Рішення № 103310652, 14.02.2022, Семенівський районний суд Чернігівської області

14.02.2022

Справа № 744/1195/21

Провадження по справі № 2/744/45/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2022 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Смаги С. В.,

при секретарі судового засідання Бородіній В. В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Голика Є. В.,

представника відповідача та представника співвідповідача - Петрухана В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Семенівське лісове господарство» про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії; співвідповідач, - Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство», -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , пред`явив до суду позов до відповідача, Державного підприємства «Семенівське лісове господарство», в якому позивач просив: визнати незаконним і скасувати наказ Державного підприємства «Семенівське лісове господарство» від 08 грудня 2021 року № 188 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати; зобов`язати Державне підприємство «Семенівське лісове господарство» нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08.12.2021 № 188, починаючи з 09 грудня 2021 року по день фактичного допущення до роботи; стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив про те, що 07 липня 2008 року його було прийнято на роботу до Державного підприємства «Семенівське лісове господарство». З 07.03.2010 року він працює на посаді верстатника. Загалом він працює на підприємстві вже понад 13 років.

08 грудня 2021 року на підприємстві його ознайомили та вручили копію наказу директора підприємства від 08.12.2021 року № 188, відповідно до якого його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 та до пред`явлення відповідних документів про проведення щеплення або підтверджуючих документів про тимчасові або постійні протипоказання до вакцинації.

Позивач не вважає проведення профілактичних щеплень від COVID-19 обов`язковим, тому, щепитися на даний час він категорично відмовляється.

Вважає вищевказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, тому що, на думку позивача, роботодавцем в даному випадку порушується його право на працю, правові підстави для відсторонення його від роботи відсутні.

Також позивач вважає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

На думку позивача, оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тому застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ є неможливим, і спір необхідно вирішувати на підставі норм статей 43, 64. 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він, на думку позивача, однозначно є безпідставним та свавільним.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, шо керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове, регулювання визначене законом.

Позивач вважає, що держава не дотрималась негативних обов`язків покладених на неї Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, який полягає в тому, що обов`язок держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Позивач стверджує, що спірний наказ відповідача порушує його права, гарантовані Конституцією. Так, відповідач вручивши позивачу наказ про необхідність подання відповідних документів про щеплення та відсторонивши від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично покладає на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. З наведених нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Крім того, наказ про відсторонення суперечить Постанові КМУ № 1236 від 09.12.2020 p., оскільки вакцинація передбачена лише на час дії карантину, який згідно Постанови КМУ № 1236 встановлено до 31.12.2021 року. Піддавши ретельному аналізу ситуацію, що склалася, позивач прийшов до висновку, що відбулося втручання держави у його права.

Окрім того, позивач, на його думку, опинився в гіршому становищі ніж інші громадяни України, які не вакциновані від COVID-19. Не вдаючись до порівняння його становища з усіма громадянами, які не вакциновані, він вважає достатнім обмежитись порівнянням, між відношенням до нього та до інших працівників, які не мають вакцинації від COVІD-19, але мають протипоказання до такої. Через відсутність протипоказань до вакцинації відповідач відсторонив позивача від роботи без збереження заробітної плати допоки позивач не буде вакцинований, не дивлячись ні на терміни дії карантину, ні на стан здоров`я позивача в подальшому, ні на відсутність законодавчої заборони позивачу приходити на територію підприємства. Тоді як інші працівники, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати та отримувати заробітну плату і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу. Отже, через своє здоров`я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, які позбавили позивача можливості заробляти собі на життя, він опинився в гіршому становищі, ніж інші працівники, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації.

Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати працівника, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку позивача має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому позивач опинився, у зв`язку втручанням держави у його права, виявляється ще більш несправедливим, якщо зауважити, що Постановою КМУ № 1236 не вимагається від працівників, які не мають вакцинації від COVID-19. але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Короновірус. Тоді як навіть для проїзду в транспорті пасажир, який не має вакцинації від COV1D-19 змушений був кожні 72 години робити тест на відсутність у нього Короновірусу. Позивач не вважає справедливим залишення його без засобів до існування, тоді як згідно ст. 23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я з тих чи інших причин, у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, зберігається середній заробіток.

Ухвалою судді від 22 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, а справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 18 січня 2022 року.

Ухвалою суду від 18 січня 2022 року залучено у цивільній справі в якості співвідповідача Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство».

Позивач ОСОБА_1 доручив представляти свої інтереси в судовому засіданні адвокату Голику Євгену Валерійовичу.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Голик Євген Валерійович позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, та дав пояснення, яке вказує на те, що позов, на його думку, може бути задоволений за обставин вказаних у ньому.

Представник відповідача, Державного підприємства «Семенівське лісове господарство», голова ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Семенівське лісове господарство» Сідько Віталій Григорович у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату час і місце судового розгляду, подав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу без участі представника відповідача, проти вимог позову заперечує повністю.

Представник співвідповідача, Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство», мисливствознавець Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» Петрухан Валерій Вікторович у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити у їх задоволенні та дав пояснення, яке вказує на те, що позов, на його думку, задоволенню не підлягає.

Суд, заслухавши учасників справи, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю з наступних підстав.

У справі встановлено, що 07 липня 2008 року його було прийнято на роботу до Державного підприємства «Семенівське лісове господарство». З 07 березня 2010 року він працює на посаді верстатника. Загалом він працює на підприємстві вже понад 13 років.

08 грудня 2021 року на підприємстві його ознайомили та вручили копію наказу директора підприємства від 08.12.2021 року № 188, відповідно до якого його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 та до пред`явлення відповідних документів про проведення щеплення або підтверджуючих документів про тимчасові або постійні протипоказання до вакцинації.

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій,працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Наказ МОЗ), з наступними змінами. Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, віднесено працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі «Право на повагу до приватного і сімейного життя» , а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація даного наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу Міністерства охорони здоров`я та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач суду не надав доказів, що він має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідач видавши оспорюваних наказ застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В законодавстві відсутнє визначення поняття відсторонення від роботи, на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки стаття 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 Кодексу законів про працю України). Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» , якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті - тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» .

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів .

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Верховний Суд стверджує наступне (постанова від 10 березня 2021 р. у справі № 331/5291/19):

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників, які не мають профілактичного щеплення, від виконання трудових обов`язків, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників відповідних підприємств, організацій та установ. всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача ОСОБА_1 на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність в діях відповідача, Державного підприємства «Семенівське лісове господарство» порушення права позивача ОСОБА_1 на працю, передбаченого приписами ст. 43 Конституції України та інших нормативно-правових актів, а тому за таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

До того ж позивач ОСОБА_1 , після отримання ним щеплення, може відразу приступити до виконання своїх трудових обов`язків.

Твердження представника позивача про неможливість посилання у наказі про відсторонення позивача від роботи на зміни у підзаконних актах, які набирають чинності у майбутньому є безпідставним, тому що Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, був доповнений нормою щодо працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, яка набрала чинності 09 грудня 2021 року. Виданий 08 грудня 2021 року наказ про відсторонення позивача від роботи з 09 грудня 2021 року не можна з цієї підстави вважати незаконним, тому що норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, була введена в дію саме з 09 грудня 2021 року і саме з цієї дати (з 00 годин 00 хвилин) повинна вже була виконуватися,

В оспорюваному наказі визначено строк відсторонення позивача від роботи, а саме на період відсутності щеплення проти COVID-19 та до пред`явлення відповідних документів про проведення щеплення або підтверджуючих документів про тимчасові або постійні протипоказання до вакцинації. Виходячи з положень чинного законодавства накази про відсторонення від роботи працівників, які не пройшли щеплення, діють в період встановленого карантину, тому не зазначення в наказі його дії в період карантину не є підставою для скасування наказу.

Виходячи з викладеного правових підстав для задоволення позовних вимог позивача не вбачається.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Семенівське лісове господарство» про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії; співвідповідач, - Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство», - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - адвокат Голик Євген Валерійович, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Державне підприємство «Семенівське лісове господарство» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00993478, місцезнаходження: вулиця Березова Роща, будинок 40, місто Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, 15400).

Співвідповідач - Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00993538, місцезнаходження: вулиця Губернська, будинок 15-А, місто Новгород-Сіверський Чернігівської області, 16000).

Дата складення повного судового рішення - 14 лютого 2022 року

Суддя: С. В. Смага