Рішення № 103329253, 16.02.2022, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/5551/21

Провадження № 2/345/130/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2022 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Онушканича В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 18.07.2008 року ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №16.165/08-СК 18.07.2008 року. Позичальник не виконав свого зобов`язання згідно кредитного договору, у зв`язку із чим станом на 13.05.2009 року виникла заборгованість в сумі 20679,34 доларів США. А тому рішенням Калуського міськрайонного суду від 29.09.2009 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ПП «Погляд» на користь АТ «ВТБ Банк» 20679,34 доларів США заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

В подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовим кредитами №21 МБ від 18.11.2015 рокую Згідно з додатковою угодою №4 від 26.02.2016 року до Договору про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» стало новим кредитором та отримало всі права та обов`язки попереднього кредитора згідно кредитного договору. Станом на 03.12.2021 року, зобов`язання з оплати простроченої заборгованості, що було стягнута судовим рішенням, виконано не було.

Позивач наголошує, що за своєю правовою природою правовідносини, що склалися між банком, а в подальшому між позивачем та позичальником, є кредитними правовідносинами, згідно яких у ОСОБА_1 внаслідок передання йому грошових коштів, вказаних у кредитному договорі, виникло кореспондуюче зобов`язання повернути їх та сплатити проценти у строк, встановлений кредитним договором. Станом на 03.12.2021 року заборгованість згідно кредитного договору, яка встановлена у судовому рішенні, в розмірі 20679,34 доларів США позичальником повернута не була.

Наявність судового рішення не припиняє дію зобов`язання за договором. Прострочене зобов`язання позичальника діє до цього часу та є триваючим правопорушенням. Тому на підставі ст.625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від суми простроченого грошового зобов`язання за період з 03.12.2018 року по 03.12.2021 року у розмірі 1812,35 доларів США, а також судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позов. Вказує, що у 2009 році банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення із відповідача всієї суми заборгованості за кредитом і рішенням Калуського міськрайонного суду від 29.09.2009 року з відповідача на користь банку стягнута заборгованість за кредитом в сумі 20 679,34 доларів США. Такими діями банк за власною ініціативою в односторонньому порядку достроково припинив дію кредитного договору.

Представник відповідача зазначає, що згідно із наявною інформацією примусове виконання рішення суду від 29.09.2009 року завершене 30.04.2014 року, шляхом винесення державним виконавцем Калуського МРВ ДВС постанови про повернення виконавчого документа на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до відомостей АСВП - виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду від 29.09.2009 року, до примусового виконання стягувачем більше не пред`являвся і, відповідно, строк його повторного пред`явлення сплив 30.05.2015 року, та як п.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» був встановлений строк 1 рік для пред`явлення до примусового виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішення суду.

Представник відповідача наголошує, що оскільки строк пред`явлення виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду від 29.09.2009 року, сплив 30.05.2015 року, а з часу набуття 18.11.2015 року прав вимоги до відповідача за кредитним договором позивач, як новий стягувач (кредитор) не вчинив жодних дій на отримання дубліката виконавчого документа та/чи поновлення судом строку для його повторного пред`явлення до виконання, то його вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, а виникло натуральне зобов`язання, до якого положення ст.625 ЦК України застосуванню не підлягають. Тому представник відповідача просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог до ТОВ «ФК «Поліс» у вказаній справі та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача подав відповідь на відзив. Зазначає, що твердження представника відповідача начебто зобов`язання між сторонами є натуральним не заслуговують на увагу. Натуральними є ті зобов`язання, стосовно яких втрачена можливість судового захисту кредитором у зв`язку із спливом строку позовної давності. Оскільки основна вимога позивача вже захищена судом у рішенні суду від 29.09.2009 року, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним.

Представник позивача наголошує, що та обставина, що ТОВ «ФК «Поліс» пропущено строк на пред`явлення виконавчих листів у справі №2-1406/09 до виконання не має правового значення, оскільки чине законодавство не пов`язує припинення зобов`язання наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань божника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.

Щодо строку позовної давності, представник позивача вказує, що оскільки внаслідок невиконаня боржником грошового зобовязанняу кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення. Тобто невиконане грошове зобов`язання боржника є триваючим незавершеним правопорушенням, а отже, грошові кошти, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, можуть бути стягнуті за останні 3 роки, що передували зверненню до суду. Тому представник позивача просить позов задоволити.

Відповідач своїм правом подати заперечення не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18.07.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №16.165/08-СК (а.с.7-9), за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 18000,00 доларів США, строк користування по 17.07.2011 року, плата за користування кредитом 19% річних. Оскільки відповідач не виконував зобов`язання за кредитним договором, рішенням Калуського міськрайонного суду від 29.09.2009 року (а.с.20-22) було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПП «Погляд» на користь ВАТ «ВТБ Банк» 20679,34 доларів США заборгованості за кредитним договором №16.165/08-СК.

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2015 року між ТОВ «ФК «Поліс» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №21МБ (а.с.10-13), за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої праа вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитним логоворами та договорами забезпечення до них.

Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

З реєстру прав вимоги №1 до Додаткової угоди №4 від 26.02.2016 року до Договору про відступлення права вимоги грошових зобовязань за фінансовими кредами №21МБ від 18.11.2015 року (а.с.15) вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» в повному обсязі набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №16.165/08-СК від 18.07.2008 року. Відповідач не посилався на те, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги заборгованість, яка стягнута за рішенням суду вже була погашена у повному обсязі і такого зобов`язання не існувало, чи воно не було дійсним та відповідних доказів не надавав, що свідчить про існування зобов`язання, за яким відступлено право вимоги.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Матеріалами справи встановлено, що примусове виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29.09.2009 року завершене 30.04.2014 року, шляхом винесення державним виконавцем Калуського МРВ ДВС постанови про повернення виконавчого документа на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас винесення вказаної постанови не свідчить про те, що рішення суду про стягнення боргу було виконано належним чином. Крім того, відповідачем не заперечується, що фактично заборгованість за кредитним договором №16.165/08-СК, яка визначена у рішенні суду від 29.09.2009 року, так і не була погашена.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вказала про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором №16.165/08-СК не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, яке на час звернення до суду з вказаним позовом не виконане відповідачем.

Тому покликання відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності є безпідставними, адже, як вказувалося вище, невиконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором №16.165/08-СК є триваючим правопорушенням.

Також покликання представника відповідача, що начебто зобов`язання між сторонами має натуральний характер і кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних є безпідставними. Натуральними є ті зобов`язання, стосовно яких втрачена можливість судового захисту кредитором у зв`язку із спливом строку позовної давності. Оскільки основна вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором вже захищена судом у рішенні суду від 29.09.2009 року, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним. При цьому представник відповідача вириває з контексту висновок щодо застосування ст.625 ЦК України, наведений у постанові Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18). Навпаки у даній постанові констатовано, що "…зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК); законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час простроченння, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим; інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України…».

Отже, позивач, до якого на підставі Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №21МБ від 18.11.2015 року перейшло право вимоги за кредитним договором №16.165/08-СК, має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, які обмежуться останніми 3 роками, що передували дню зверненню з позовом до суду.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 03.12.2018 року по 03.12.2021 року в розмірі 1812,35 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2270,00 грн. сплаченого судового збору (а.с.6).

На підставі викладеного, ст.ст.256, 512,516, 519, 599,611, 625 ЦК України та керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (код ЄДРПОУ 38994463, юридична адреса м.Київ, вул.Шовковична, буд.42-44, офіс 13В) 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 03.12.2018 року по 03.12.2021 року в розмірі 1812 (однієї тисячі вісімсот дванадцять) доларів США 35 центів, а також 2270,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 16.02.2022 року.

Суддя