Рішення № 103291728, 07.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2022 року Справа№200/13238/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області – відповідач 1,

та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – відповідач 2

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не розгляду заяви про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, подану 10.09.2021 року представником позивача, у встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 десятиденний строк;

- зобов`язати відповідача невідкладно розглянути заяву про виплату недоотриманих сум пенсій у зв`язку зі смертю пенсіонера, подану 10.09.2021 року представником позивача та прийняти рішення за результатом її розгляду;

- стягнути з відповідача немайнову (моральну) шкоду у загальному розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою від 29 листопада 2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 13 грудня 2021 року.

13 грудня 2021 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, розгляд справи розпочато спочатку, судове засідання призначено на 28 грудня 2021 року.

28 грудня розгляд справи відкладено на 24 січня 2022 року.

З 30 грудня 2021 року по 14 січня 2022 року суддя перебував у відпустці.

05 січня 2022 року від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

11 січня 2022 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача.

24 січня 2022 року сторони, повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились, враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

З 27 січня 2022 року по 05 лютого 2022 року суддя перебував на лікарняному.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - 1 – Великоновосілківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42171290, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85500, Донецька обл., Великоновосілківський р-н, селище міського типу Велика Новосілка, вул. Центральна, будинок 103, організаційно-правова форма – орган державної влади.

Відповідач - 2 – Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма – орган державної влади.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 10.09.2021 року через представника за довіреністю звернувся із заявою до відповідача 1 про виплату недоотриманих сум пенсії, що увійшли до складу спадщини.

Відповідно до відомостей на офіційному веб-порталі Пенсійного фонду України заяву, разом з доданими документами, зареєстровано 10.09.2021 року об 08:41 Управлінням пенсійного фонду України в Великоновосілківському районі Донецької області та наданий час вона перебуває в опрацюванні.

Станом на 04.10.2021 року заяву позивача не було розглянуто по суті, внаслідок чого позивач звернувся з письмовими скаргами до ГУ ПФУ в Донецькій області.

Позивач зазначає, що у відповідь на скарги подані до Пенсійного фонду України 21.09.2021 та 23.09.2021 надано відповідь в якій констатовано, що рішення за результатом розгляду заяви про виплату недоотриманих сум пенсії належить до компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України, а тому виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера можлива виключно після прийняття ними позитивного рішення.

Позивач зазначає що в процесі телефонного спілкування 21.09.2021 року, 23.09.2021 року, 30.09.2021 року, 06.10.2021 року з представниками відповідача 1 позивачу було повідомлено, що заява не розглянута по суті через відсутність відповідного фінансування.

При цьому як зазначає позивач, представники відповідача 1 повидили себе в «хамській манері».

Позивач таку бездіяльність відповідача 1 вважає протиправною, зазначає, що свавілля та протиправна бездіяльність посадових осіб відділу ПФУ призвели до його відчуття беззахисності перед органами державної влади, більш того спілкування з посадовими особами відділу ПФУ супроводжувалося постійним приниженням його честі та гідності, що викликало постійне відчуття розпачу, яке також супроводжується підвищенням тиску та загальним депресивним станом.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача 1 моральну шкоду у розмірі 50000 гривен.

Відповідач 1 відзиву на адміністративний позов не надав.

Постановою КМУ від 09.10.2020 року № 925 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України”, наказу Пенсійного фонду України від 02.11.2020 року № 115 “Про заходи у зв`язку із реорганізацією деяких територіальних органів Пенсійного фонду України”, проведено реорганізацію деяких територіальних органів Пенсійного фонду України в Донецькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованих управлінь, в тому числі відповідача 1.

Відповідач 2 проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до Сервісного центру № 15 головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 10.09.2021 року з заявою про виплату недоотриманої пенсії гр. ОСОБА_2 , який був прийнятий на облік як внутрішньо переміщена особа, в порядку спадкування.

Відповідно до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Таким чином, залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.

Управління є розпорядником коштів нижчого рівня. Фінансування пенсійних виплат здійснюється централізовано на підставі сформованої територіальним управлінням розрахункової потреби на фінансування пенсійних виплат, надісланої до Пенсійного фонду України.

Відповідач 2 зазначає, що за наслідком розгляду вказаної заяви, управлінням було сформовано фінансову потребу та, засобами програмного забезпечення підсистем, направлено запит щодо виділення коштів на виплату недоотриманої пенсії гр. ОСОБА_2 . Виплата буде здійснена після відповідного фінансування, тобто, Управлінням, в межах повноважень визначених Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, здійснено всі можливі дії передбачені нормативно-правовими актами законодавства.

Щодо стягнення моральної шкоди відповідач 2 зазначив, що обов`язковими умовами відшкодування шкоди є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою шкодою, проте в обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише те, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень порушено його права, оскільки така бездіяльність завдала йому моральних страждань, в свою чергу не надавши жодних доказів та не вказавши достатніх та обґрунтованих обставин, які підтвердили б спричинення діями відповідача йому моральних страждань, а також розрахунку заподіяної йому моральної шкоди.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів на обґрунтування правомірності своєї позиції не надано.

Отже, обставини та підстави не розгляду заяви позивача підтверджується відповідачем та відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі – Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій закріплені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно ст. 52 Закону № 1058, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Аналогічну норму містить ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, тобто з дня відкриття спадщини, відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України.

Пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі – Порядок №22-1), визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Непрацездатними членами сім`ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

При цьому, для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а вразі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Виходячи зі змісту відзиву відповідача 2, суд встановив, що наявність у позивача права на отримання пенсії померлого, надання всіх необхідних документів, а також дотримання строків звернення з відповідною заявою не є спірними між сторонами.

Підставою для не розгляду заяви позивача відповідач 2 вказує відсутність фінансування для виплати недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 .

Виходячи із сутності спірних правовідносин суд враховує практику ЄСПЛ у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України», згідно якої реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Поряд з цим, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" , заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Від так, відповідно до п. 4.1. Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1 в контексті спірних правовідносин, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи, на створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через веб-портал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

На момент звернення позивача до суду рішення за наслідками розгляду його заяви ані відповідачем 1, ані відповідачем 2 не прийнято.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на означене, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 1 квітня 2021 року у справі № 280/4453/18, згідно якого проступок, пов`язаний із триваючим безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

Тобто відповідачами 1 та 2 допущене триваюче порушення, яке фактично позбавило позивача права на вільне володіння майном протягом певного часу.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 25 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди судом з`ясовано, що позивач оцінює заподіяну шкоду в розмірі 50000 грн, при цьому посилається на виникнення у нього відчуття беззахисності перед органами державної влади, зазначає, що спілкування з посадовими особами відділу ПФУ супроводжувалося постійним приниженням його честі та гідності, що викликало постійне відчуття розпачу, яке також супроводжується підвищенням тиску та загальним депресивним станом.

Суд відхиляє вказані доводи позивача, оскільки позивачем не доведено існування реальної загрози з боку відповідачів, яка виразилась у чітко визначеній поведінці його посадових осіб та яка могла б викликати у позивача відчуття беззахисності перед органами державної влади.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» 27.02.2009 N 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Дослідивши доводи сторін в цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку, що допущена відповідачами бездіяльність не має впливу на біопсихосоціальну цінність позивача та соціальну оцінку останнього в очах оточуючих, оскільки позивачем не зазначено доводів про вчинення будь-яких активних дій направлених на виклик у нього почуття власного знецінення, або спотворення соціальної оцінки (думки) діянь (поведінки) позивача з боку інших осіб внаслідок бездіяльності відповідачів.

Враховуючи викладене, суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між почуттям розпачу, підвищенням артеріального тиску, загальним депресивним станом позивача та бездіяльністю відповідачів щодо розгляду його заяви.

Крім того, жодного медичного документу на підтвердження наявності у позивача підвищення артеріального тиску, загального депресивного стану або інших хворобливих станів здоров`я, які виникли в період з дати звернення позивача до відповідача 1 по сьогоднішній день, позивачем до суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Тож, суд вирішив задовольнити адміністративний позов частково.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

29 листопада 2021 року ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь Державного бюджету України з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171290, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85500, Донецька обл., Великоновосілківський р-н, селище міського типу Велика Новосілка, вул. Центральна, будинок 103) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно не розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, подану 10.09.2021 року, у встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 десятиденний строк.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату недоотриманих сум пенсій у зв`язку зі смертю пенсіонера, подану 10.09.2021 року та прийняти рішення за результатом її розгляду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецький області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) грн.

Повний текст рішення складено та підписано 07 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення беспосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко