Рішення № 103305956, 10.02.2022, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

10 лютого 2022 рокуСправа №451/379/18 Провадження № 2/451/25/22

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Табен Л.В.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові цивільну справу №451/379/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Лопатинська селищна рада Львівської області про визначення розміру часток учасників спільної сумісної власності після відкриття спадщини та визнання права власності на 1/2 будинковолодіння,-

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визначення розміру часток учасників спільної сумісної власності після відкриття спадщини та визнання права власності на 1/2 будинковолодіння.

В позовній заяві зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_7 . Після його смерті відкрилася спадщина. Перед смертю чоловік склав заповіт, за яким все своє майно заповів відповідачам по даній справі - синові ОСОБА_4 та внукові ОСОБА_5 . Приватний нотаріус Радехівського районного нотаріального округу Юрченко Олена Василівна відкрила спадкову справу після смерті її чоловіка ОСОБА_7 . У передбачений законом 6-ти місячний строк вона заявила про свою відмову від обов`язкової частки після смерті чоловіка, передбаченої ст.1241 ЦК України. Свідоцтво про право особистої власності на будівлі від 27.03.1990 року, видане на підставі рішення Радехівського райвиконкому №46 від 23.03.1990 року, зареєстроване Червоноградським МБТІ, записане в реєстрову книгу під №103 засвідчує, що в цілому будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_7 на праві особистої власності. В цьому свідоцтві про право власності не визначені частки членів колгоспного двору, тобто кожного із співвласників. З довідки Куликівської сільської ради №14 від 12.01.2018 року вбачається те, що станом на 01.07.1990 року в житловому будинку, що в АДРЕСА_1 були зареєстровані і проживали ОСОБА_7 - голова колгоспного двору та ОСОБА_6 - дружина. Таким чином, відповідачам по даній справі належить в порядку спадкування по заповіту після смерті ОСОБА_7 1/2 вказаного вище будинковолодіння, та 1/2 будинковолодіння належить позивачу, як члену колгоспного двору. Просить ухвалити рішення, яким виділити їй, ОСОБА_6 та визнати її власником 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 бувшого колгоспного двору ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.3-4).

21 березня 2018 року автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Мулявка О.В. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (т.1, а.с.17).

21 листопада 2018 року автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (т.1, а.с.91).

4 жовтня 2019 року відповідно до ухвали підготовчого засідання залучено до участі у справі в якості третьої особи Куликівську сільську раду Радехівського району Львівської області (т.1, а.с.122).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 Виконавчим комітетом Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області (т.1, а.с.145).

Відповідно до ухвали судового засідання від 03 березня 2021 року до участі у справі залучено правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 (т.1, а.с.216-217).

Окрім цього, в судовому засіданні 3 березня 2021 року замінено третю особу - Куликівську сільську раду Радехівського району Львівської області на Лопатинську селищну раду Радехівського району Львівської області, а також залучено до участі у справі третю особу - ОСОБА_8 (т.1, а.с.202-205).

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив ухвалити рішення, яким задовільнити позов. Також звернув увагу суду на те, що ОСОБА_8 більше трьох років підряд не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, а тому є такою, що втратила право на частку в майні колгоспного двору. Окрім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 станом на квітень 1991 року, а також в подальшому, не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, просив постановити рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, проте подав клопотання про розгляд справи без участі представника Лопатинської селищної ради Львівської області (т.1, а.с.221; т.2, а.с.1, 28).

Третя особа - ОСОБА_8 , в судове засідання не з`явилася, однак скерувала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Позов не підтримує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (т.1, а.с.222).

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , яке зареєстровано 27.03.1990 року та записано в реєстрову книгу №103, дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_7 , що підтверджується копією дубліката свідоцтва про право особистої власності на будівлі, виданого 18.12.2017 року КП ЛОР «ЧМБТІ» та копією довідки, виданої КП ЛОР «ЧМБТІ» 29.12.2017 року №6937 (т.1, а.с.7,10).

З копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого 02.01.2018 р., вбачається, що загальна площа будинку АДРЕСА_1 , становить 100,7 м.кв, житлова 58,9 м.кв. , допоміжна 41,8 м.кв. (т.1, а.с.11-14).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Куликівської сільської ради Радехівського району 02.07.2011 року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №08 (т.1, а.с.8,44).

Із копії свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , виданого повторно Радехівським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області 20 лютого 2018 року, вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 12 липня 1955 року (т.1, а.с.9).

Згідно з копією довідки №540 від 12.12.2011 року, виданої виконкомом Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області, вбачається, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживав і був зареєстрований у власному житловому будинку по АДРЕСА_1 . Від імені померлого виконкомом Куликівської сільської ради посвідчувався заповіт, зареєстрований в реєстрі за №28 7 червня 2011 року (т.1, а.с.45).

З копії заповіту, посвідченого секретарем Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області 07.06.2011, встановлено, що ОСОБА_7 , належну йому частину житлового будинку в АДРЕСА_1 , з приналежними до нього земельною ділянкою та господарськими будівлями заповів в рівних частинах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1, а.с.46).

