Рішення № 103299046, 15.02.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2022 року Справа № 480/10553/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частина А0563 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини А0563 (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0563 щодо ненарахувания та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рр.;

- зобов`язати військову частину А0563 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у відповідача, наказом від 30.07.2018 №157 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, за період служби не використовував додаткову пільгову відпустку як учасник бойових дій. При звільненні позивач не отримав грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій. Позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проте у визначений законом термін відповідь відповідачем надана не була. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій Законом № 2011-ХІІ не передбачена, як не передбачена і виплата грошової компенсації за цю відпустку у разі звільнення з військової служби. Крім цього, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду із пропуском шестимісячного строку для такого звернення, оскільки позивач звільнений з військової служби наказом від 29.07.2018, а звернувся до суду у жовтні 2021 р.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0563, витягом із наказу від 30.07.2018 №157 позивач з 29.07.2018 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 7).

Позивач є учасником бойових, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 23.01.2016 (а.с. 5).

При проходженні військової служби позивачем у 2016-2018 роках не використовувалась додаткова оплачувана відпустка, як учасника бойових дій, а при звільненні зі служби компенсація за таку відпустку не була йому виплачена, у зв`язку із чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Пункт 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про відпустки" визначає види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином позивач, як учасник бойових дій мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

При цьому суд вважає доводи відповідача щодо відсутності рапорту позивача про надання додаткової відпустки, як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог необґрунтованими, оскільки відсутність такого рапорту не звільняє відповідача від обов`язку провести у день виключення позивача із списків особового складу повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Як вбачається зі змісту абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Таким чином, вказана норма передбачає не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов`язок нарахувати і виплатити їх, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем протиправно не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, за 2016-2018 роки.

На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на час звільнення з військової служби.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218/18 (постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін).

Щодо твердження відповідача про те, що позивач при зверненні до суду з даним позовом пропустив шестимісячний строк для такого звернення, суд зазначає наступне.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що:

- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);

- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга);

- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята).

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Водночас частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 лютого 2021 року в справі 240/532/20 відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа № 420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа № 813/1001/17), одночасно погодилась з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).

Однак предметом спору в справі № 480/3886/21 є стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, тому викладений у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 правовий висновок Верховного Суду є незастосовним до спірних правовідносин, які є відмінними від тих, що перебували на розгляді в справі № 240/532/20.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні відпустки входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців, є його складовою.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Як вже вищезазначено, предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки. Тобто позивач звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

При цьому, частиною п`ятою статті 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно грошового забезпечення або оплати праці за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання грошового забезпечення або оплати праці (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Зазначене свідчить про те, що в даних спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

За таких обставин суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахувания та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 рр., та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А0563 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0563 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2018.

Зобов`язати військову частину А0563 (42700, Сумська область, м. Охтирка, пров. Штагера, 14, код ЄДРПОУ 08124500) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2018.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета