Рішення № 103297271, 14.02.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 р. справа № 400/6279/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку спрощеного позовного првоадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5,Миколаїв,54001, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність в частині ненарахуванння та невиплати компенсації за невикористані дні відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки при звільненні; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію за невикористані 135 діб відпустки при звільнені.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що нею не було використано у 2016-2019 роках відпустки, але при звільнені відповідач протиправно ненарахував та невиплатив грошову їй компенсацію за невикористані відпустки у кількості 135 діб. На обґрунтування права отримання компенсації за все невикористані дні відпустки позивачка посилається на приписи Кодексу законів про працю та Закону України «Про відпустки», оскільки спеціальними нормами не врегульовано даного питання, а також на судову практику, викладену в постановах Верховного Суду.

Ухвалою від 11.08.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що за 2019 рік на підставі рішення суду позивачці вже нараховано виплату компенсації за невикористані дні відпустки, а також зазначив, що грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення, позивачку звільнено у 2019 році, тому підстав для виплати компенсації за 2016-2018 роки не має.

Від позивачки надійшов відзив, в якому позивачка не заперечила нарахування їй компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік була нараховано відповідачем на підставі рішення суду, але не теперішній час воно не виконано. Повністю підтримала позовні вимоги.

Ухвалою від 14.02.2022 р. судом закрито провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити її.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Позивачка проходила службу в органах внутрішніх справ України з 01.05.2006 р. по 02.05.2019 р. Наказом ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївські області від 02.05.2019 р. №6 о/с позивачка звільнена у запас Збройних Сил України за п. 64 «а» (за віком).

При звільнені відповідачем не було виплачено позивачці грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2016-2018 роки, що підтверджується листом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 03.08.2021 р. №С-53, а також не заперечується відповідачем.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлювались інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

В свою чергу, пунктом 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 р. (позивачка звільнена з органів внутрішніх справ) передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - по добове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Таким чином, норми спеціального законодавства в загалі не передбачають нарахування та сплату компенсацію за невикористану відпустку минулих років перед звільненням.

Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Порядок отримання такої відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ станом на час виникнення спірних правовідносин визначався Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Так, відповідно до підпункту а) пункту 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються чергові відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення пунктів 52 та 55 Положення № 114. Так, згідно із абзацом другим пункту 52 вказаного Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Крім того, відповідно до абзацу третього пункту 55 Положення № 114 за бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли особою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони уже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Відтак, з огляду на не врегулювання приписами положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, застосуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 11 червня 2020 року у справі № 823/384/17, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі №640/17872/19.

Так, згідно з приписами частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки.

Таким чином, Кодекс законів про працю України гарантував при звільненні працівникам виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки, а Положення № 114 таку компенсацію особам старшого начальницького складу, які звільняються за власним бажанням, не передбачало.

На підставі аналізу наведених вище нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що позивачка має право на отримання грошової компенсації за невикористаної дні відпустки за 2016-2018 роки.

При цьому, не підлягає задоволенню вимога щодо розрахунку кількості днів (135 діб), оскільки нарахування грошової компенсації відпустки є виключною компетенцією відповідача. Тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача та втручатись в його дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Крім того, позивачкою не доведено, що нею невикористано саме 135 діб.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому суд вважає для захисту прав позивача зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за 2016-2018 роки.

В позовній заяві позивачка, також, просить застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати у строк встановлений судом з дня набрання законної сили звіт про його виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов`язком, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5,Миколаїв,54001 08592253) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, Миколаїв, 54001, 08592253) щодо ненарахуванння та невиплати при звільнені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані дні відпустки за 2016, 2017, 2018 роки.

3. Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, Миколаїв, 54001, 08592253) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні відпустки за 2016, 2017, 2018 роки.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич