Рішення № 103330457, 09.02.2022, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/17646/21

Провадження № 2-а/643/37/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2022 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

08.10.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № АБ045855 від 12.04.2021 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідно до оскаржуваної постанови автомобіль «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 04.03.2021 року о 11 год. 57 хв., за адресою м. Харків, майдан Свободи, буд. 8, здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 ПДР - «Зупинка заборонена», однак вказаного правопорушення позивач не вчиняв, оскільки транспортний засіб ним було відчужено третій особі ще у листопаді 2020 року. Будь-яких доказів вчинення правопорушення саме позивачем надано не було.

Також позивач зазначає, що копію оскаржуваної постанови він не отримував, а про її існування дізнався лише під час перегляду єдиного порталу державних послуг «Дія» 06.10.2021 року, внаслідок чого просив суд поновити строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, оскільки згідно з приписами ст. 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальна особа (позивач) була встановлена за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Відомостей до вказаного реєстру щодо належного користувача транспортного засобу внесено не було, звернень на підставі ст. 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення від особи, яка фактично керувала транспортним засобом про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення, надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності та сплату штрафу до відповідача не надходило. Інші вимоги чинного законодавства при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було дотримано.

У судовому засідання позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

ІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) № АБ 045855 від 12.04.2021 винесеної головним спеціалістом - інспектором з паркування Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Ісмаіловим Русланом Бахтіяровичем, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 255, 00 грн.

Склад адміністративного правопорушення полягав в тому, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , транспортний засіб «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 04.03.2021 року о 11 год. 57 хв., за адресою м. Харків, майдан Свободи, буд. 8, здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 ПДР - «Зупинка заборонена».

Означена постанова була направлена відповідачем на адресу позивача та 15.05.2021 року повернута органом поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

07.07.2021 року державним виконавцем Московського районного відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження з виконання постанови № АБ045855, виданої 12.04.2021.

Означену постанову позивач вважає незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Так, відповідно до частини другої вказаної статті позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Строки на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності також визначені статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до указаної статті скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови, а щодо постанов у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів із дня набрання постановою законної сили. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною другою статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Суд зазначає, що аналіз норм статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення і частини другої статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржена протягом десяти днів після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Аналогічна правова норма закріплена також у частині другій статті 286 КАС України, відповідно до приписів якої позовну заяву щодо оскарження рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Отже, при вирішенні питання пропуску строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, суди повинні з`ясувати дату отримання цієї постанови.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова була направлена відповідачем на адресу позивача та 15.05.2021 року повернута органом поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Доказів фактичного отримання позивачем даної постанови матеріали справи не містять, а останній у свою чергу стверджує, що про її існування дізнався лише під час перегляду єдиного порталу державних послуг «Дія» 06.10.2021 року.

Доводів на спростування вказаних доводів позивача матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд вважає за необхідне клопотання позивача задовольнити та поновити йому строк на звернення до суду з даним позовом.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні даного спору та застосовані норми права.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст. 10, 11 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення виконавчі комітети (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, серед іншого, частинами першою і третьою статті 122 КУпАП (в частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою і третьою статті 122, частинами першою і другою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 701 від 10 жовтня 2018 року уповноважено головних спеціалістів - інспекторів з паркування Інспекції з паркування Департаменту територіального контролю Харківської міської ради розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою та третьою статті 122 КУпАП у частині порушень правил зупинки, стоянки транспортних засобів та частинами першою та другою статті 152-1 КУпАП, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), у межах відповідного населеного пункту.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 8.4 «в» Правил передбачено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження у русі.

Дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Відповідно до п. 1.10 Правил зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Зона дії дорожнього знаку 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету. Дія знаку поширюється лише на той бік дороги, на якому він встановлений. Зона дії знаку може бути зменшена табличкою 7.2.2. на початку зони дії, а також установленням у кінці його зони дії дублюючого знака з табличкою 7.2.3.

Частиною першою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до Примітки до ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.

Статтею 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.

Примітка. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства та встановлених особливостей розгляду даної категорії справ про адміністративні правопорушення вбачається, що єдиною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є сам факт реєстрації транспортного засобу за певною особою. При цьому законом не вимагається доведення такого обов`язкового елементу юридичної конструкції складу адміністративного правопорушення, як суб`єкт, тобто особа, яка вчинила відповідне правопорушення.

Положеннями частини 1 статті 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили:

ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу;

особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

Разом з тим, суд зазначає, що Основним законом України є Конституція, що закріплено в її преамбулі.

Згідно з положеннями статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, Конституція України як правовий акт з найвищою юридичною силою, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону у системі нормативно-правових актів.

Визначення терміну "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24); юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності. Під час притягнення особи до будь-якого виду юридичної відповідальності держава має забезпечити дотримання конституційних прав особи і гарантій їх ефективної, а не декларативної реалізації.

Відповідно до частин 1-3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з приписами частин 1-4 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення

передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010).

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Притягнення до адміністративної відповідальності як різновиду юридичної відповідальності пов`язується з наявністю в діях конкретної особи відповідного складу адміністративного правопорушення.

Невід`ємними елементами складу адміністративного правопорушення є суб`єкт, а також суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Зі змісту статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (яка має характер основоположної, бо визначає власне саме поняття адміністративного правопорушення) випливає, що адміністративна відповідальність настає за винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності.

Натомість, виходячи з положень частини 1 статті 14-2 КУпАП єдиною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є сам факт реєстрації транспортного засобу за певною особою. При цьому, законом не вимагається доведення такого обов`язкового елементу юридичної конструкції складу адміністративного правопорушення, як суб`єкт, тобто особа, яка вчинила відповідне правопорушення.

Таким чином, у даній справі реалізація положень частини 1 статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення вступає в правову колізію з іншими положеннями закону про відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема, зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 06.03.2018 року у справі № 234/8701/17 та від 22.11.2018 року у справі № 265/3453/17 зазначив, що при вирішенні колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

У даному випадку змінюються підходи щодо розуміння підстави адміністративної відповідальності, а також щодо юридичної конструкції складу адміністративного правопорушення.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зі змісту статті 62 Конституції України випливає, що на особу не може бути покладено обов`язок виправдовуватися і доводити свою невинуватість, оскільки це суперечить конституційним правам та конвенційним зобов`язанням України.

Відповідно до пункту п`ятого Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/19 від 26.02.2019 року презумпція невинуватості є важливою гарантією дотримання прав особи та обов`язковою складовою справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до практики ЄСПЛ принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 р., пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» від 23.07.2002 р.).

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справи "Надточій проти України" від 15.05.2008 р., «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 року, «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 р.). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. (пункти 17, 21 у рішенні "Надточій проти України").

З огляду на зазначене, а також приписи частини першої статті 19, частин першої, другої статті 62 та частини першої статті 63 Конституції України суб`єктом, який зобов`язаний збирати докази своєї невинуватості, не може бути особа, яка притягається до будь-якої відповідальності. Особа може надавати такі докази лише за власним бажанням або не надавати їх взагалі.

Разом з цим, відповідно до частини п`ятої цієї статті 279-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Звідси випливає, що для накладення адміністративного стягнення за такі правопорушення достатньо фіксації останнього, а вина особи, на яку накладається адміністративне стягнення, не встановлюється.

Як випливає з наведеного, в даному разі діє презумпція винуватості, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться проти особи.

У даній справі відповідачем на підтвердження виконання вимог примітки до ст. 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення надані відповідні фотознімки, на яких зображений автомобіль «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким 04.03.2021 року о 11:57 год. здійснено зупинку за адресою: м. Харків, майдан Свободи, буд. 8.

При цьому, відповідно до інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГЦС МВС в Харківській області від 07.04.2021 № 31/20-1198, автомобіль «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстровано за позивачем, внаслідок чого на останнього і було накладено адміністративне стягнення.

Натомість, позивач заперечує факт причетності до вчинення викладеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення та зазначає, що у листопаді 2020 року, тобто до моменту вчинення адміністративного правопорушення, автомобіль «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був ним відчужений і вибув з його володіння.

Судом встановлено, що 11.11.2020 року між позивачем (Комітент) та ТОВ «ПЛАНЕТА ПЛЮС АВТО» (Комісіонер) було укладено Договір комісії № 7845/20/002679, відповідно до п. 1.1. якого Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У цей же день, між ТОВ «ПЛАНЕТА ПЛЮС АВТО» - суб`єкт господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, та перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним № 7845, який є комісіонером та діє у відповідності до п. 8 Постанови КМУ № 1388 від 07.09.1998 та на підставі укладеного з власником транспортного засобу Договору комісії № 7845/20/002679 від 11.11.2020 (Продавець), та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 7845/20/002679 транспортного засобу «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно з п. 2.2. Договору Покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі-продажу.

При цьому, відповідачем суду не надано будь-яких переконливих та достовірних доказів того, що зупинку автомобіля 04.03.2021 року у вказаному в оскаржуваній постанові місці здійснено безпосередньо самим позивачем.

В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Проте, станом на момент вчинення правопорушення - 04.03.2021 року транспортний засіб «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був перереєстрований власником згідно з п. 7 Порядку, і значиться зареєстрованим за позивачем.

Отже, у даній справі позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення лише за сам факт реєстрації за ним транспортного засобу, без доведення такого обов`язкового елементу юридичної конструкції складу адміністративного правопорушення, як суб`єкт, тобто особа, яка вчинила відповідне правопорушення, що призвело до порушення передбачених ст. ст. 61, 62 Конституції України принципів індивідуалізації юридичної відповідальності та презумпції невинуватості.

З наведених вище підстав суд відхиляє викладені у відзиві на позов доводи відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги надані позивачем докази вибуття з його власності автомобіля «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату вчинення адміністративного правопорушення, відсутність будь-яких переконливих та достовірних доказів того, що зупинку автомобіля у вказаному в оскаржуваній постанові місці здійснено безпосередньо самим позивачем, враховуючи положення ст. ст. 61, 62 Конституції України, які є нормами прямої дії, суд дійшов висновку, що оскаржуваною постановою було порушено права та законні інтереси позивача.

При цьому, як зазначалось судом вище, фактично оскаржувана постанова, яка набрала законної сили 15.05.2021 року, позивачем отримана не була, а про її існування дізнався лише під час перегляду єдиного порталу державних послуг «Дія» 06.10.2021 року, що унеможливило виконання позивачем положень ст. 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яких доказів вчинення саме позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідачем згідно зі ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надано.

Згідно з приписами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення саме позивачем адміністративного правопорушення, є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 3. ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, враховуючи положення ст. ст. 61, 62 Конституції України, які є нормами прямої дії та керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з адміністративним позовом.

2. Скасувати постанову № АБ 045855 від 12.04.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складену головним спеціалістом-інспектором з паркування Інспекції з паркування Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Ісмаіловим Русланом Бахтіяровичем.

3. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду у встановленому порядку протягом 10 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

6. Відповідач: Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 7).

Повне рішення складено 09.02.2022 року.

Суддя Н.В. Новіченко