів надання відповідачем відповіді на звернення представника позивача від 25.11.2021 року суду не надано. Відповідач у відзиві не заперечує проти подання позивачем вказаних заяв.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Стосовно строку звернення до суду з відповідним позовом, суд зазначає наступне.

Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини пятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Як зазначено у статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 91 Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

За змістом частини першої статті 91 Закону № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Верховний Суд в постанові від 09.07.2020 року у справі №240/11529/19, якою скасовано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду про залишення позову без розгляду за аналогічних обставин, зауважив, що законодавством не визначений строк протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

У пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

Судом встановлено, що позивач після звільнення зі служби звертався до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно він вчинив дії, необхідні для вирішення цього питання. Проте, відповідачем не надано довідки чи інші документи, необхідні для підтвердження переліку та конкретної вартості майна, яке підлягало компенсації.

Вказане стало підставою для звернення до суду, яку позивач реалізував протягом 1 місяця з дати звернення до відповідача про виплату відповідної компенсації.

Отже, при звільненні позивачу не була виплачена компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Проте, позивач 25.11.2021 року звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно.

Відповідачем відповіді не надано на звернення позивача, доказів зворотного суду не надано. Пояснень стосовно ненадання відповіді на звернення, відповідач не надав.

Отже, позивачем подано позов про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати відповідної компенсації 28.12.2021 року, тобто в місячний відлік строку з дня звернення до відповідача з відповідною заявою, з урахуванням вихідних та святкових днів.

За наведених обставин, судом не встановлено пропуску строку звернення до суду.

Стосовно суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

Як встановлено судом, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини компенсація за неотримане речове майно не виплачена.

На звернення позивача від 25.11.2021 року довідка про вартість речового майна, що належить до виплати позивачу не видана.

Дана обставина фактично не заперечується відповідачем.

Стосовно твердження відповідача, що позивачу не підлягає відшкодування грошової компенсації за невикористане речове майно через відсутність календарної вислуги більше 5 років, суд зазначає наступне.

Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року ДДЗ та ПМР надає до ЦУРЗ (абзац четвертий пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції).

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Розділу ІІІ зазначеної Інструкції ЦУРЗ відповідно до наданих цін ДДЗ та ПМР складає довідник цін, який доводиться до військових частин і установ для проведення розрахунків виплати грошової компенсації.

Оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюються за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони (абзац шостий пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції).

Наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306 "Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року N 232", який набрав чинності 27.08.2019, пункт 4 Розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період доповнено абзацами 7 - 13.

Відповідно до абзацу десятого пункту 4 Розділу ІІІ вказаної Інструкції у редакції зі змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України від 10.06.2019 № 306, під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.

При цьому суд констатує, що ні стаття 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно", тобто вищі нормативно-правові акти по відношенню до наказу Міністерства оборони України (наказ від 10.06.2019 № 306), не містили у собі норми, яка б обмежувала право військовослужбовця на отримання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, календарною вислугою у 5 років.

Разом з тим, наказом Міністерства оборони України від 12.11.2020 № 413 "Про затвердження Змін до Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період та Змін до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період", який набрав чинності 19.02.2021, зокрема, виключено абзац десятий пункту 4 Розділу ІІІ наведеної Інструкції.

Отже, на момент прийняття наказу командира військової частини А1964 від 30.09.2021 року №192 про звільнення та виключення зі списків молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , відповідна норма не була чинною, а тому її застосування відповідачем є неправомірним.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову по суті спору.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1964 (смт. Гвардійське, Новомосковський район, 51270, код ЄДРПОУ 08153571) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність Військової частини А1964 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаного речового майна.

Зобов`язати Військову частину А1964 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження ним військової служби у Військовій частині А1964.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова