Рішення № 103291551, 01.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2022 року Справа№200/17643/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. за участю секретаря судового засідання Коломієць К.С.

за участі:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Лобаса М.С.

представника відповідача: Віціної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про відсторонення від виконання службових обов`язків працівників ГУ НП в Донецькій області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В:

На адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про відсторонення від виконання службових обов`язків працівників ГУ НП в Донецькій області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила наступне.

Позивач ОСОБА_1 відповідно наказу №1020 о/с від 23.12.2020 року та витягу з наказу №37 о/с від 20.01.2021 Головного Управління Національної поліції в Донецькій області, з 20.01.2021 призначена інспектором режимно-секретного сектору Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області.

Перебуваючи на своєму робочому місці 05.11.2021 року в Бахмутському РВП ГУНП в Донецькій області позивач ОСОБА_1 отримала попередження про відсторонення від служби (роботи) з 08.11.2021 року від начальника Бахмутського РВП на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та затвердження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19». В мотивувальній частині попередження зазначено, що у разі не надання підтверджуючих документів щодо проведення профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, виданого закладом охорони здоров`я, позивача ОСОБА_1 буде відсторонено від служби з 08.11.2021 року.

08.11.2021 року о 08-45 годині позивач ОСОБА_1 прибула на своє робоче місце до Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області. Однак на контрольно-пропускному пункті Бахмутського РВП черговими працівниками поліції, за усним розпорядженням керівництва Бахмутського РВП, ОСОБА_1 до свого робочого місця не пропустили, та усно повідомили, що її відсторонено від роботи, при цьому будь яких наказів про відсторонення від роботи для знайомлення ОСОБА_1 надано не було. З метою фіксації вказаних подій, а саме недопущення до свого робочого місця без письмового наказу та ознайомлення з ним, позивач ОСОБА_1 здійснила виклик на гарячу лінію «102» та повідомила про факт порушення вимог трудового законодавства. За результатом виклику Бахмутським РВП зареєстроване звернення ЕО№25277 від 08.11.2021.

08.11.2021 року о 19-05 годині кадровим підрозділом Бахмутського РВП ГУ НП в Донецькій області, під підпис позивачу було вручено наказ №621 о/с від 08.11.2021 року т.в.о. начальника ГУ НП в Донецькій області Кисько А.І. про відсторонення від виконання службових обов`язків працівників ГУ НП в Донецькій області.

Відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи здійснено на виконання постанови Кабінету Міністрів України №1236 (далі постанова №1236) від 09.12.2020 року та набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021, про внесення змін до п. 41-6 постанови №1236, а саме відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, та наказу Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

З вказаними діями керівника Головного управління Національної поліції Донецької області щодо відсторонення від роботи на цих підставах, позивач ОСОБА_1 не погоджується та вважає, що вказані дії (відсторонення від роботи) грубо порушують права її, як громадянина України, передбачені Конституцією України та чинним трудовим законодавством України.

Так, відстороняючи ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати та соціального захисту на підставі підзаконного нормативно-правового акту - постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 та наказу Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021, керівництвом ГУНП в Донецькій області порушене право ОСОБА_1 на працю, передбачене ст. 43 Конституції України, а також право на отримання заробітної плати, яка є складовою права на працю, та захищається законом.

Просить суд:

Скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області №621 о/с від 08.11.2021 про відсторонення від виконання службових обов`язків інспектора режимно-секретного сектору Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Поновити на займаній посаді ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 874 грн. за кожен день вимушеного прогулу.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

31 січня 2022 року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-УІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 3 Закону №580-УІІІ визначено, що поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами У країни, згод:, па обов`язковість яких надана Верховною Радою України, ним та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актах:и Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими норм атипію-право в и ми актами.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка с професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ст. 59 Закону №580-УІІІ).

Відповідно до ст. 60 Закону №580-VIIІ проходження служби в поліції регулюється ним Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-XII передбачено, що громадяни України зобов`язані, зокрема: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-111 працівники окремих професій, виробництв /а організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівники та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв а організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекцій них хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Міністерство охорони здоров`я України наказом від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36923. затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яках підлягають обов`язковим профілактичним щепленням прози гострої респіраторної хвороби СОVID-19 (далі - Перелік професій).

Відповідно до Переліку професій обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS CoV-2, па період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з мстою запобігання і юши ренто па території У країі и гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2, підлягають, у з ому числі, працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з мстою запобігання поширенню на території України гостри респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS CoV-2» з подальшими змінами, далі Постанова №1236) на всій території України з 12.03.2020 з подальшим продовженням до 31 березня 2022 року встановлено карантин.

Варто зазначити, що на території Донецької області з 00 годин 00 хвилини 18 жовтня 2021 року було встановлено червоний рівень епідемічної небезпеки та на території регіону діяли найжорсткіші карантинні обмеження. Таке рішення було прийняте па позачерговому засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій 15 жовтня 2021 року.

Пунктом 416 Постанови №1236, який набрав чинності з 08.11.2021 та відповідно до ст. 117 Конституції України с обов`язковим до виконанім, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, праці вішки яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р.№2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частими третьої статті Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведеним таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та падали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю У країни, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої стані 5 Закон) України "Про державну службу» відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерств охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070) працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень, не підлягають обов`язкової вакцинації.

Отже, відмова або ухилення працівника, який не падає медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної ї хвороби СОVID-19 відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення є підставою для його відсторонення.

Відповідно до статті 46 КЗпІІ України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим цим органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони прані та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

05 листопада 2021 року керівництвом Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 особисто ознайомлено з тим, що відповіді о до вимог законодавчих актів та Переліку професій позивач відноситься категорії працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19. спричиненої коронавірусом SARS CoV-2 та попереджено про необхідність здійснення до 08.11.2021 профілактичного щеплення. У разі ненадання підтверджуючих документів, в щодо проведення щеплення або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, з 08 листопада 2021 року керівництвом ГУНП в Донецькій області буде вирішено питання щодо відсторонення під служби до усунення причини що його зумовили.

Необхідність вакцинації позивача обумовлена крім цього і тим, що вона, як поліцейський, залучається до охорони громадського порядку, дотримання публічної безпеки, здійснення контролю па вулицях, у парках, інших громадських місцях.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала рапорт, що не вакцинувалася через те, що «стан її здоров`я не дозволяє втручатися в нього експериментальними вакцинами до кіпця невипробуваних щодо їх безпека та ефективності». Разом з тим, медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 виданий закладом охорони здоров`я, не надала. Більш того, проходячи щорічно обов`язковий медичний огляд, неприродною до проходження служби позивач не визнавалась.

Тому ГУ НП в Донецькій області 08 листопада 2021 рику видано наказ № 621 о /с про відсторонення від виконання службових обов`язків працівників у тому числі і позивача, з яким її ознайомлено.

Слід відмітити, що при ознайомленні з наказом ОСОБА_2 посадових осіб Бахмутського РВ про перебування на лікуванні не повідомила.

Тільки при отриманні позовної заяви ГУ НП в Донецькій області стадо відомо, що позивач з 08.11.2021 року до 18.11.2021 року була тимчасово непрацездатна, що підтвердила копією довідки «N491 (додана до позов) ).

Тому, наказом ГУ НП в Донецькій області від 21.01.2022 року унесено зміни до наказу від 08.11.2021 №621о/с та ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 18.11.2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Важливо зазначити, що при виданні наказу посадові особи ГУ НП в Донецькій області керувалися законодавством та реалізовували дію законодавчих актів, які були доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, та до цього часу у визначеному законом порядку не визнані неконституційними, а відтак, підлягали застосуванню при вирішенні питання щодо відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків.

На цих підставах в позові просить відмовити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання на 01 лютого 2022 року.

01 лютого 2022 року позивач та представник позивача в судове засідання з`явилися. Позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача 01 лютого 2022 року в судове засідання з`явився. Проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою України відповідно до паспорту серія НОМЕР_1 виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 02.09.1998 року. РНОКПП № НОМЕР_2 (а.с.14-18).

Відповідачем є Головне управління Національної поліції в Донецькій області яке є юридичною особою (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, б.86, код ЄДРПОУ 40109058).

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 21.06.2018 року (а.с.23-24)

Відповідно до наказу № 224 о/с від 21.07.2016 року ОСОБА_1 призначено інспектором з режиму секретності Бахмутського районного відділу поліції (а.с.22).

Згідно з наказом № 37 о/с від 20.01.2021 року ОСОБА_1 призначено інспектором режимно – секретного сектору Бахмутського районного відділу поліції (а.с.19).

Відповідно до Довідки – витягу з послужного списку ОСОБА_1 вбачається що позивач проходила службу в МВС та ГУНП з 01.03.2009 року до теперішнього часу. Ці дані підтверджуються трудовою книжкою серія НОМЕР_4 (а.с.20-21, 27-30).

Відомістю щодо ознайомлення працівників Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 підтверджується ознайомлення ОСОБА_1 із зазначеним наказом (а.с.31)

Позивач ОСОБА_1 була попереджена про відсторонення від служби 05.11.2021 року про що свідчить її особистий підпис (а.с.32).

Згідно з наказом № 621 о/с від 08.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 08 листопада 2021 року (а.с.33-34).

Відповідно до Довідки про доходи № 1588 від 03.11.2021 року за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року ОСОБА_1 нараховано 100414,77 грн. (а.с.35)

Згідно з Довідкою про тимчасову непрацездатність № 91 від 08.11.2021 року та медичного висновку та інших медичних документів ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 08.11.2021 року по 17.11.2021 року (а.с.37-43).

Згідно з наказом № 621 о/с від 08.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 08 листопада 2021 року (а.с.33-34,71-72).

Відповідно до наказу № 30 о/с від 21.01.2022 року було внесені зміни до наказу № 621 о/с від 08.11.2021 року та ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків з 18 листопада 2021 року (а.с.75).

Згідно з Довідкою ОСОБА_1 про середній розмір її грошового забезпечення № 101 від 21.01.2022 року середньомісячне грошове забезпечення становить 11895,82 грн. а середньоденне грошове забезпечення становить 390,03 грн. (а.с.76)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області №621 о/с від 08.11.2021 року про відсторонення від виконання службових обов`язків інспектора режимно-секретного сектору Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 .

Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року та постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021, про внесення змін до п. 41-6 постанови №1236, передбачено відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, та наказу Міністерства охорони здоров`я №2153 від 04.10.2021, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Підпункт 2 п.41-6 цієї постанови зобов`язує керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Пунктом 4 цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Згідно з п. 3.2. рішення Конституційного суду України №10 від 28.08.2020 року, обмеження конституційних прав громадян можуть встановлюватися виключно Законом, ухваленим Верховною Радою України. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8. 19, 64 Конституції України. Вказана постанова КМУ є підзаконним актом, і має відповідати закону та Конституції України.

Згідно зі ст. 39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», людина має право на таємницю про стан свого здоров`я. Так кожна людина має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнтів.

Згідно зі ст..12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» № 4004 (далі – Закон 4004) підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної

санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону 4004 обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом 4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.1995 № 66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806 (далі – Інструкція 66).

Пунктом 2.3 Інструкції № 66 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності – це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції № 66.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

Відповідно вищезазначеному, за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.

Допитаний в судовому засіданні представник відповідача повідомила суд, що подання відповідної посадової особи державної санітарно – епідеміологічної служби про відсторонення ОСОБА_1 до керівництва ГУ НП не поступало.

Тобто, наказ від 08.11.2021 року № 621 о/с зі змінами внесеними наказом від 21.01.2022 року № 30 о/с керівник установи прийняв самостійно без подання відповідної посадової особи державної санітарно – епідеміологічної служби.

Таким чином, наказ від 08.11.2021 року № 621 о/с зі змінами внесеними наказом від 21.01.2022 року № 30 о/с є таким, що не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про поновлення на займаній посаді ОСОБА_1 .

Згідно зі ст..46 Кодексу законів про працю України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Таким чином, у разі відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом, вказані працівники залишаються у штатному розпису підприємства, установи та організації на тій посаді на якій вони і перебували до відсторонення.

Отже, позовна вимога про поновлення на посаді ОСОБА_1 є зайвою, тому що позивача з посади не було звільнено.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 874 грн. за кожен день вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 2 с. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок середнього заробітку працівника визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно абз. 3 п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньо заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням.

Відповідно до довідки про середній розмір грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 № 101 від 21.01.2022 року її середньоденний розмір грошового забезпечення становить 390,03 грн.

Дні вимушеного прогулу становлять з 18.11.2021 року по день прийняття судом рішення становлять листопад 2021 року – 8 робочих днів, грудень 2021 року - 22 робочих дні, січень 2022 року - 19 робочих днів.

Загалом 49 робочих днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 19111,47 (49х39003=19111,47).

Тому, в цей частині позовна вимоги підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача за дні вимушеного прогулу 19111,47 грн.

Щодо позовної вимого про сягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховним судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначено, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

В постанові Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17 викладена правова позиція, згідно якої виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2ст. 77 КАС України).

У своєму позові позивач вказує на факт протиправної поведінки відповідача щодо порушення його трудових прав незаконним відстороненням від посади, а відтак і причинного зв`язку з виникненням у нього моральних страждань.

Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, що обумовлює відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язкам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб кореспондує право фізичних та юридичних осіб очікувати що ці органи та посадові особи будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип юридичної визначеності в свою чергу, є складовій принципу верховенства права.

Тому, правомірні очікування позивача на те, що орган державної влади буде діяти тільки на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, не здійснилися.

І таким чином, його право було порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші протии Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією № 36204674 від 20 грудня 2021 року позивач сплатив судовий збір в розмірі 1816 гривні (а.с.50).

Тобто, позивачем сплачено за позовну вимогу про скасування наказу та позовну вимогу про стягнення моральної шкоди по 908 грн.

Оскільки в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоду суд відмовляє, то стягненню з відповідача підлягає 908 грн.

Саме ця сума судового збору підлягає стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про відсторонення від виконання службових обов`язків працівників ГУ НП в Донецькій області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області №621 о/с від 08.11.2021 зі змінами внесеними наказом від 21.01.2022 року № 30 о/с про відсторонення від виконання службових обов`язків інспектора режимно-секретного сектору Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18 листопада 2021 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, б.86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19111 (дев`ятнадцять тисяч сто одинадцять) гривень 47 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, б.86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та його вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 01 лютого 2022 року

В повному обсязі рішення складене 04 лютого 2022 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Хохленков