Родинні відносини відповідача зі спадкодавцем підтверджуються копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 , серії НОМЕР_4 від 14 липня 1967 року (т.1, а.с.47).

Із фотокопії спадкової справи №143/11 вбачається, що ОСОБА_4 прийняв спадщину за заповітом після смерті батька - ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_6 відмовилася від права на обов`язкову частку у спадщині після померлого чоловіка (т.1, а.с.38-83).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 Виконавчим комітетом Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області (т.1, а.с.145).

Відповідно до даних, викладених у довідці №115, виданій 29.05.2020 року Куликівською сільською радою Радехівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дня смерті була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 . Разом з померлою був зареєстрований та проживав на день смерті син - ОСОБА_4 (т.1, а.с.182 зворот).

З копії заповіту, посвідченого секретарем Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області 04.10.2017 р., встановлено, що усе своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_3 (т.1, а.с.186).

Родинні відносини правонаступника позивача зі спадкодавцями підтверджуються наступними документами: копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_5 ; копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_6 , виданого повторно Радехівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 19 травня 2020 року, відповідно до якого констатовано, що 1 вересня 1977 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_14 » (т.1, а.с.148,188,188 зворот).

Із фотокопії спадкової справи №81/2020 вбачається, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом після смерті матері - ОСОБА_6 , дочка спадкодавця - ОСОБА_16 відмовилася від права на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері, та дочка ОСОБА_17 також відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері (т.1, а.с.178-198).

Відповідно до довідки №14, виданої виконкомом Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області 12.01.2018 року, станом на 01.07.1990 року в житловому будинку, що в АДРЕСА_1 були зареєстровані і проживали ОСОБА_7 - голова колгоспного двору, ОСОБА_6 - дружина (т.1, а.с.15).

З копії погосподарської книги с. Куликів за 1986-1990 рр. (особовий рахунок № НОМЕР_7 ), констатовано, що в домогосподарстві, головою якого був ОСОБА_7 , у вказаний період були зареєстровані: ОСОБА_7 - голова колгоспного двору; ОСОБА_6 - дружина; ОСОБА_4 - син; ОСОБА_8 - невістка (т.1, а.с.237-238).

Поряд з цим, згідно даних погосподарської книги с.Куликів за 1991-1995 рр. (особовий рахунок № НОМЕР_7 ), констатовано, що в домогосподарстві, головою якого був ОСОБА_7 , у вказаний період були зареєстровані: ОСОБА_7 - голова колгоспного двору; ОСОБА_6 - дружина; ОСОБА_4 - син; ОСОБА_8 - невістка; ОСОБА_9 - внучка, ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 - внук, ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1, а.с.239-240).

Відтак, копіями вищевказаних погосподарським книг, спростовано дані, викладені у довідці №14 від 12.01.2018 року, виданій виконкомом Куликівської сільської ради Радехівського району Львівської області.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За правилами ст.ст.317,319 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на

той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Так, відповідно до ст.120 ЦК УРСР (який був чинним на момент набуття сторонами права власності на спірне майно) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Статтею 121 ЦК УРСР регламентовано, що володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п`ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред`явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п`ятнадцяти років, може бути пред`явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном.

У відповідності до ст.123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов`язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Згідно з ст.124 ЦК УРСР при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. При неможливості виділити належну членові двору частку майна в натурі її вартість виплачується йому грішми. Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають члени двору; які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п`ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п`ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх батьки (усиновителі) або опікун.

У відповідності до ст.125 ЦК УРСР при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.

В силу вимог ст.126 ЦК У PCP працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року, встановлено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" ( 885-12 ) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

З копії рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2005 року видно, ОСОБА_8 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.207).

Крім того, як вбачається із погосподарської книги с. Куликів за 1991-1995 рр. (особовий рахунок № НОМЕР_7 ), ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому об`єктивно станом на 15.04.1991 року не могли бути членами колгоспного двору в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.239-240).

Враховуючи вищевикладене, будинок в АДРЕСА_1 станом на 30.06.1990 року та 15.04.1991 року належав до колгоспного типу двору, а станом на 15.04.1991 року головою колгоспного двору був ОСОБА_7 , а членами колгоспного двору були: ОСОБА_6 - дружина; ОСОБА_4 - син, то відповідно їм кожному належало по 1/3 частині даного колгоспного двору. При цьому, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 більше трьох років підряд не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, а тому є такими, що втратили право на частку в майні колгоспного двору.

Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Відповідно до ч. 1. ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину, у зв`язку з тим, що спадкове майно, а саме будинковолодіння, віднесене до колгоспного двору, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на за позивачем у порядку спадкування.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи до уваги вищенаведене, визнання позову відповідачами, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо визнання права власності на житловий будинок є законними та обґрунтованими, однак розмір частки, про визнання якої просить позивач не відповідає розміру частки, на який мала право спадкодавець і на який відповідно має право позивачка як її спадкоємець, тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України із відповідачів в користь позивача необхідно стягнути понесені нею судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,211,258-259,263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 власником 1/3 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючого в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_9 , жительки АДРЕСА_2 , судові витрати в розмірі 705 (сімсот п`ять) гривень 54 (п`ятдесят чотири) копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 лютого 2022 року.