Рішення № 103295746, 15.02.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/8884/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування рішення, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Швеця Р.Ю., звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області "Про сплату боргу (недоїмки)" № Ф-140545-52-У від 09.02.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що у Кропивницькому районному відділі державної виконавчої служби позивач дізналась про наявність вимоги про сплату боргу 30.04.2021 року. Із визначенням суми недоїмки не погоджується, оскільки податкове зобов`язання може виникнути у разі несплати коштів, які самостійно задекларовані платником податків або були донараховані контролюючим органом і не сплачені платником податків. Водночас зазначає, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/5291/20 вже була скасована податкова вимога, а оскільки судовим рішенням встановлено правомірність винесення спірної вимоги, податковий орган не мав права виносити іншу податкову вимогу. Крім того, позивач зазначає, що протягом 2017 - 2020 років він найманим працівником і в цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавства. Також представник позивача зазначає про те, що не здійснювала підприємницьку діяльність, оскільки діти 2007 року народження та 2012 року народження потребували її догляду. Оскільки податковий орган не проводив перевірку стосовно позивача та не були витребувані документи щодо діяльності позивача як ФОП, формування вимоги є протиправним.

Від представника ГУ ДПС в Кіровоградській області (надалі відповідач) до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична-особа підприємець, який знаходився на обліку в Кропивницькій ДПІ був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018-2020 роках, ГУ ДПС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводячи правомірність вимоги про сплату недоїмки, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Рух справи:

Ухвалою судді від 17.11.2021 року позовну заяву залишено без руху із встановленням строку для усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою судді від 29.11.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено строк на подання процесуальних заяв.

Ухвалою суду від 02.02.2022 року витребувані додаткові докази.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 15.07.2008 року є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності 55.40.0 діяльність барів, номер запису 24290000000001022 (а.с.72-74).

Зважаючи на дані інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 31.01.2021 р. недоїмка із єдиного соціального внеску становила 37788,74 грн.

ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.02.2021 року №Ф-140545-52 на суму боргу - 37788,84 грн. (надалі спірне рішення, а.с.67).

Отже правомірність та законність винесення спірного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування'' від 8 липня 2010 року N 2464-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі Закон №2464).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З огляду на пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим

Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно частини 12 статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З аналізу зазначених норм встановлено, що фізична особа-підприємець зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2565 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 р. за N 508/26953 (надалі Інструкція про порядок нарахування єдиного внеску) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє доводи представника позивача про протиправність спірної вимоги через не проведення відповідної перевірки та не витребування доказів отримання доходу, оскільки саме через наявність в інформаційній системі боргу зі сплати єдиного внеску стало підставою для винесення спірного рішення.

Іще однією підставою протиправності спірної вимоги представником позивача зазначено, що позивач протягом 2017 - 2020 років був найманим працівником, а тому єдиний соціальний внесок був сплачений роботодавцем.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що сума недоїмка складає 37788,74 грн., у тому числі: за 2017 рік - 8448 грн., 2018 рік - 9828,72 грн., 2019 рік - 11016,72 грн. та за 2020 рік - 8495,30 грн.

Зважаючи на пункт 5 частини 1 статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2019 рік'' у 2019 році - 4173 грн., а згідно Законом України ''Про державний бюджет України на 2020 рік'' розмір мінімальної заробітної плати становив 4723 грн., а з 01.09.2020 року - 5000 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році 918,06 (4173 х 22 %), з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року 1039,06 грн. (4723 х 22%), а з 01.09.2020 року 1100 грн. (5000 х 22%).

Платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 - 2020 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19З суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні перевіряти обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Так, перевіряючи зазначені обставини, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України ''Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань'' Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно відомостей про позивача як застрахованої особи за формою ОК-5 (а.с.96-100) за неї протягом 2017 року, з січня по серпень 2018 року, з лютого 2019 року та за весь 2020 рік не сплачений єдиний соціальний внесок, отже в цій періоди позивач не перебувала в статусі найманого працівника та за неї не були сплачені відповідні внески.

Водночас за даними із відомостей за формою ОК-5 за 2018 рік з вересня по грудень 2018 року та за січень 2019 року наявна інформація про отриманий позивачем дохід та відповідно сплачену суму ЄСВ.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що сума єдиного соціального внеску за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року в сумі 3276,24 грн. (819,06 х 4) та за січень 2019 року в сумі 918,06 грн. нарахована відповідачем в супереч вимогам законодавства, а відтак спірне рішення в частині визначення суми недоїмки в розмірі 4194,30 грн. (3276,24 + 918,06) є протиправним та підлягає скасуванню.

Принагідно суд зауважує, що представником позивача у позовній заяві вказував на те, що на початку 2009 року позивач зверталась до органів ДПС про припинення підприємницької діяльності, проте жодного доказу на підтвердження своїх доводів суду не надано.

Враховуючи вказане судом витребувані у позивача докази на підтвердження обставин, на які покликається представник позивача в позові.

Дослідивши матеріали адміністративної справи №340/5291/20 суд констатує про відсутність у цій справі доказів звернення позивача до державного реєстратора чи податкового органу із заявою про припинення підприємницької діяльності.

Представник позивача у позові та в клопотанні посилається на норми статей КАС України в частині належності та допустимості доказів, вказуючи про наявність обставин, встановлених судовим рішенням у справі №340/5291/20, які не потребують доказуванню в даній справі.

Суд відхиляє вказані доводи представника позивача, з огляду на таке.

У частині 4 статті 78 КАС України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому частини 7 статті 78 КАС України визначає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Перш за все у справі №340/5291/21 розглядався адміністративний спір щодо винесення вимоги про сплату недоїмки, яка мала зовсім інші реквізити. При цьому, жодної обставини, яка має доводитись належними та допустимими доказами, судовим рішенням у вказаній справі не встановлено.

Частинами 1, 2 статті 71 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Розглядаючи дану справу, суд керується принципом офіційного з`ясування обставин, перевіряючи доводи позову належними та допустимими доказами.

Так, факт реєстрації фізичною особою - підприємцем визначається за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що і було перевірено судом та встановлено, що позивач зареєстрована як ФОП з 2008 року (а.с.72-74). Водночас, надана представником позивача копія довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у якій вказано про відсутність запису про державну реєстрацію ОСОБА_1 станом на 06.11.2006 року (а.с.84) жодним чином не спростовує того факту, що позивач зареєструвалась як ФОП і як платник податків пізніше, у 2008 році.

Отже той факт, що позивач припинила підприємницьку діяльність також спростований вищевказаним Витягом, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач станом на день розгляду справи в суді має статус зареєстрованої фізичної особи - підприємця (а.с.72-74).

Іще одним доводом протиправності спірної вимоги представник позивача вказує на наявність у позивача дітей 2007 року народження та 2012 року народження, зазначаючи, що діти потребували догляду до 2019 року, доказом чого надає довідки УСЗН Кропивницької РДА.

Такі доводи також відхиляються судом, як безпідставні, з огляду на таке.

Вказані довідки свідчить лише про те, що протягом 2016-2018 року позивач отримувала соціальну допомогу як дитину як одикона матір. У довідці УСЗН Кропивницької РДА від 25.05.2020 року вказано те, що у період з 01.01.2019 по 31.03.2019 позивач знаходилась на обліку та отримувала допомогу як одинока матір.

Отримання позивачем соціальної допомоги та наявність у неї статусу одинокої матері жодним чином не впливають на її обов`язок, як платника податків, сплачувати єдиний соціальний внесок.

Згідно зі статтею 74 Кодексу законів про працю України громадянам України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи надаються щорічні (основна та додаткові відпустки).

Аналогічна норма міститься в Законі України «Про відпустки», а саме в статті 2 Закону, а саме: «Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності, а також працюють у фізичної особи (далі - підприємство)». Після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ч. 1 ст. 18 Закону).

Оскільки відповідно до статті 42 Господарського Кодексу України підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик господарська діяльність щодо здійснення суб`єктом господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів за одержання прибутку, то на неї не поширюється вищевикладені норми Закону. Тобто наявність у позивача дітей, яким на початок періоду (2017 року) нарахування недоїмки було 10 та 5 років відповідно, а станом на кінцеву дату нарахування недоїмки 13 та 8 років відповідно, не звільняють її від обов`язку сплачувати податки та збори.

Системний аналіз наведених судом норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією від 10.11.2020 року (а.с.32-33). Тож на користь позивача, з урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову 11,1% (4194,30х100/37788,74), належить стягнути 100,79 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позові також вказано про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до частини 1-2 статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 7 статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представником позивача на підтвердження розміру витрат на правову допомогу не надано жодного доказу, який би підтверджував понесення позивачем вказаної суми судових витрат. Не вказано також у позові і про те, що такі докази будуть подані суду протягом п`яти днів.

Враховуючи зазначене, а також часткове задоволення позову, суд відмовляє у присудженні витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006; код ЄДРПОУ ВП 43995486) про визнання протиправною та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управляння ДПС у Кіровоградській області від 09 лютого 2021 року №Ф-140545-52 про сплату боргу (недоїмки) в частині визначення недоїмки в сумі 4191,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 100,79 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук