Рішення № 103291230, 03.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року Справа№640/15043/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 )

до Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області (місцезнаходження: вул. Новоросійська, буд. 28, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 08734322)

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , 31 травня 2021 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області про:

- визнання протиправною відмову №Б-90/1 від 18.03.2021 року Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішньої справ України по Донецькій області» у підготовки та подані до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області документів для призначення пенсії за вислугою років згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язання Державну установу Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області необхідні документи згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» для призначення пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на отримання довідки для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте відповідачем таку довідку позивачу не надано.

Зазначає, що діючим законодавством передбачено виготовлення довідки про склад грошового забезпечення пенсіонера у разі зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення.

У зв`язку з відмовою виготовлення оновленої довідки, позивач змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву у якому зазначає, що уповноваженим структурним підрозділом з підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності.

Зазначає, що умови та порядок призначення пенсії за вислугу років особам, які перебували на службі в органах внутрішніх справ визначає ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким закріплено, що пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема у період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки 6 місяців і більше. Натомість календарної вислуги років становить менше 22 роки, а саме 20 років на 07 місяців 25 днів, що не дає йому право на призначення пенсії за вислуги років відповідно до Закону.

На підставі викладеного вважає, що розгляд заяви позивача щодо виготовлення довідки та направлення її до органів Пенсійного фонду України було розглянуто в межах Закону України «Про звернення громадян». Окрім того зазначає, що відповідач вже направляв заяву з доданими матеріалами для призначення пенсії за наполяганням позивача на розгляд до Департаменту персоналу МВС, які повернуті без реалізації.

Таким чином, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надає суду відповідь на відзив, яким зазначає, що в нього не має календарної вислуги років для призначення пенсії, поте наявний відповідний пільговий стаж, відповідно до приписів пункту 3 Постанови № 393, а саме період служби в органах МВС України, які увійшли до пільгового обчислення – 24 роки 10 місяців 28 днів, яка передбачена п. «а» ст. 12 Закону України № 2262. Також посилається на наявність у відповідача відповідних повноважень щодо підготовки та направлення до уповноваженого структурного підрозділу МВС документів для призначення пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року передано матеріали позовної заяви № 640/15043/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Територіального медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії – до Донецького окружного адміністративного суду.

01 жовтня 2021 року матеріали позовної заяви надійшли засобами поштового зв`язку до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України, відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 .

Відповідно до Витягу з наказу Головного управлінням МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 387 о/с звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил через скорочення штатів підполковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника районного відділу – начальника кримінальної міліції Володарського районного відділу з 06 листопада 2015 року.

Витягом з наказу Головного управлінням МВС України в Донецькій області від 07.11.2015 року № 1 о/с лк внесено зміни до наказу Головного управління МВС в онецькій області від 06.11.2015 року № 387 о/с у частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника районного відділу – начальника кримінальної міліції Володарського районного відділу. Вважати вислугу років на 06 листопада 2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги – 21 рік 02 місяці 18 днів, встановивши у листопаді 2015 року премію у розмірі 175%.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_3 , ОСОБА_1 працював в органах внутрішні справ з 18.10.1996 року по 06.11.2015 року.

Галузевий державний архів Міноборони України надав позивачу архівний витяг, з якого вбачається, що в наказі Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) м. Краматорськ від 30 листопада 2015 року № 334 значиться: вважати такими, що прибули до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпечення її проведення з метою виконання службових завдань з 04 червня 2015 року підполковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальна райвідділу – начальника кримінальної міліції ОСОБА_2 .

В матеріалах справи наявна довідка про проходження служби підполковника міліції ОСОБА_1 , колишнього начальника районного відділу – начальника кримінальної міліції Володарського районного відділу Головного управління МВС України в Донецькій області.

