Рішення № 103341214, 09.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 р. Справа № 120/14085/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Панасюк В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представниці позивача Чернілевської Р.В.,

представниці відповідачів 1, 3 Колівошко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора (відповідач 1), Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (відповідач 2) та Вінницької обласної прокуратури (відповідач 3)

про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2021 поштою до суду надійшла позовна заява (здана на пошту для відправлення у суд 23.10.2021) за підписом адвоката Чернілевської Р.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора (відповідач 1), Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (відповідач 2) та Вінницької обласної прокуратури (відповідач 3) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 14.08.2021 № 2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", прийняте щодо позивача як прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області;

- визнання протиправним та скасування наказу виконувача обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури від 22.09.2021 № 1221к про звільнення позивача з посади прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;

- поновлення позивача на посаді прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури за погодженням з позивачем з 25.09.2021;

- стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.09.2021 по дату ухвалення судом рішення у цій справі про поновлення позивача на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що за наслідками проходження позивачем атестації відповідач 2 прийняв рішення № 2 від 14.08.2021, яким визнав, що позивач, будучи прокурором Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та працівником органів прокуратури, неуспішно пройшов атестацію прокурорів за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, оскільки набрав 61 бал, що є менше встановленого прохідного балу (70 балів).

На підставі вказаного рішення виконувач обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури видав наказ № 1221к від 22.09.2021 про звільнення позивача з посади прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Позивач з вищезазначеними рішенням кадрової комісії та наказом обласної прокуратури не погоджується, вважає їх неправомірними і такими, що порушують його законне право на працю.

Позивач зазначає, що за приписами підпункту 2 пункту 19 Розділу 2 Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі – Закон № 113-ІХ) неуспішне проходження атестації є підставою для звільнення прокурора з органу прокуратури. Однак, на думку позивача, Закон № 113-ІХ не відповідає нормам Конституції України та Кодексу законів про працю України і порушує закріплені у них принципи трудових відносин.

Крім того, позивач вважає, що у даному випадку Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі – Закон № 1697-VII) є спеціальним, а тому має пріоритет у застосуванні. Натомість застосування норм Закону № 113-ІХ створює конфлікт із Законом № 1697-VII.

На думку позивача, Закон № 1697-VII не є частиною Закону № 1697-VII, а лише вносить зміни до інших законів України. Водночас Законом № 1697-VII не передбачена така підстава для звільнення прокурора як непроходження атестації.

Також позивач вказує на те, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону № 1697-VII керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур, тоді як позивач працював на посаді прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області. Отже, наказ про звільнення позивача було прийнято виконувачем обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури з перевищенням повноважень.

Крім того, позивач наголошує на протиправності створення/формування чотирнадцятої кадрової комісії, нелегітимності її діяльності та членів комісії і, відповідно, прийнятих комісією рішень, в тому числі оскаржуваного рішення № 2 від 14.08.2021. Свої доводи в цій частині позивач мотивує тим, що до роботи кадрової комісії залучено ставлеників іноземних держав, міжнарожних неурядових організацій, посольств іноземних держав, які вважаються іноземними агентами у розумінні провідників інтересів іноземних держав та міжнародних організацій. Відтак залучення до формування і роботи державного органу іноземних агентів, на думку позивача, є нічим іншим, як втручанням у державний суверенітет України та внутрішні справи незалежної держави.

Ухвалою суду від 01.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

29.11.2021 до суду надійшов відзив Вінницької обласної прокуратури, в якому відповідач позов повністю заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач 3 зазначає, що Законом № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури, невід`ємною умовою якого визначено обов`язкове проходження атестації усіма без винятку прокурорами, які виявили бажання продовжувати працювати в органах прокуратури. Так, відповідач зауважує, що згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. А пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону передбачено, що атестація прокурорів здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Таким чином, проведення атестації прокурорів на підставі відповідного Порядку № 221 є правомірним, оскільки він був прийнятий на виконання вимог закону.

Відповідач 3 вказує на те, що пунктом 4 розділу II Порядку № 221 установлено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Однак за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування позивач набрав 61 бал, у зв`язку з чим кадрова комісія не допустила позивача до проходження наступного етапу атестації та прийняла рішення про неуспішне її проходження. В подальшому, після надходження до Вінницької обласної прокуратури рішення Комісії про неуспішне проходження атестації позивачем, у керівника зазначеної обласної прокуратури виник обов`язок, прямо передбачений законом, звільнити позивача із займаної посади на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.

Крім того, відповідач 3 зазначає, що згідно з п. 10 Порядку № 221 прокурори усіх рівнів, в тому числі прокурори місцевих прокуратур, мають право подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружних прокуратурах, в якій зазначається про намір прокурора пройти атестацію, надається згода на обробку персональних даних та на застосування процедур та умов проведення атестації. Позивач особисто та у встановлений порядком строк подав відповідну заяву затвердженої форми, а тому був допущений до проходження атестації прокурорів. Вказаною заявою позивач підтвердив й те, що він усвідомлює та погоджується, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора місцевої прокуратури.

Крім того, відповідач 3 вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності його звільнення відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ, оскільки у спірних правовідносинах зазначені норми Закону № 113-ІХ є спеціальними у порівнянні із нормами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII, якими визначаються загальні підстави для звільнення з органів прокуратури, а не внаслідок непроходження прокурором атестації. При цьому відповідач просить врахувати правову позицію Верховного Суду з цього питання, яка підтверджена багатьма судовими рішеннями.

Також відповідач 3 заперечує доводи позивача щодо перевищення повноважень виконавучем обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури під час прийняття наказу про звільнення позивача із замйаної посади та вважає, що таке рішення відповідає положенням статті 11 Закону № 1697-VII та пунктів 3, 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.

Насамкінець відповідач 3 зазначає, що станом на дату прийняття кадровою комісією оскаржуваного рішення положення Закону № 113-ІХ були чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Чинними також були і залишаються положення Порядку № 221. Відтак підстав для їх незастосування в цілях проходження атестації позивачем немає.

14.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву Офісу Генерального прокурора, який загалом відповідає змісту відзиву відповідача 3. Додатково відповідач зазначає, що позивач подав на ім`я Генерального прокурора заяву від 07.10.2019 про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, отож погодився на всі умови атестації та з правовими наслідками в разі її неуспішного проходження.

Крім того, відповідач 1 звертає увагу на те, що результати позивача за наслідками проходження тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора відображені у відповідній відомості, достовірність яких позивач підтвердив особисто шляхом проставлення підпису. Водночас під час проведення тестування було забезпечено анонімність та конфіденційність відомостей про конкретну особу, яка проходила тестування. Будь-яких зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерною техніки у позивача не було.

Також відповідач 1 вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності формування чотирнадцятої кадрової комісії і наголошує на тому, що створення та функціонування Комісії відбулося у спосіб, передбачений чинним законодавством. Разом з тим визначення складу кадрових комісій, вимог до осіб, які можуть бути їх членами, та порядку роботи комісій є дисреційними повноваженнями Генерального прокурора. Щодо участі у робті кадрових комісій експертів, делегованих міжнародними неурямдовими організаціями, диполатичними місіями та проектами міжнародної технічної допомоги, то така можливість прямо передачена пунктом 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженим наказом Генерального прокурора № 233 від 17.10.2019, а участь вказаних осіб убезпечує кадрові комісії від зовнішнього тиску та потенційних упереджених рішень.

У підготовчому засіданні від 29.12.2021 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну (доповонення) підстав позову, подану згідно з ч. 1 ст. 47 КАС України.

У вказаній заяві позивач зазначає, що наприкінці 2015 року він, як прокурор районної прокуратури, вже проходив атестацію у зв`язку з утворенням місцевих прокуратур. Відтак, як вважає позивач, щодо нього неправомірно повторно застосовано процедуру проходження перевірки, на відміну від прокурорів інших (вищих) рівнів.

Щодо заяви про згоду на проведення атестації в порядку, визначеному Законом № 113-ІХ, то позивач просить суд врахувати, що таку заяву він подав вимушено, оскільки в іншому разі його було б звільнено із займаної посади. Водночас така умова як подання заяви про проходження атестації затвердженої форми є втручанням держави в особисті права і свободи позивача.

Окремо позивач звертає увагу на те, що під час першого складання іспиту у формі анонімного тестування в жовтні 2020 року позивач набрав 69 балів, але кадрова комісія задовольнила його скаргу на результати іспитування та визнала, що окремі питання були некоректними і містили кілька правильних відповідей. Тобто, на думку позивача, комісія фактично погодилась, що позивач успішно склав анонімне тестування, що додатково підтверджує незаконність його звільнення.

11.01.2022 та 17.01.2022 до суду надійшли відзиви відповідачів 1, 3 на заяву позивача про зміну підстав позову, у яких відповідачів заперечують доводи позивача, наведені у такій заяві, та просять суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідачі зазначають, що надання згоди прокурора на звільнення у разі неуспішного проходження атестації, що передбачена формою заяви на переведення на посаду прокурора в окружну прокуратуру та про намір пройти астестацію, не обмежує право та можливість прокурора щодо оскарження рішення про його звільнення. Така згода надається виключно добровільно і є свідченням того, що прокурор усвідомлює можливі наслідки неуспішного проходження атестації, а саме звільнення з посади на підставі Закону № 113-ІХ.

Крім того, відповідачі вказують на те, що норми Закону № 113-ІХ є спеціальними у спірних правовідносинах та застосовуються імперативно, а саме: прокурори можуть бути переведені на посаду в окружну прокуратуру лише в разі успішного проходження ними атестації, передбаченої розділом II Закону № 113-IX.

Щодо процедури атестації, яка була запроваджена зазначеним Законом, то відповідачі зауважують, що вона є обов`язковою та єдиною умовою для призначення прокурорів усіх рівнів – як в Офісу Генерального прокурора, так і обласні та окружні прокуратури.

Ухвалою суду від 27.01.2022 закрито підготовче провадження у справі з призначенням справи до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представниця позовні вимоги підтримав та надали пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та заяві про зміну (доповнення) підстав позову. Просять суд позовні вимоги повністю задовольнити.

Представниця відповідачів 1, 3 у судовому засіданні позов заперечила з підстав, наведених у відзивах на позовну заяву. Вважає оскаржувані рішення та наказ правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 2 на виклик суду не з`явився, а тому на підставі ч. 1, 3 ст. 205 КАС України суд розглядає справу за його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Вінницької області на різних посадах у період з 01.02.2010 до 24.09.2021.

Остання посада, яку обіймав позивач, – прокурор Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області.

07.10.2019 на виконання вимог Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 позивач подав заяву про його переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти необхідну для цього атестацію.

16.10.2020 в межах процедури атестації прокурорів місцевих прокуратур позивач склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами тестування позивач отримав 69 балів, що підтверджується відомістю про результати тестування від 16.10.2020.

Не погодившись з результатами тестування, 16.10.2020 позивач подав на адресу кадрової комісії заяву, в якій скаржився на технічні проблеми під час тестування, зокрема "підвисання системи", а також на те, що питання тестування за № 1205 є некоректним, оскільки містить дві правильні відповіді.

Розглянувши заяву позивача, кадрова комісія з доводами позивача погодилась частково. Так, протокольним рішенням від 16.10.2020 комісія залишила без задоволення скаргу позивача щодо можливості перескласти іспит у зв`язку з технічними проблемами під час тестування, зазначивши, що збоїв серверу не було зафіксовано, що також підтвердив працівник, відповідльний за роботу комп`ютерних систем; крім того, за результатами перегляду камер відеоспостереження встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до членів робочої групи щодо некоректної роботи комп`ютера (протокол засідання кадрової комісії № 3 від 16.10.2020).

Водночас кадрова комісія погодилася з тим, що питання № 1205 містить некоректні відповіді. А оскільки незарахування відповіді на це питання тягне за собою негативні наслідки у вигляді неуспішного проходження прокурором атестації, і відповідна причина незалежала від членів комісії та прокурора, вирішено заяву ОСОБА_1 задовольнити та призначити для нього нову дату тестування з використанням комп`ютерної техніки; питання № 1205 виключити з переліку завдань (протокол засідання кадрової комісії № 11 від 19.11.2020).

Відтак 02.08.2021 в межах процедури атестації прокурорів місцевих прокуратур позивач повторно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами тестування позивач отримав 61 бал, що підтверджується відомістю про результати тестування від 02.08.2021.

14.08.2021 Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення № 2 "Про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", згідно з яким позивача визнано таким, який неуспішно пройшов атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування набрав 61 бал, що є менше встановленого прохідного балу (70) для успішного складання іспиту.

Наказом виконовуча обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_2 (за посадовою – перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури) № 1221к від 22.09.2021 позивача ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ з 24.09.2021. Підстава прийняття наказу – рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур від 14.08.2021 за № 2.

Вважаючи звільнення з органів прокуратури незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25.09.2019 набрав чинність Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури України.

Відповідно до пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закон України "Про прокуратуру".

За приписами пункту 7 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).

У відповідності до пукнтів 10, 11 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

На виконання вимог Закону № 113-ІХ, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (Порядок № 221).

Так, за визначенням, наведеним у пункті 1 розділу I Порядку № 221, атестація прокурорів – це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

У відповідності до пунктів 2-5 розділу I Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) – кадрові комісії обласних прокуратур.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктами 6-8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Крім того, відповідно до п. 9 розділу I Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Під час розгляду справи встановлено, що на виконання вищезазначених вимог Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, на ім`я Генерального прокурора позивач 07.10.2019 подав заяву затвердженої типової форми про його переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Зміст вказаної заяви однозначно свідчить про те, що позивач надав згоду на проходження атестації, погодився з умовами та процедурами її проведення, що передбачені Порядком № 221, а також усвідомлював наслідки неуспішного проходження ним атестації у вигляді звільнення з посади прокурора.

При цьому судом не встановлено, щоб позивач написав вказану заяву під примусом, а також висловлював будь-які заперечення щодо конституційності Закону № 113-ІХ та законності процедури атестації до складання іспиту у формі анонімного тестування, який, до того ж, позивач складав двічі з інтервалом у понад 10 місяців.

Також суд враховує, що позивач має юридичну освіту і тривалий час працював в органах прокуратури, а, отже, вважається юридично обізнаною особою.

Відтак суд не бере до уваги доводи позивача в частині неправомірності застосування щодо нього атестаційної процедури. Адже, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти у зв`язку з цим атестацію, позивач тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та розумів правові наслідки непроходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-ІХ.

Інакше позивач мав право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідну заяви чи відкликати вже подану заяву, або ж окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого однак не зробив. Це при тому, що з часу подання заяви 07.10.2019 до моменту складання анонімного тестування 02.08.2021 минуло майже два роки.

Також суд відхилє доводи позивача про порушення принципу правової визначеності з тих мотивів, що питання звільнення прокурора з посади у зв`язку з непроходженням атестації регулюється одночасно двома законами.

Суд вважає, що позивач, маючи відповідну фахову освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати, що в разі неуспішного проходження ним будь-якого з етапів атестації, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора саме з підстав неуспішного проходження атестації.

Тобто, на думку суду, позивач чітко розумів, що для його переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі необхідно успішно пройти атестацію, без якої переведення неможливе. Також позивач чітко розумів, що правила і процедури атестації прокурорів визначаються Порядком № 221, а неуспішне проходження атестації матиме негативний для нього наслідок у вигляді звільнення з органів прокуратури.

Одначе позивач подав відповідну заяву про переведення, погодився на проходження атестації та склав іспит у формі анонімного тестування.

Більше того, судом встановлено, що позивач двічі складав іспит у формі анонімного тестування, а саме 16.10.2020 та 02.08.2021. Причому власноручно написаною заявою від 16.10.2020 позивач просив кадрову комісію дозволити йому перескласти іспит у зв`язку з технічними проблемами у роботі комп`ютерної системи та некоректністю відповідей на одне із тестових питань.

Наведене додатково підтверджує добровільність участі позивача в процедурі атестації прокурорів, яка була запроваджена Законом № 113-IX, та йому повну згоду як на порядок проведення атестації, так і можливі наслідки у разі її не проходження.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач заперечує правомірність атестації вже по факту її проходження і виключно тому, що за її результатами для позивача настали негативні правові наслідки. Однак, враховуючи попередню згоду позивача на проходження атестації, такі заперечення втрачають сенс.

Суд ще раз зауважує, що із запровадженням процедури реформування органів прокуратури законодавець чітко визначив, які саме дії має вчинити особа для подальшого проходження служби в органах прокуратури та окреслив умову продовження відповідної служби, а саме після успішного проходження атестації.

Таким чином, оскільки позивач добровільно погодився на проходження атестації щодо нього та усвідомлював наслідки її непроходження, при вирішенні справи суд критично оцінює твердження позивача про незаконність процедури атестації.

Вказаний висновок підтверджується практикою Верховного Суду. Так, у пунктах 56-58 постанови від 20.10.2021 у справі № 640/25298/19 зазначено, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II Закону № 113-IX позивач подав заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів. У цій заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема, й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора. Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора та проведення атестації.

Аналогічні висновки містяться й у інших рішеннях Верховного Суду за результатами розгляду справ цієї категорії (приміром, постанова від 15.12.2021 у справі № 420/4663/20).

Більше того, у пункті 85 постанови від 03.11.2021 у справі № 160/5580/20 Верховний Суд підкреслив, що позивач, подаючи заяву на підставі пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221, у повній мірі був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування, тобто розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.

Позивач також зазначає, що його неправомірно зобов`язано повторно проходити атестацію, хоча у 2015 році прокурори районних прокуратур, у тому числі позивач, вже проходили перевірку на відповідність займаній посаді. А оскільки позивач атестацію 2015 року пройшов успішно, застосування до нього двічі процедури атестації є протиправним та дискримінює його у порівнянні з прокурорами інших рівнів, які такої атестації у 2015 році не проходили.

Утім, з вказаними доводами суд не погоджується та зазначає, що позивач помилково ототожнює процедуру тестування на посади прокурорів місцевих прокуратур, яка проводилась у 2015 році, з процедурою атестації прокурорів усіх рівнів, яка розпочалась у 2019 році і триває дотепер.

Вказані дві процедури є різними як за підставами, так і порядком їх проведення. Відмінними є і мета цих процедур. У першому випадку успішне проходження тестування було необхідною умовою для призначення позивача прокурором місцевої прокуратури, тоді як оспорювана атестація проводилась у зв`язку з бажанням позивача бути переведеним на посаду прокурора окружної прокуратури, для чого в силу вимог закону обов`язковим є успішне проходження атестації.

При цьому суд зауважує, що відповідно до чинного законодавства факт підтвердження прокурором здатності здійснювати повноваження прокурора місцевої прокутарури за результатами тестування 2015 року не надає такому прокуророві жодних преференцій і, тим паче, не звільняє його від обов`язку пройти атестацію для того, щоб бути призначеним в окружну прокуратуру у зв`язку з реформуванням системи органів прокуратури, запровадженим Законом № 113-IX.

Крім того, суд враховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про державну службу". Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й "Про прокуратуру".

Відтак установлена Законом № 113-IX атестація прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, обласні та окружні прокуратури пов`язана, зокрема, зі створенням передумов для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо позивача.

Вказана правова позиція підтверджується постановами Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 160/5580/20, від 18.11.2021 у справі № 640/25769/19, від 22.12.2021 у справі № 440/2693/20 тощо.

Фактично усі доводи позивача щодо протиправності дій відповідачів стосовно проведення атестації ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на думку позивача, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.

Водночас суд зважає на те, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 640/23057/19.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.

У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

Розділом ІІ Порядку № 221 врегульовано порядок складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Так, за змістом пунктів 1-5 розділу ІІ Порядку № 221, після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту.

Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів.

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку. Ці положення поширюються на всі етапи атестації.

Зокрема, пунктом 1 розділу 5 Порядку № 221 визначено, що уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії.

Відповідно до пункту 2 цього ж розділу, у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.

Пункт 3 цього розділу передбачає, що у разі істотного порушення прокурором порядку проведення атестації (наприклад, використання під час тестування сторонніх джерел інформації, мобільного зв`язку, власних технічних приладів; спілкування з іншими прокурорами під час тестування; залишення приміщення під час проходження іспиту, співбесіди; публічного прояву грубої неповаги до членів кадрової комісії чи членів робочої групи; перевищення встановленого часу для виконання практичного завдання; спроба фотографування або винесення матеріалів практичного завдання за межі приміщення, у якому проходить атестація, тощо) такий прокурор припиняє участь в атестації, а кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження таким прокурором атестації. У такому випадку у протоколі засідання вказується, яке саме порушення здійснив прокурор.

Прокурор, включений до оприлюдненого в установленому порядку графіка складання іспиту (графіка складання іспитів), продовжує проходити атестацію до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження ним атестації, незалежно від призначення (переведення) в інший орган прокуратури (пункт 3-1).

Згідно з пунктами 4-6 розділу 5 Порядку № 221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.

Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

З аналізу наведених норм вбачається, що організаційну підготовку до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації забезпечують члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії. Також встановлено порядок подання зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації: такі подаються прокурором голові або секретарю комісії. Атестація триває до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження її прокурором. Водночас рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.

Судом встановлено, що 02.08.2021 позивач склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами іспиту позивач набрав 61 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту в розумінні вимог пункту 13 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ.

Жодних заяв чи зауважень щодо технічних збоїв програмного забезпечення під час складання іспиту чи щодо процедури проходження тестування від позивача не надходило.

Як видно з матеріалів справи, результати іспиту позивача відображені у відповідній письмовій відомості, з якою позивач ознайомився і поставив власний підпис, чим підтвердив їх правильність та достовірність.

При цьому суд враховує, що така відомість містить дані про логін, під яким, з метою знеособлення, кожен із прокурорів виконував тестування, та кількість отриманих балів за результатами тестування. А у примітках до цієї відомості відсутні будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту.

Окрім того, за клопотанням позивача суд витребував у відповідачів звіт з образу віртуальної машини, на якій розгорнутий програмний комплекс "Аналітична система оцінки знань", про результати складеного позивачем іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (з питаннями під час іспиту та відповідями, наданими позивачем, а також варіантами правильних відповідей).

З їх змісту можна чітко прослідкувати, які саме тестові питання в атоматичному режимі були поставлені перед позивачем із загального переліку питань; які саме були варіанти відповідей та який з цих варіантів був правильним; який варіант відповіді обрав позивач та які його відповіді були правильними/неправильними; скільки загалом балів отримав позивач за результатами тестування.

Водночас під час розгляду справи позивач не заперечив результатів складеного ним іспиту та отриману за наслідками тестування кількість балів.

Відтак результати іспитування позивача суд визнає безспірними.

Рішенням кадрової комісії від 14.08.2021 № 2 позивача визнано таким, який неуспішно пройшов атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 61 бал, що є менше встановленого пунктом 4 розділу II Порядку № 221 прохідного балу (70) для успішного складання іспиту.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку № 221 прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Таким чином, не набрання прокурором, який проходить атестацію, необхідної мінімальної кількості балів за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є окремою самостійною підставою для недопуску прокурора до проходження наступного етапу атестації та прийняття комісією рішення про її неуспішне проходження.

Дослідивши оскаржуване рішення кадрової комісії, суд встановив, що воно відповідає затвердженій формі та містить як мотиви, так і підстави його прийняття, а саме набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування меншої кількості балів, ніж прохідний бал. Будь-яких невідповідностей цього рішення вимогам Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 не виявлено.

Отже, аналізуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що рішення кадрової комісії від 14.08.2021 № 2 є обґрунтованим та містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки 61 балу, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстав для його скасування немає.

Одним з ключових у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, а саме: чи обов`язковою для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру").

В цьому контексті суд зазначає, що як випливає зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Аналіз наведених норм дає змогу зробити висновок про те, що:

по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;

по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Крім того, порівнюючи співвідношення правових норм Закону № 1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

Варто зазначити, що Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) – "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) – "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, відповідно до правила конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII.

Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 відповідно до Закону № 113-ІХ).

Відтак системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу II Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

Аналогічна правова позиція наведена у численних постановах Верховного Суду, зокрема у справах за № 160/6596/20, № 200/5038/20-а, № 140/3790/19, № 280/4314/20, і суд не вбачає достатніх правових підстав відступати від таких висновків щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Крім того, суд враховує, що статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" передбачені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтями 52-60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.

Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25.09.2019 набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Отже, саме з 25.09.2019 особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1 частин першої-третьої статті 49-1, статті 74, частини третьої статті 121 Кодексу законів про працю України установлюються Законом України "Про прокуратуру".

Тому з 25.09.2019 саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачами.

Відповідно до частини першої та другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Таким чином, нормами Основного закону закріплено положення про те, що організація та порядок діяльності прокуратури можуть визначатися лише законом.

При цьому суд звертає увагу, що йдеться про закон як такий, а не про спеціальний закон чи закон про прокуратуру.

Згідно з преамбулою до Закону України "Про прокуратуру" від 14.04.2014 № 1697-VII (з наступними змінами) цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Водночас статтею 4 вказаного Закону, яка має назву "Законодавство про прокуратуру і статус прокурорів", передбачено, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З наведеного суд доходить висновку, що засади організації і діяльності прокуратури в Україні можуть регулюватися не лише Законом України "Про прокуратуру", як помилково вважає позивач, але й іншими законами України.

Так, 19.09.2019 Верховною Радою України ухвалено Закон № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 і яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII.

Окрім того, пунктом 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII за умови, зокрема, прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Таким чином, законодавець, ввівши в дію процедуру реформування органів прокуратури, визначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та очевидно й недвозначно окреслив умову продовження служби – успішне проходження атестації.

Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю, що спростовує доводи позивача про порушення принципу правової невизначеності.

Водночас запроваджена Законом № 113-ІХ атестація прокурорів стосується усіх прокурорів, які виявили намір пройти атестацію, а тому не може вважатись протиправною чи такою, що носить дискримінаційних характер стосовно позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Тобто однією з гарантій незалежності прокурора є вимога про можливість його звільнення з посади лише з підстав, передбачених законом.

Суд зауважує, що Закон № 113-ІХ прямо передбачає наслідки неуспішного проходження прокурором атестації у вигляді звільнення із займаної посади.

Тобто за думкою законодавця, оскільки Закон № 113-ІХ передбачає реформування системи органів прокуратури та створення, зокрема, окружних прокуратур на базі місцевих, з обов`яковою умовою переведення до них прокурорів місцевих прокуратури за результатами успішного проходження ними атестації, то, у випадку не проходження такої атестації, відповідний прокурор місцевої прокуратури підлягає звільненню з посади.

Отже, в спірній ситуації юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми, є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

При цьому суд наголошує, що подавши заяву від 07.10.2019 про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі, позивач був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення із підстав, що передбачені Законом № 113-ІХ.

Незважаючи на доводи позивача про те, що подання вказаної заяви було вимушеним кроком, суд виходить з того, що у такий спосіб позивач продемонстрував відповідне волевиявлення шляхом підписання заяви в добровільному порядку.

Таким чином, оскільки позивач не склав іспиту у формі тестування та, як наслідок, вважається таким, що неуспішно пройшов атестацію, суд приходить до переконання, що до позивача обґрунтовано та правомірно застосовано таку підставу звільнення з органів прокуратури, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Позивач також посилається на порушення загальних засад трудового законодавства під час його звільнення. Однак суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки питання, пов`язані із проходженням прокурорами публічної служби та їх звільнення з підстав, що оспорюються в цьому позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами, які і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на неможливість його звільнення з посади під час дії карантину.

Так, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 256 "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", на яку посилається позивач, рекомендовано:

1) державним органам, органам місцевого самоврядування дотримуватись вимог цієї постанови з метою забезпечення трудових прав працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома;

2) підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

3) суб`єктам господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, і державним банкам з метою забезпечення безперебійної роботи в умовах встановленого карантину утримуватись від кадрових змін в органах управління, не допускати звільнення працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Отже, положення вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України мають рекомендаційний характер, стосуються лише окремих категорій працівників та не поширюється на працівників органів прокуратури, звільнення яких відбувається у встановленому спеціальним законом порядку.

Позивач також вважає, що виконувач обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури вийшов за межі наданих йому законом повноважень, приймаючи оскаржуваний наказ від 22.09.2021 № 1221к.

Втім, наведені доводи позивача суд визнає безпідставними, оскільки повноваження керівника обласної прокуратури (у даному випадку – виконавуча обов`язків керівника) про звільнення прокурора місцевої прокуратури із займаної посади на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації випливає з положень статті 11 Закону № 1697-VII та пунктів 3, 19 розділу II Закону № 113-ІХ. Крім того, таке право безпосередньо передбачено нормами пункту 6 розділу 5 Порядку № 221.

До того ж, якщо керуватися позицією позивача, яка полягає у тому, що керівник Вінницької обласної прокуратури не може звільняти прокурорів місцевих прокуратур області, у тому числі позивача, то на сьогодні відповідних прокурорів взагалі не може бути звільнено із займаної посади, оскільки регіональна прокуратура припинила існування.

При вирішенні справи суд також відхиляє твердження позивача про неправомірне формування чотирнадцятої кадрової комісії.

Згідно з пунктом 11, підпунктами 7, 8 пункту 22 розділу II Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур, що утворюються як органи забезпечення проведення атестації прокурорів. Перелік, склад і порядок роботи кадрових комісуй визначається Генеральним прокурором.

Видані на виконання зазначених норм накази Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації та від 17.10.2019 № 233 про затвердження Порядку роботи кадрових комісій в установленому порядку 04.10.2019 та 18.10.2019 були оприлюднені державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України та з цієї дати набрали чинності.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 233 комісії утворюються у складі шести осіб, з яких не менше трьох – особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.

З урахуванням наведених вимог наказом Генерального прокурора України від 17.11.2020 № 546 створено чотирнадцяту кадрову комісію з атестації прокурорів місцевих прокуратур та визначено її персональний склад, до якого у подальшому вносилися зміни на підставі відповідних наказів Генерального прокурора.

Таким чином, доводи позивача про порушення порядку створення чотирнадцятої кадрової комісії є необґрунтованими з огляду на дотримання вимог Закону № 113-IX та Порядків № 221 і № 233.

Крім того, згідно з пунктом 9 Порядку № 233 член комісії повинен заявити самовідвід у разі наявності конфлікту інтересів або обставин, що можуть викликати сумнів у його безсторонності. З тих самих підстав відвід члену комісії може заявити прокурор, кандидат на посаду прокурора. Відвід має бути вмотивований і поданий у формі письмової заяви на ім`я голови комісії до початку розгляду питання. Головуючий на засіданні зобов`язаний ознайомити із заявою про відвід члена комісії, якому заявлено відвід. Рішення про відвід (самовідвід) комісія приймає більшістю голосів членів, які беруть участь у засіданні. Член комісії, щодо якого приймається рішення про відвід (самовідвід), не бере участі в голосуванні.

Отже, чинним законодавством, яке врегульовує питання порядку проведення атестації прокурорів, передбачено право прокурора, який проходить атестацію, заявляти відвід будь-кому із членів кадрової комісії.

Натомість, як встановлено судом, позивач таким своїм право не скористався ані під час складення першого іспиту 16.10.2020, ані під час повторного тестування 02.08.2021, ані у будь-який інший період проведення кадровою комісією атестації щодо позивача.

Відтак при вирішенні справи суд не бере до уваги посилання позивача на неправомірність формування та роботи чотирнадцятої кадрової комісії, рішення якої є предметом оскарження.

Окрім цього, суд вважає надуманими твердження позивача про те, що діяльність кадрової комісії за участю у її складі осіб, делегованих міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями, є втручанням у державний суверенітет України.

Щодо доводів позивача про те, що внесені Законом № 113-ІХ зміни є дискримінаційними, оскільки звужують право на працю саме прокурорів і ставлять їх в нерівне положення поряд з іншими працівниками, то такі суд відхиляє з огляду на наступне.

Атестація прокурорів, в тому числі прокурорів місцевих прокуратур, запроваджена законом у зв`язку з черговим етапом процесу реформування прокуратури та відбулась щодо позивача у спосіб і порядок, який є чинним та стосується усіх прокурорів, які виявили намір пройти атестацію, а тому не може вважатись протиправною або такою, що носить дискримінаційних характер стосовно позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що запровадження такого механізму реформування органів прокуратури України, безсумнівно, є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).

Проте таке втручання прямо передбачене законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. А обраний для цього спосіб – проведення атестації працюючих прокурорів – чітко регламентований нормами чинного законодавства, а саме Законом № 113-ІХ та Порядком № 221, що прийнятий на виконання вимог цього закону.

Позивач також посилається на те, що Закон № 113-ІХ не відповідає положенням Конституції України, а тому не може застосуватись при вирішенні справи.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ст. 147 Конституції України та ст. 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України, є Конституційний Суд України.

Отже, висновки про неконституційність законів або їх окремих положень можуть надаватися винятково Конституційним Судом України як єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч. 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 у справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акта полягає в тому, що такі акти не підлягають застосуванню та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Закон України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" був чинним на момент прийняття відповідачами оскаржуваних рішень, а тому підлягав обов`язковому застосуванню як акт найвищої (після Конституції України) юридичної сили.

Вказаний закон є чинним і на дату постановлення судом рішення, що також свідчить про відсутність правових підстав для його незастосування до спірних правовідносин.

Водночас встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами (п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України).

Тобто нормами процесуального права передбачено ефективний механізм ревізії рішення суду в адміністративній справі у тому випадку, якщо застосований судом при вирішенні справи закон або інший нормативно-правовий акт були визнанні неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Втім, при вирішенні цієї справи суд не вбачає очевидних ознак неконституційності Закону № 113-ІХ. Адже, як вже зазначалося вище, конституційними нормами (ч. 2 ст. 131-1 Конституції України) лише закріплено обов`язкове визначення організації та порядку діяльності прокуратури законом.

Тобто немає підстав вважати, що в цій частині вимоги Основного закону не дотримано, оскільки процедура атстації прокурорів передбачена Законом № 113-ІХ і прийнятим на його виконання Порядком № 221.

Разом з тим надання відповіді на питання щодо відповідності Конституції України норм зазначеного Закону є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

Насамкінець суд зазначає, що спір у цій справі не стосується правомірності рішень та дій кадрової комісії під час складання позивачем іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної, який відбувся 16.10.2020.

Суд зауважує, що за результатами такого іспиту кадрова комсія за заявою позивача призначила нову дату тестування і позивач з цим рішенням погодився, оскільки, по-перше, у встановленому законом порядку його не оскаржив, а, по-друге, з`явився для повторного складання іспиту та склав іспит.

Відтак посилання позивача на те, що він нібито склав іспит 16.10.2020 та набрав мінімально необхідну кількість балів з урахуванням некоректних відповідей на одне з питань, з чим погодилась кадрова комсія, суд вважає надуманими і під час вирішення цієї справи до уваги не бере.

Узагальнюючи усе вищенаведене, суд доходить висновку, що звільнення позивача з посади прокурора є законим та обумовлюється наявністю правомірного і обґрунтованого рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевиї прокуратур № 2 від 14.08.2021 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Відтак правомірним і таким, що виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, є також наказ виконувача обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури від 22.09.2021 № 1221к про звільнення позивача з посади прокурора Погребищенського відділу Калинівської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Доводи позивача на законність оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень не впливають та не дають суду достатніх підстав для їх скасування.

Позовні вимоги про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від основних вимог, а тому також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених в цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна (РНОКПП НОМЕР_2 , ордер серії АВ № 1015086 від 22.10.2021, адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач 1: Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011);

4) відповідач 2: Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (без статусу юридичної особи, місцезнаходження: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011);

5) відповідач 3: Вінницька обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909909, місцезнаходження: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050).

Повне судове рішення складено 16.02.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович