Рішення № 103336533, 11.02.2022, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/24092/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2022 року місто Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "БУРШТИН УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ДП "БУРШТИН УКРАЇНИ" (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 56 324 грн. 93 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 151 грн. 04 коп. та судовий збір в розмірі 1 354 грн. 76 коп.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно трудової книжки її було звільнено з роботи у ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ» наказом № 1-К від 14 січня 2021 року. Проте відповідачем не було здійснено з нею розрахунку й на момент подання позовної заяви наявна заборгованість по заробітній платі в розмірі 56 324 грн. 93 коп. Окрім того, з відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. З листа-відповіді Головного управління ДПС у Рівненській області № 100/ЗПІ/17-00-24-01 від 15 листопада 2021 року вбачається, що її заробіток за останні два місяці, що передували звільненню (частина листопада, грудень 2020 року) складав 7 878 грн. 57 коп. у листопаді та 7 878 грн. 57 коп. у грудні 2020 року (23 635,71/3=7878,57), а середньомісячний заробіток за вказані місяці склав 7878 грн. 57 коп. При цьому середньоденна заробітна плата становить 366 грн. 44 коп.. Таким чином із відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 січня 2021 року по 23 листопада 2021 року в розмірі 79 151 грн. 04 коп. (366, 44х216 робочих днів).

21 грудня 2021 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, тому не підлягають до задоволення. Вказує, що позивачу нараховано за березень 2021 року та виплачено заборгованість по заробітній платі в розмірі 2 000 грн., а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим. Крім того, позивачем необґрунтовано розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 151 грн. 04 коп. Вказує на очевидну не співмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку з розміром заборгованості, вважає що звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні є порушенням принципів розумності, справедливості та зловживання правами зі сторони позивача і є фактично каральною функцією по відношенню до відповідача.

04 січня 2022 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що з відповідача на її користь підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 54 324 грн. 93 коп. (з урахуванням сплачених відповідачем 09 грудня 2021 року коштів в розмірі 2 000 грн.) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 151 грн. 04 коп. Вказує, що є недопустимим твердження відповідача щодо зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, адже ігноруючи її вимоги та вимоги законодавства України її позбавлено оплати праці та засобів на існування, а відтак наявні підстави стягнення таких сум відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Представник позивача Прилепа В.В. в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання. 11 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив його задовольнити. Також просив розгляд справи провести за його та позивача відсутності.

Представник відповідача також в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи і наявні у них докази, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ».

Як слідує із записів трудової книжки позивача, 14 січня 2021 року наказом № 1-К від 14 січня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до довідки ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ» від 11 жовтня 2021 року № 12 станом на 11 жовтня 2021 року за підприємством наявний борг перед ОСОБА_1 в розмірі 56 324 грн. 93 коп.

Як слідує з відповіді Головного управління ДПС у Рівненській області № 100/ЗПІ/17-00-24-01 від 15 листопада 2021 року згідно поданих ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ» податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб і сум утриманого з них податку за формою 1ДФ ОСОБА_1 у IV кварталі 2020 року нараховано дохід в сумі 23 635 грн. 71 коп. та податок на доходи фізичних осіб в сумі 4 254 грн. 43 коп., за формою 4 ДФ у січні 2021 року нараховано за трудовим договором дохід в сумі 5 170 грн. 09 коп. і податок на доходи фізичних осіб в сумі 930 грн. 62 коп., за цивільно-правовим договором відповідно – 1 600 грн. 00 коп. та 288 грн. 00 коп.

Відповідно до розрахункового листа за грудень 2021 року ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ» позивачу нараховано виплату з погашення боргів в розмірі 2 000 грн. 00 коп.

Як слідує з відомості розподілу виплат ДП «БУРШТИН УКРАЇНИ», яка видана 09 грудня 2021 року АТ КБ «Приватбанк», 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 перераховано заробітну плату в розмірі 2 000 грн. 00 коп.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця.

Проте, відповідачем не доведено суду відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем. Наданими доказами, підтверджується, що сума заборгованості по заробітній платі зменшилась на 2 000 грн. і становить 54 324 грн. 93 коп.

З викладеного вище вбачається, що відповідач, порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати, тому заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 54 324 грн. 93 коп. підлягає стягненню з відповідача, з вирахуванням з цієї суми прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки відповідачем не спростовано розрахунок середньомісячного заробітку наданого позивачем, суд приймає вказаний розрахунок як належний, згідно з яким розмір заробітної плати в листопаді становить 7 878 грн. 57 коп., а в грудні - 7 878 грн. 57 коп.

Згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», загальна кількість робочих днів у в листопаді – 21 робочий день, в грудні – 22 робочих дні.

Тому сума середньоденного заробітку позивача становить 366 грн. 45 (7878,57 грн./43 робочий день (21+22)).

В періоді, за який позивачу слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, кількість робочих днів становить 215 (за період з 15 січня 2021 року по 23 листопада 2021 року включно) і включає в себе 11 робочих днів за січень 2021 року, 20 робочих днів за лютий 2021 року, 22 робочих дня за березень 2021 року, 22 робочих дня за квітень 2021 року, 18 робочих днів за травень 2021 року, 20 робочих днів за червень 2021 року, 22 робочих дні за липень 2021 року, 21 робочий день за серпень 2021 року, 22 робочих днів за вересень 2021 року, 20 робочих днів за жовтень 2021 року, 17 робочих днів за листопад 2021 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 366 грн. 45 коп., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 січня 2021 року по 23 листопада 2021 року складає 78 786 грн. 75 коп. (366, 45грн. х 215 днів).

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред`являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов`язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов`язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Разом з цим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно проведеного судом розрахунку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 15 січня 2021 року по 23 листопада 2021 року становить 78 786 грн. 75 коп., а не як вказує позивач 79 151 грн. 04 коп.

Судом встановлено, що розмір самої заборгованості по заробітній платі, яка не була виплачена позивачу при звільненні становить 54 324 грн. 93 коп. та є меншою за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 54 000 грн. 00 коп. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково в розмірі 54 000 грн. 00 коп.

На підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 083 грн. 25 коп. (108 324 грн. 93 коп. х 1 354 грн. 76 коп. /135 475 грн. 97 коп.), при цьому суд враховує, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI), що передбачено п. 36 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "БУРШТИН УКРАЇНИ" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "БУРШТИН УКРАЇНИ" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 54 324 (п`ятдесят чотири тисячі триста двадцять чотири) гривні 93 копійки без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства "БУРШТИН УКРАЇНИ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 січня 2021 року по 23 листопада 2021 року в розмірі 54 000 (п`ятдесят чотири тисячі) гривні 00 копійок, без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "БУРШТИН УКРАЇНИ" на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1 083 (одна тисяча вісімдесят три) гривні 25 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – Державне підприємство "БУРШТИН УКРАЇНИ", місцезнаходження: вул. Київська, буд. 94, м. Рівне, код ЄДРПОУ 34112754.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2022 року.

Суддя О.О. Першко