Рішення № 103291418, 03.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року Справа№200/19481/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

30.12.2021 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ: 22038581, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, б-р Б.Хмельницького, 24-а) про визнання відмови в задоволенні запиту на інформацію від 03.12.2021р. протиправною, зобов`язання повторно розглянути запит.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач формально пославшись на конфіденційність запитуваної інформації, не зазначив, чи таке обмеження доступу до інформації здійснено відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закону, зокрема, не міститься жодного мотивування, у чому саме конкретно виражається шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації.

Ухвалою суду від 04.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що висновком акту оцінки потреб сім`ї ОСОБА_3 складні життєві обставини підтверджені, випадок класифіковано як середньої складності. За результатами оцінки потреб ОСОБА_3 надані усні консультування, послуга соціальної профілактики, у ході яких ОСОБА_4 повідомила, що зверталася до відділу поліції відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , про те що протягом трьох років він вчиняв психологічне насильство відносно неї. Але відповіддю Головного управління Національної поліції в Донецькій області центральним відділом поліції Лівобережного відділення від 27.07.2020 року в діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення не виявлено. У зв`язку з тим, що опитати гр. ОСОБА_5 не виявилося можливим, так як при неодноразовому відвідуванні за місцем мешкання останнього двері ніхто не відчинив, на залишені повістки ОСОБА_5 не реагував.

Вказують, що психологом ММЦСС були проведені індивідуальна усна консультація з малолітнім ОСОБА_2 із застосуванням арт-терапевтичних елементів. Під час консультації ознак складних життєвих обставин в психологічному стані дитини не виявлено, у зв`язку з чим в наступних консультаціях не має потреби.

На запит ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відповідачем від 09.12.2022 року було роз`яснено, що інформація яка стосується його колишньої дружини ОСОБА_3 являється інформацією з обмеженим доступом, є конфіденційною і може повідомлятися лише їй.

Стосовно інформації відносно його сина повідомляють, що в Маріупольському міському центру Соціальних служб немає жодного документа, який би стосувався ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

З запиту ОСОБА_1 від 03.12.2021 року на адресу Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради слідує, що він, посилаючись на Закон України «Про доступ до публічної інформації», просив надати всі документи, які були створені та отримані розпорядником при проведенні «індивідуальної консультації з батьками дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із застосуванням арт-терапевтичних елементів»; надати «акт оцінки потреб сім`ї ОСОБА_3 »; надати всі документи, які були створені та отримані розпорядником при наданні ОСОБА_3 соціальних послуг консультування, соціальної профілактики; надати всі документи, які були створені та отримані розпорядником при наданні ОСОБА_2 соціальних послуг консультування, соціальної профілактики; надати всі документи, які розпорядником отримані від ОСОБА_3 для прийняття рішення про надання послуги консультування, чи надавала 22.10.2021 року ОСОБА_3 при зверненні до центру соціальних служб зелений COVID-сертифікат, негативний результат ПЛР-тестування чи експрес-тестування на антиген або сертифікат про її одужання.

09.12.2021 року Маріупольським міським центром соціальних служб Маріупольської міської ради надано відповідь, в якій відмовлено позивачу в наданні запитуваної інформації з посиланням на те, що надання будь-яких документів із вмістом інформації про членів родини ОСОБА_3 не можливо відповідно до чинного законодавства, а саме Законів України «Про захист персональних даних», «Про соціальні послуги» та інших нормативно-правових актів. Також вказано, що в процесі надання індивідуальної консультації ОСОБА_2 документи, в яких міститься інформація виключно про неповнолітнього ОСОБА_2 не створювались.

Відповідно до ст. 6, 7, 10, 22, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 5.2, 5.5, 5.6, 6.1,6.2 Постанови Пленуму Вищого Адміністратвиного Суду України від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», виходячи з положень частини першої статті 7 Закону № 2939-VI, частини другої статті 21 Закону № 2657-XII та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України "Про інформацію" після застосування "трискладового тесту" (додатково див. пункт 5.5).

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).

Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Вбачається, що з урахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VI та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України "Про інформацію" щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.

Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Аналіз вказаних положень законів свідчить, що розпорядник повинен застосовувати "трискладовий тест" - вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, - з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування "трискладового тесту" в такому разі повинно здійснюватись таким чином:

1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);

2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;

3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Суди повинні мати на увазі, що законами до конфіденційної віднесено, зокрема:

інформацію про національність особи, її освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адресу проживання, дату і місце народження (частина друга статті 11 Закону України "Про інформацію");

Належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, п. 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Так само лише після застосування "трискладового тесту" допустиме обмеження доступу до публічної інформації, заборона на поширення якої встановлена безпосередньо законом.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст "трискладового тесту".

З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2частини другої статті 6 Закону № 2939-VI);

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3частини другої статті 6 Закону № 2939-VI) (щодо визначення суспільного інтересу див. пункт 6.4).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував "трискладового тесту" або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов`язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням "трискладового тесту" відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради з проханням надати всі документи, які були створені та отримані розпорядником при проведенні «індивідуальної консультації з батьками дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із застосуванням арт-терапевтичних елементів»; надати «акт оцінки потреб сім`ї ОСОБА_3 »; надати всі документи, які були створені та отримані розпорядником при наданні ОСОБА_3 соціальних послуг консультування, соціальної профілактики; надати всі документи, які розпорядником отримані від ОСОБА_3 для прийняття рішення про надання послуги консультування, чи надавала 22.10.2021 року ОСОБА_3 при зверненні до центру соціальних служб зелений COVID-сертифікат, негативний результат ПЛР-тестування чи експрес-тестування на антиген або сертифікат про її одужання. У наданні інформації на запит йому було відмовлено з посиланням на Закон України «Про захист персональних даних», «Про соціальні послуги» та інші нормативно-правові акти.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Проте суд вважає, що дійсно інформація щодо ОСОБА_3 є конфіденційною, тобто інформація з обмеженим доступом.

Але Маріупольським міським центром соціальних служб Маріупольської міської ради

відмовляючи ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 в наданні інформації, зазначеної в запиті, не зазначено з яких підстав «трискладового тесту», вказаних в ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформація, яку просить надати в запиті позивач, не може бути надана, тому відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Оскільки відповідач, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, не зазначив якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини, тому відмова в наданні такої інформації є протиправною. З цих підстав суд вважає за необхідне зобов`язати розпорядника інформації - відповідача по справі повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням "трискладового тесту" відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.

З цих підстав суд вважає, що позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

У зв`язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору ухвалою суду від 04.01.2022 року, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 5-10, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ: 22038581, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, б-р Б.Хмельницького, 24-а) про визнання відмови в задоволенні запиту на інформацію від 03.12.2021р. протиправною, зобов`язання повторно розглянути запит – задовольнити.

Визнати протиправною відмову Маріупольського міського центру соціальних служб Маріупольської міської ради у наданні інформації на запит від 03.12.2021р.

Зобов`язати Маріупольський міський центр соціальних служб Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ: 22038581, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, б-р Б.Хмельницького, 24-а) повторно розглянути запит ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 від 03.12.2021р. та надати обґрунтовану відповідь згідно ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Повний текст судового рішення складено та підписано 03 лютого 2022 року.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Н.А. Мозговая