Рішення № 103291957, 03.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року Справа№200/14623/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо не зарахування періоду роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року на посаді директора ПП «Селена» до страхового стажу; зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи та перерахувати розмір пенсійного забезпечення з урахуванням періоду роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року на посаді директора ПП «Селена».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, шляхом надання копій додатків до позовної заяви для відповідача.

В установлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року замінено відповідача у справі №200/14623/21 Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що йому з 28.03.2020 року Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області призначено пенсію за віком. Зазначив, що при призначенні пенсії управлінням не зараховано період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року на ПП «Селена» на посаді директора. Бездіяльність відповідача щодо не зарахування періоду роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року на посаді директора ПП «Селена» до страхового стажу вважає протиправною, просив задовольнити позов.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року на посаді директора ПП «Селена», оскільки записи не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах від 29.07.1993 року №58. Також за цей період відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Одночасно, відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка вмотивована необхідністю прийняття рішення з дотримання принципу рівності перед законом, обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Розглянувши подану заяву відповідача, суд дійшов висновку про залишення її без задоволення, з огляду на наступне.

Положеннями пункту 20 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно норм статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За приписами частини шостої зазначеної статті справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 260 КАС України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Проте, відповідно до частини сьомої статті 260 КАС України частина друга-шоста цієї статті не застосовується до справ визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Так, пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності, зокрема, визначено справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4 статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд в залежності від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: залишення заяви відповідача без задоволення; розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Також суд зазначає, що відповідно до положень частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За таких обставин, враховуючи, що порядок розгляду даної справи безпосередньо визначений нормами законодавства та зазначеними нормами не передбачено право відповідача на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залишає без задоволення заявлене клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відтак, заява Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи за правилами загального провадження повинна бути обґрунтованою та містити достатні мотиви неможливості розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження.

Однак, у поданій представником відповідача заяві не наведено обґрунтованих доводів неможливості вирішення цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення підготовчого судового засідання.

За таких обставин, підстав для задоволення заявленого клопотання не вбачається.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Слов`янським МВ ГУДМС України в Донецькій області 24 грудня 2015 року, РНОКПП НОМЕР_2 ). (а.с. 8-9,17)

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб`єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області надано відповідь листом від 23.10.2020 року №360-344/С-02/8-0567/20, відповідно до якого в трудовій книжці в записі про період роботи на приватному підприємстві «Селена» з 20.03.1995 по 15.05.2001 року, дата на звільненні, номер та дата наказу про звільнення дописані іншою пастою, рік в даті вказано незрозуміло. У цей період відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з чим цей період не зараховано до загального страхового стажу. (а.с. 39)

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 08.07.2021 року №6735-5984/С-15/8-0500/21, відповідно до якого з 28.03.2020 року Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області позивачу призначено пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України віл 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При призначенні пенсії за віком не було зараховано період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року, оскільки запис в трудовій книжці за вищезазначений період не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 29.07.1993 №58. (а.с. 40)

Судом встановлено на підставі трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 від 06 вересня 1982 року, що позивач працював у Приватному підприємстві «Селена» у період з 20.03.1995 по 15.05.2001 року, а саме:

- на підставі наказу №1 від 20.03.1995 року прийнято на посаду директора;

- на підставі наказу №5 від 15.05.2001 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. (а.с. 18, 31)

Крім того, судом встановлено на підставі трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 06 вересня 1982 року, що позивач працював наШахті ім. А.Ф. Засядька у період з 16.05.2001 по 14.06.2002 року, а саме:

- на підставі наказу №12-к від 14.05.2001 року прийнято начальником асфальтобетонного заводу;

- на підставі наказу №44-к від 22.05.2002 року звільнено за згодою сторін ст. 36КЗпП України. (а.с. 32).

28.10.2021 року КП Краматорської районної ради «Трудовий архів» надано відповідь позивачу, про те,що документи з кадрових питань (особового складу) ЧП «Селена» на тривале зберігання не передавались. Додатково повідомлено, що місцезнаходження документів не відомо. (а.с. 38)

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у Приватному підприємстві «Селена».

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із ст.24 Закону України №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абзац перший частини першої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

В даному випадку запис в трудову книжку внесено засновником ПП «Селен», так як позивач виконував обов`язки директора вказаного підприємства, тобто був найманим працівником ( ар.с. 31).

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціальногозахисту громадянина.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).

Згідно з п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Отже, суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача підтверджено період роботи у ПП «Селена» з 20.03.1995 по 15.05.2001 року, також судом враховано, що наказ №5, яким звільнено позивача з посади директора ПП «Селена», винесено 15.05.2001 року.

Крім того, судом встановлено, що позивач працевлаштувався до Шахти ім. А.Ф. Засядька 16.05.2021 року на посаду начальника асфальтобетонного заводу.

Відповідачем не надано суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про спірний період роботи, окрім викладеного у своєму рішенні.

Враховуючи зазначене, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у ПП «Селена».

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «Селена» знаходиться в стані припинення, 27.04.2007 р. на підставі внесеного судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язано з її банкрутством.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що у разі сумніву в правдивості відомостей про трудову діяльність пенсійний фонд сам уповноважений зробити певні запити, перевірки.

Разом з тим, як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд зарахувати до стажу спірний період роботи, не зазначивши дату, з якої повинно відбутися певне зарахування, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку самостійно визначити дату, з якої повинен бути здійснено перерахунок.

Суд зазначає, що частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 122 КАС України).

Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, за загальним правилом встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Це правило застосовується, якщо іншими законами не встановлені інші строки для звернення до адміністративного суду.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ, а тому положення наведеної норми не розповсюджується на спірні правовідносини.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу призначено пенсію з 28.03.2020 року, до суду позивач звернувся 29 жовтня 2021 року. Оскільки пенсія є періодичним платежем та про розмір цих виплат позивачу було відомо, суд вважає, що в разі незгоди позивач мав достатньо часу для звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд зауважує, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.

Доказів, що засвідчують поважні підстави, через які позивач не мав можливості звернутися з позовом самостійно або з допомогою представника, інші причини, які не залежали від волі позивача, до суду надано не було.

Суд також підкреслює, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися ще з листа Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.10.2020 року №300-344/С-02/8-0567/20.

Таким чином, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 29 квітня 2021 року, оскільки позов поданий до суду 29 жовтня 2021 року.

Такі ж самі правові наслідки застосовує і Верховний Суд у подібних правовідносинах/постанови від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368940), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-А (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566), від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 74645907) та від 03 квітня 2019 року у справі №266/804/15-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 80926425).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі «Gradescolo S.R.L. проти Молдови» Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи всі зазначені обставини суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у ПП «Селен»; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 29 квітня 2021 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у ПП «Селен», з урахуванням вже виплачених сум.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У зв`язку з перебуванням судді Троянової О.В. у щорічній основній відпустці розгляд справи проводиться у перший робочий день.

Згідно частини 3 статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у ПП «Селен».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Генерала Батюка, буд. 8, код ЄДРПОУ 13486010) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 29 квітня 2021 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.03.1995 по 15.05.2001 року у ПП «Селен», з урахуванням вже виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 03 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова