Рішення № 103291750, 07.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року Справа№200/17323/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0693 (код ЄДРПОУ 26615169, юридична адреса 84502, Донецька область, м. Бахмут, вул.. Зелена, 38) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0693, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0693, зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 30.03.2016 по 28.08.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 30.09.2019, та за період з 03.09.2019 по 02.09.2021 включно з урахуванням березня 2018 року як базового місяця із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. У період з 30.03.2016 по 28.08.2018 та з 03.09.2019 по 02.09.2021 позивач проходив військову службу у Військовій частині А0693. 09.09.2021 після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження служби. Станом на 27.11.2021 відповідь на заяву відповідач не надав, індексацію грошового забезпечення не виплатив. Вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року, за період з 01.03.2018 по 30.03.2019, та з 03.09.2019 по 02.09.2021 включно із застосуванням базового місяця січня 2018 року.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що фінансування військової частини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а військова частина як розпорядник бюджетних коштів здійснює видатки лише в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини відповідно до наказу командира військової частини А0693 (по стройовій частині) від 30.03.2019 №95, та відповідно до наказу командира військової частини А0693 (по стройовій частині) від 02.09.2021 №211.

Позивач звернувся до командира Військової частини А0693 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 30.03.2019 та з 03.09.2019 по 02.09.2021

Відповіді на зазначену заяву позивач не отримав.

Відповідно до довідки від 12.01.2022 №25 про нараховане грошове забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з червня 2016 року по лютий 2019 року не нараховувалась та не виплачувалась, в березні 2019 року нараховано – 205,55 грн.,в грудні 2019 року – 216,51 грн., з січня 2020 року по червень 2020 року – 216,51 грн., з липня 2020 року по листопад 2020 року – 226,29 грн., в грудні 2020 року – 233,81 грн., з січня 2021 року по березень 2021 року – 331,42 грн., з квітня 2021 року по червень 2021 року – 415,41 грн., з липня 2021 року по червень 2021 року – 540,03 грн., в вересні 2021 року з 36,00 грн.

Вважаючи бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.199 (далі також - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, статті 9 Закону України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі також - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

У відповідності д статті 2 Закону України № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 5 Закону України № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до статті 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі також - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 6 Порядку №107 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати Позивачу індексації грошового забезпечення, колегією суддів оцінюються критично з огляду на таке.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що відповідачем було правомірно не забезпечено виплату індексації грошового забезпечення позивачу.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України (щодо виплати індексації лише у межах фінансових ресурсів бюджетів) та Міністерства соціальної політики України (щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди) є помилковими, оскільки вказані листи не можуть обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат.

Щодо індексації за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 31.11.2019 з урахуванням базового місяця березень 2008 року та березень 2018 року.

Так, судом відповідно до довідки від 12.01.2022 №25, відповідачем не проведено нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення у період з 30.03.2016 по 28.02.2018 по з 01.12.2018 по 31.11.2019.

За правилами абз. 2 п. 2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Разом з тим, суд зауважує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Як встановив суд, у межах спірних правовідносин індексація не була нарахована та виплачена позивачу. Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не можна вважати порушеними, а доказів протилежного останнім не наведено.

За таких обставин, у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року, березень 2018 року» відсутні.

Аналогічна позиція щодо тотожних правовідносин висловлена Верховним Судом у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0693 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 31.11.2019 включно та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 31.11.2019.

Щодо індексації за період з 01.03.2018 по 31.11.2018.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%.

Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року. З огляду на приписи абз. 1 п. 1-1 Порядку № 1078, індексація здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, тобто - з 01 грудня 2018 року.

Враховуючи зазначене, грошове забезпечення позивача в період з березня по листопад 2018 року включно індексації не підлягало, отже і позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо індексації за період з 01.12.2019 по 02.09.2021.

Як свідчать матеріали справи, за період з 01.12.2019 по 02.09.2021 відповідачем індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась з врахуванням базового місяця - березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення позивача, а саме: в грудні 2019 року – 216,51 грн., з січня 2020 року по червень 2020 року – 216,51 грн., з липня 2020 року по листопад 2020 року – 226,29 грн., в грудні 2020 року – 233,81 грн., з січня 2021 року по березень 2021 року – 331,42 грн., з квітня 2021 року по червень 2021 року – 415,41 грн., з липня 2021 року по червень 2021 року – 540,03 грн., в вересні 2021 року з 36,00 грн.

Судом не встановлена оскаржувана бездіяльність щодо сум індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2019 по 02.09.2021, оскільки з 2018 року індексації підлягало грошове забезпечення починаючи з грудня 2018 року, із обранням місяця підвищення (базового місяця) - березень 2018 року.

Отже, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача у період з грудня 2018 року по травень 2021 року відповідачем проведений відповідно до приписів Порядку № 1078.

При цьому, розмір здійснених виплат, розрахованих відповідачем в межах належної компетенції здійснено із урахуванням індексу споживчих цін за 1 або 100 в березні 2018 року, що відповідає приписам Порядку №1078.

За таких умов, право позивача в період з 01.12.2019 по 02.09.2021не є порушеним, а тому захисту в даному судовому провадженні не підлягає.

Щодо посилання відповідача на порушення строку звернення до суду.

Відповідно до приписів ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частини 1-3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, приписами Кодексу адміністративного судочинства України визначено місячний строк звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, при цьому, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати згідно ст. 233 Кодексу законів про працю України без обмеження будь-яким строком.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності оскаржуваних дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0693 (код ЄДРПОУ 26615169, юридична адреса 84502, Донецька область, м. Бахмут, вул.. Зелена, 38) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0693 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018, з 01.12.2018 по 31.11.2019 .

Зобов`язати Військову частину А0693 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018, з 01.12.2018 по 31.11.2019.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення складений 07 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Толстолуцька