Рішення № 103320950, 31.01.2022, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/2345/21 Провадження № 2/0274/281/22 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2022 м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т.Б. (далі Суд), за участю секретаря судового засідання Лободи В.Л.,

представника позивача – адвоката Колесник Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невидачею трудової книжки, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з вказаним позовом, в якому просить зобов`язати ТОВ "Благодійний Союз (БС)" видати йому належно оформлену трудову книжку; стягнути з ТОВ "Благодійний Союз (БС)" невиплачену заробітну плату в сумі 6 779,05 грн; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 15 348,60 грн; грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки у сумі 4 339,98 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу сумі 15 348,60 грн; 5 000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовоної заяви вказує, що з 22 травня 2020 він працював на посаді інженера - землевпорядника в ТОВ "Благодійний Союз (БС)" (надалі по тексту відповідач). 30.12.2020 засобами поштового зв`язку ним була направлена заява про звільнення за власним бажанням з 12.01.2021 року. Дану заяву відповідачем отримано 02.01.2021. В зазначений у заяві день звільнення не отримав належної заробітної плати за грудень 2020 та січень 2021, яка складає 6779,05 грн.

Зазначає, що 11.03.2021 надіслав заяву-вимогу про виплату заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, виплату середнього заробітку за весь час затримки, а також видати трудову книжку та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Однак, його заяви залишились без відповіді та задоволення, та на день подачі позовної заяви ним не отримано наказу про звільнення та трудової книжки. На даний час трудова книжка позивача знаходиться у відповідача.

Вказуючи на положення ст. 47 КЗпП України, яка визначає строки видачі трудової книжки працівнику, та проведення розрахунку у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, позивач зазначає про необхідніть до виплати йому сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з врахуванням заробітної плати за останні два місяці на рівні 11000 грн, на суму по 15 348,60 грн. А також компенсацію за невикористані 18 днів щорічної відпустки , що складає суму 4339,98 грн.

Крім того, неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка виражається у негативних емоціях та переживаннях з приводу порушення його трудових, в зв`язку з чим останній зазнав душевних страждань. Вказує, що через ненадання відповідачем трудової книжки, він втратив можливість нового працевлаштування. Невиплата заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку призвели до тривалого перебування у скрутному матеріальному становищі, так як він є особою з інвалідністю II групи, якому постійно потрібні кошти на придбання ліків, та проходження реабілітації. Всі ці факти спричинили певні моральні страждання, що стало підставною для відшкодування завданої йому моральної шкоди у сумі 5000,00 грн.

ІІ. Процедура та позиції сторін.

Ухвалою суду від 12.04.2021 у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута з повідомленням (викликом) сторін. Вказаною ухвалою зобов`язано відповідача надати суду витребувані ухвалою докази.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, вказує, що позивач дійсно працював на посаді інженера-землевпорядника в ТОВ "Благодійний Союз (БС)" в період з 22.05.2020 по 15.02.2021 , та був звільнений 15.02.2021 за п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

2.02.2021 на адресу відповідача надійшла заява позивача про надання наказу про звільнення та трудової книжки із зазначенням адреси для надсилання таких документів. На вказаний лист відповідачем було направлено копію наказу про звільнення № 1 від 15.02.2021, лист про явку для отримання розрахунку та трудову книжку позивача. Вказує, що позивач не звертався до роботодавця з вимогою перерахування заробітної плати на банківський рахунок або поштовими переказами на зазначений ним рахунок (адресу), та не з`явлення для отримання заробітної плати в касі підприємства. Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то таке стягнення відбувається у разі заявлення вимоги про поновлення на роботі. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У наданій відповіді на відзив, позивач підтримав вказані ним вимоги.

В судовому засіданні 31.01.2022 представник позивача просила задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позові. Щодо вимоги в частині зобов`язання відповідача видати ОСОБА_2 належно оформлену трудову книжку, представник позивача - адвокат Колесник Т.А. заявила клопотання про відмову від позову та закриття провадження у справі в цій частині.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 31.01.2022 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" в частині позовної вимоги - видати ОСОБА_2 належно оформлену трудову книжку закрити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин.

Крім того, станом на 31.01.2022 ухвали суду від 12.04.2021, 27.09.2021, 16.11.2021, 03.12.2021, якими у відповідача витребовувалися копії наказу про прийняття на роботу ОСОБА_2 , наказу про звільнення ОСОБА_2 , відомості про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_2 , інформацію щодо невикористаної відпустки ОСОБА_2 , відомості про середньоденний заробіток ОСОБА_2 , книгу обліку руху трудових книжок ОСОБА_2 не виконані, що суд оцінює як продовження протиправної поведінки.

Також, ухвалою суду від 16.11.2021 до відповідача застосовувався захід процесуального примусу у виді штрафу у розмірі 2270 грн. за невиконання ухвал суду про витребування доказів, неповідомлення суд про неможливість надати витребувані докази.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані позивачем у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

ІІІ. Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження.

Судом встановлено, що з 22.05.2020 позивач працював на посаді інженера - землевпорядника у ТОВ "Благодійний Союз (БС)", наказ №4-к, від 21.05.2020.

30.12.2020 засобом поштового зв`язку позивачем було направлено заяву про звільнення за власним бажанням з 12.01.2021, заява датована 28.12.2020, яку відповідач отримав 02.01.2021.

19.01.2021 позивачем була направлена заява про направлення йому наказу про його звільнення та оригінал трудової книжки на поштову адресу: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 15.02.2021 відповідачем видано наказ за №1 про звільнення інженера - землевпорядника ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом без поважних причин за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

В цей же день, 15.02.2021, відповідачем направлено на адресу позивача лист за № 1-02/21 з повідомленням, про необхідність особисто з`явитись за адресою: АДРЕСА_2 для отримання повного розрахунку.

09.03.2021 ОСОБА_2 направлено відповідачу вимогу про видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Також, 11.03.2021 позивач направив відповідачу заяву-вимогу про виплату йому заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, виплату середнього заробітку за весь час затримки, а також видати трудову книжку та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

07.04.2021 позивач отримав засобом поштового зв`язку трудову книжку та копію Наказу №1 (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 15.02.2021 із зазначенням причини звільнення - прогул без поважних причин, підстава звільнення п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача становила 5500,0 грн, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, індивідуальними відомостями страхувальника про застраховану особу, сформованими Пенсійним фондом України.

Позивач має інвалідність другої групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 .

ІV. Національне законодавство, що підлягає застосуванню, оцінка суду.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Так, реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР, Кодексом законів про працю України (далі КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу. Зазначені обставини відповідачем не спростовувалися, доказів повної або часткової виплати зазначеного боргу з боку відповідача на користь позивача, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять. Натомість відповідачем долучено лист від 15.02.2021 № 1-02/21 про необхідність з`явлення для отримання повного розрахунку. Тому, приймаючи до уваги більш слабку позицію позивача в розрізі можливості доведення дійсного розміру заборгованості, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 6 779,05 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд приходить до висновку, що непроведення своєчасного розрахунку з позивачем саме по заробітній платі є порушенням статей 47 та 116 Кодексу, тому з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2021(дати звільнення) по 31.01.2022 (постановлення рішення суду).

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 розділу 4 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач, згідно поданого розрахунку, прийнявши для обрахунку суми середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 60 днів затримки розрахунку у розмірі 15348,60 грн., що в порівнянні з розрахунком суду (61138,59 грн. за 239 робочих днів) є меншим.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то ця вимога підлягає задоволенню у межах, яких була заявлена, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15348,60 грн.

Відповідачем, всупереч принципу диспозитивності цивільного процесу, не було надано доказів на спростування розрахунків позивача, так само, як не було надано власного контррозрахунку таких сум.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 15 348,60 грн , то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 235 КЗпП України передбачено вичерпний перелік випадків, у яких може здійснюватися виплата середнього заробітку за час вимушеного проогулу. Так, у дані нормі зазначено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Позивачем на обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначено, що на день подачі позовної заяви позивачем не отримано наказу про звільнення та трудової книжки, у зв`язку з чим, позивач не мав можливості працювати та отримувати заробітну плату. А тому він вважає, що на його користь повинно бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом з`ясовано, що позивача було звільнено 15.02.2021 згідно наказу №1 від 15.02.2021 та 27.03.2021 направлено поштою копію наказу, трудову книжку та лист про явку для отримання розрахунку, які 7.04.2021 були отримані позивачем.

Однак, суд зауважує, що зазначена позивачем обставина, не є підставою для стягнення з відповідача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не відноститься до випадків вимушеного прогулу, визначених ст. 235 КЗпП України.

Крім того, Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, беручи до уваги предмет позову та ураховуючи зміст його прохальної частини, факт відсутності доходів, внаслідок порушення строків їх сплати відповідачем, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, з відмовою у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за ст. 235 КЗпП України.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації за всі невикористані відпустки в розмірі 4339,98 грн., суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч.12 ст.10 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Отже, передумовою виплати компенсації за невикористані відпустки є встановлення факту не перебування особи у щорічних відпустках та не отримання відповідних компенсацій.

Частина третя статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами процесуального закону також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що згідно наказу №1 від 15.02.2021 підприємством було нараховано позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 18 календарних днів, відсутні в матеріалах справи і докази того, що ОСОБА_2 згідно відпрацьованого часу не використав щорічну відпустку тривалістю 18 календарних днів.

Таким чином, суд не знаходить доведеною вимогу позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану ним відпустку при звільненні.

Щодо заявленої позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000, 00 грн. суд зазначає наступне.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, пов`язані з необхідністю відстоювання своїх прав у судах, що виникли внаслідок тривалої затримки виплати заробітної плати, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Суд наголошує, що реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок коштів відповідача, а покликана виключно на забезпечення компенсації завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.

Враховуючи доводи позивача в обґрунтування підстав відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини відповідача, а також вимог розумності та добросовісності суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди частково, стягнувши із відповідача на користь позивача 2 000 грн. моральної шкоди.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах платежу за один місяць.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 6 779,05 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15348, 60 грн; моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача судовий збір пропорційно до кількості та розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 6 779,05 грн;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15348, 60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Суми визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" на користь держави судовий збір у розмірі 2179,20 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)", місцезнаходження: 11132, Житомирська обл., Овруцький район, с. Покалів, вул. Шляхова, буд. 105, код ЄДРПОУ 43051760

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2022

Суддя Т.Б.Большакова