Рішення № 103328100, 15.02.2022, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3251/21

Провадження № 2/211/582/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Литвиненко О.А.,

у відсутність сторін

у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривий Ріг, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс», треті особи: ОСОБА_2 , Територіальний сервісний центр 1243 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ Дніпропетровської області про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття обтяження, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , адвокат Бурлаченко С.Ю. звернулись до суду з позовом до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Факторінгс» про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття обтяження. Позивач в своєму позові та з представником посилається на те, що 19 червня 2019 року вона придбала автомобіль марки PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . З часу реєстрації транспортного засобу, вона користувалась належним їй автомобілем. Згодом вирішила розпорядитися майном на власний розсуд, а саме продати його. Знайшовши покупця та погодивши усі умови та нюанси, вони звернулись до найближчого регіонального сервісного центру, задля вчинення угоди. Під час консультації в сервісному центрі МВС, стало відомо, що на належний їй автомобіль зареєстровано приватне обтяження.

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 68540778, вказано, що 13.05.2020 року о 19.36 за № 27764262, реєстратором - приватним нотаріусом Огородник Л.В. зареєстровано приватне обтяження. Підстава вказаному є договір «Автопакет», серія та номер 8/2007/840-К/2290-АП, виданий 19.12.2007 року, видавник ТОВ «ФК «Факторінгс», боржник: ОСОБА_3 , тобто позаминулий власник транспортного засобу.

Вважає, що дане обтяження має бути скасоване, зважаючи на те, що при купівлі автомобіля про наявність застави, їй нічого не було відомо. Право власності нею набуте на законних підставах, вона є добросовісним набувачем рухомого майна.

Враховуючи наведене, на думку позивача, її вимоги до відповідача підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з вище викладеним просила позовну заяву задовольнити.

Ухвалою суду від 23 червня 2021 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 23 червня 2021 року витребувано від Територіального сервісного центру 1243 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області (м. Кривий Ріг, вул. Волгоградська, 11/2, буд. 4) копії документів (договір купівлі-продажу та/чи ін.), що підтверджують перереєстрацію (факт придбання) транспортного засобу - РЕUGЕОТ, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ОСОБА_1 .

18.10.2021 року від представника ТОВ «ФК «Факторінгс» надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначили, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не відповідають фактичним обставинам справи, так як обтяження, що існує, є способом захисту законних прав відповідача ( банка) на повернення кредитних коштів, виданих колишньому володільцеві спірного автомобіля, та отримання процентів та інших платежів, які сплачуються за користування кредитом, відповідно відсутні підстави для зняття вказаного обмеження, адже існує непогашена заборгованість за кредитним договором, згідно з яким були видані кредитні кошти для придбання спірного автомобіля.

У судове засідання сторони не з`явилися, про місце, день та час розгляду справи були повідомлені.

Представник позивача адвокат Бурлаченко С.Ю. до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, на позовних вимогах наполягає.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Факторінгс» і представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаного відповідача і третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи надані сторонами докази, вважає, позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи із такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні з наданих позивачем матеріалів встановлено, що 19 червня 2019 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб автомобіль марки PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7222/19/005179 від 18 червня 2019 року та зареєстровано право власності на вказаний транспортний засіб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ( а.с. 11).

На момент придбання вказаного транспортного засобу, як стверджує позивач, PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , жодних обтяжень за вказаним транспортним засобом зареєстровано не було.

Але після перевірки транспортного засобу PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , на предмет наявності на вказаному транспортному засобі зареєстрованих обтяжень, відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 68540778, вказано, що 13.05.2020 року о 19.36 за № 27764262, реєстратором - приватним нотаріусом Огородник Л.В. зареєстровано приватне обтяження. Підстава вказаному є договір «Автопакет», серія та номер 8/2007/840-К/2290-АП, виданий 19.12.2007 року, видавник ТОВ «ФК «Факторінгс», боржник: ОСОБА_3 ( а.с. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Таким чином, на думку позивача, внаслідок накладеного обтяження відповідачем, обмежуються її права, як власника транспортного засобу, щодо володіння, користуванні і, головне, розпорядженні своїм майном.

Таким чином, як стверджує позивач, первісним заставодержателем не було зареєстровано вказане обтяження на момент переходу права власності на транспортний засіб PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , до позивача.

Відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності та таке рухоме майно без обтяжень.

На сьогодні із перешкод у користуванні належною їй власністю спірний арешт, який був накладений приватним нотаріусом та який заважає позивачу повноцінно розпоряджатись своєю власністю та вона не може зробити будь-яких реєстраційних дій щодо його автомобіля. Отже він вимушений звернутись до суду з проханням постановити судове рішення, яким буде скасовано судовий арешт його автомобіля. Отже виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, а тому позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження майном. Згідно із ст. 319 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майна. Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

За частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для реєстрації обтяження є втому числі і рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього закону дії або бездіяльність державного реєстратора може бути оскаржена до суду. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено наступне: «кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…».

Згідно до статті 129 Конституції України, «основними засадами судочинства є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;…гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом».

Згідно до існуючої практики Європейського суду по правам людини, яка згідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, наряду с Конвенцією є джерелом права, наявність безпристрасності по п.1 ст. 6 повинно визначатися по суб`єктивному та об`єктивному критеріям.

Відповідно до абз. 1 ст. З Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регулюється Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 березня 2003 року № 1255, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 29 липня 2004 року. За № 942/9541.

Судом з`ясовано, що як вбачається з позовної заяви спір між сторонами виник з приводу майна, на яке приватним нотаріусом було накладено арешт та заборону на його відчуження, однак позивач не є учасником того спору.

Як вбачається із Витягу з Державного реєстру обтяжень на рухоме майно № 68540778 від 07 жовтня 2020 року, боржником (заставодавцем) є ОСОБА_3 , а стягувачем (заставодержателем) ТОВ «ФК «Факторінгс», на підставі договору № GL2N78545 про відступлення права вимоги від 08 травня 2020 року ( а.с. 101-104).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб PEUGEOT, 2002 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , було зареєстровано за позивачем 19 червня 2019 року.

Але позивачем не ставиться питання про незаконність чи спірність укладеного в передбаченому законом порядку договору відступлення права вимоги чи дій приватного нотаріуса про накладенню обтяження на вказаний автомобіль. Тобто на цей час всі вказані дії є законними, а отже і обтяження є правомірним.

Навпаки, сам позивач при укладанні свого договору купівлі-продажу автомобіля не пересвідчився належним чином про питання заборон чи застережень на вказаний предмет рухомого майна, а зробив це чомусь набагато пізніше.

Крім того, позивач навіть не надав суду належним чином оформлений сам договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, на виконання ухвали суду була надана ксерокопійована форма майже не читається і не зрозуміло ким завірена: який орган, договір укладено з Філія ТОВ «Світ Авто Плюс», від імені якої виступала ОСОБА_4 , вказаний договір позивачем визнається законним і не оспорюється, але чомусь Філія ТОВ «Світ Авто Плюс», від імені якої виступала ОСОБА_4 не вказана стороною позову (або третьою особою), хоча позивач вважає себе добросовісним набувачем автомобіля.

Суд звертає увагу і на те, що боржником по зазначеному позивачем обтяженню є ОСОБА_3 , але суду не надано будь-яких доказів того, що вказана особа має хоч якесь відношення до автомобіля позивача, чи договору купівлі-продажу автомобіля від 19 червня 2019 року; не зазначено і тому не з`ясовано чи є якесь виконавче провадження (у державного чи приватного нотаріуса) стосовно стягнення того боргу з ОСОБА_3 , по якому укладався договір відступлення права вимоги та чи належним чином виконане вказане боргове зобов`язання та чи є позивач учасником того спору, а з питанням зняття арешту в порядку позовного провадження повинен звертатися саме учасник спору.

Забезпечення позову це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Підстави забезпечення позову у цивільному процесі визначені ст. 149 ЦПК України, а саме суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні відомості про повне виконання зобов`язань, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до абз. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання тості цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абз. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно з ст. 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до Державного реєстру обтяжень рухомого майна вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначається реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника, інформація про припинення.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України «Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна» № 57/5 від 07 липня 2006 року, визначено, що реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна є державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна та його філії у випадках, передбачених законодавством. Про, що також зазначає відповідач у письмових запереченнях.

Відповідно до п.п. 4, 5 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 05 липня 2004 року державна реєстрація відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису, а також змін і додаткових відомостей до запису. Державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

Пунктом 5 глави 15 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року. встановлено, що нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); за рішенням суду.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст. 2, 72, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей14,153 ЦПК Українипоширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьоїстатті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються як на праві власності на описане майно, так і на праві володіння ним і відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Не може суд прийняти до уваги позицію представника позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття обтяження, в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 526, 317, 319, 321, 583, 631, 651 ЦК України, ст. 54, 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 19, 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволені вимог позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс», треті особи: ОСОБА_2 , Територіальний сервісний центр 1243 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ Дніпропетровської області про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття обтяження - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 лютого 2022 року.

Суддя: Н. О. Сарат