Державною установою «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» листом від 24.10.2019 року № 33/25-1164 надіслало Директору департаменту організації освітньої та наукової діяльності МВС України направлено матеріал для призначення пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно послужного списку ОСОБА_1 на день звільнення календарна вислуга років складає 20 років 07 місяців 28 днів.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контактом, інші особи, зазначені у пунктах «б» -«д», «ж» ст.. 1-2 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони були звільненні зі служби з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Листом Державної установи «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» від 22 листопада 2019 року № 33/25-1312 роз`яснено позивачу, що відповідно до вимог ст. 12 Закону пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, у період з жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки 6 місяців і більше.

При розгляді поданих документів встановлено, що на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (06.11.2015 року) календарна вислуга позивача складає 20 років 07 місяців 25 днів, яка не дає права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону.

Так, враховуючи відсутність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії, державна установа повертає його документи.

17.03.2021 року ОСОБА_1 надав начальнику ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» заяву, якою просив розглянути заяву про призначення пенсії та направити до ДП МВС України.

У відповідь на вказану заяву Державна установа «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» надала лист від 18.03.2021 року № Б-90/1, яким повідомило позивача про відсутність права на призначення пенсії відповідно до Закону, установа повертає документи без реалізації.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не направлення документів для призначення пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які проходили службу, зокрема в органах внутрішніх справ є, зокрема Закон № 2262-ХІІ.

Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІ (в редакції, яка діяла на час звернення позивача із заявою щодо підготовки документів для призначення йому пенсії – 17.03.2021 року) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Отже, положеннями статті 12 Закону N 2262-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років.

Суд зазначає, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» вказав, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мір залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Тобто, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через відсутність фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

З аналізу вищезазначених норм права випливає, що моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Так, згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІ (в редакції, яка діяла на час звільнення ОСОБА_1 – 06.11.2015 року) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Таким чином, положення статті не змінювалось.

Підтверджено матеріалами справи, що на день звільнення зі служби календарна вислуга років позивача за час роботи його в органах внутрішніх справ України на становила 21 рік 02 місяці 18 днів.

Статтею 17 Закону N 2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 Закону N 2262-XII встановлено порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затверджений постановою № 393.

Зокрема, підпунктом «а» пункту 3 Порядку №393 передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Суду надано архівний витяг, відповідно до якого ОСОБА_1 прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпечення її проведення з метою виконання службових завдань з 04 червня 2015 року.

Так, установою відповідача не зазначено про наявність у позивача пільгового стажу, який обраховується з 04 червня 2015 року на умовах один місяць служби за три місяці.

Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

При цьому суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18.

У вищезазначеній постанові Судова палата сформувала наступні правові висновки: «В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до постанови №393».

Разом з цим, суд звертає увагу на наступні обставини.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Обрахування одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», складових грошового забезпечення для обчислення вказаної допомоги провадиться у межах законодавства та належить до дискреційних повноважень роботодавця – військової частини.

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року по справі № 1840/2970/18 зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №802/1286/18-а.

Суд не уповноважений розраховувати пільговий стаж позивача, проте констатує, що у відповідності до закону позивач має пільговий стаж, який обраховується з 04 червня 2015 року на умовах один місяць служби за три місяці.

Таким чином, належним способом порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2021 року з урахуванням висновків суду.

Разом з тим суд зазначає, що лист №Б-90/1 від 18.03.2021 року Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішньої справ України по Донецькій області», яким повідомлено позивача про повернення без реалізації документів ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за своєю суттю має інформаційний характер, не є рішенням суб`єкта владних повноважень і тому не може бути скасовано, в дану випадку має місце протиправні дії відповідача з не направлення документів для призначення пенсії, тому з урахуванням положень ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 908,00 грн.

Згідно ч. 3,8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 908,00 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області (місцезнаходження: вул. Новоросійська, буд. 28, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 08734322) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області щодо повернення без реалізації документів ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Державну установу Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2021 року про призначення пенсії та додані документі та направлення до ДП МВС України з зарахуванням до пільгової вислуги років ОСОБА_1 час проходження служби, протягом якого ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції на умовах один місяць служби за три місяці.

В інший частини позовних вимог відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03 лютого 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.В. Арестова