Рішення № 103291161, 03.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року Справа№200/13789/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 1472 (місцезнаходження: бульвар Приморський, буд. 24, м. Маріуполь, Донецька область, 87510; код ЄДРПОУ 14321541) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 1472 про (з урахуванням уточнень):

- визнання протиправною бездіяльність військової частини 1472 щодо невиплати 34 850 гривень одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- стягнення з військової частини 1472 на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 34 850, 00 гривень.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що позивачу при звільненні з військової служби не було виплачено одноразову грошову допомогу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначає, що вислуга років на дату звільнення в нього складає 05 років 10 місяців 24 дні – календарна, 11 років 09 місяців 18 днів – пільгова, 17 років 08 місяців 12 днів – загальна. І оскільки ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги років лише в календарних роках, а передбачає таку допомогу у разі звільнення за наявності 10 років в більше, то у позивача таких стаж наявний, і тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Підкріплює свою позицію судовою практикою.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року залишено без руху позовну заяву.

Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

17 грудня 2021 року суду надано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивачем порушено місячний строк звернення до суду з позовною заявою, тому просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

Зазначає, що військовою частиною не проводилась виплата одноразової допомоги при звільненні, оскільки вислуга років на день звільнення становила повних 5 років у календарному обчисленні, тобто позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, посилається на судову практику з відповідною правовою позицією.

Також зазначає, що обрахована позивачем одноразова допомога при звільнення є помилковою, адже грошове забезпечення, з якого обраховуються одноразові грошові виплати становить менше суму, ніж та, що зазначена позивачем.

Просить відмовити у задоволенні позивних вимог у повному обсязі.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якому надав суду обґрунтування позовних вимог, які є аналогічними викладеним у позовній заяві, а щодо розрахунку вказав, що то є дискреційними повноваженнями відповідача та оцінка на предмет правильності нарахування та виплати буде проведена після виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою суду від 02.02.2022 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 15 січня 2016 року.

Згідно з витягом з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 серпня 2015 року № 199-ОС прийнято на військову службу за контрактом, зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19 липня 2021 року № 224-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення головного корабельного старшину ОСОБА_1 , звільненого у зв`язку із закінченням строку контракту з 19 липня 2021 року.

Вислуга років станом на 19 липня 2021 року становить:

Календарна: 05 років 10 місяців 24 дні, пільгова: 11 років 09 місяців 18 днів; всього: 17 років 08 місяців 12 днів.

Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані під час військової служби дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 98 календарних днів.

Інших виплат наказам не передбачено.

Спірним у справі є наявність правових підстав для призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-ХІІ.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою-другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За визначенням п. 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей” (далі - Порядок № 393), а саме: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги “за наявності вислуги 10 років і більше”. При цьому законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової тощо).

Крім того, законодавець не надає визначень ні “календарної вислуги років” ні “пільгової вислуги років”. Правовими нормами Порядку № 393 та Закону № 2011 законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.

Наведені нормативно-правові акти пов`язані в певному сенсі і з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262).

Статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ обумовлено: порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 393.

За приписами пункту 1 Порядку № 393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду, служба в Національній поліції.

Правилами підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393 передбачено: - до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці - час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Згідно підпункту «г» пункту 3 Порядку № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів - час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах патрульної служби за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справи України від 05 грудня 2011 року № 895 «Про затвердження переліків посад рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, час проходження служби на яких зараховується на пільгових умовах», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1574/20312:

- затверджено Перелік посад рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах патрульної служби міліції, час проходження служби на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах (один місяць за сорок днів), що додається (підпункт 1.3 пункту 1);

- установлено, що вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується працівникам, зазначеним у підпункті 1.3 пункту 1 цього наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 780 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», при цьому таким працівникам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах (підпункт 2.2 пункту 2).

Частиною третьою статті 8 Закону України від 23 квітня 1999 року № 613-XIV «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» закріплено, що вислуга років і трудовий стаж громадян України за час виконання обов`язків у складі національного контингенту і національного персоналу обчислюються з розрахунку один місяць за три місяці.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у частині призначення пенсії за вислугу років, дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Ця позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18.

Окрім цього, у вищезазначеній постанові судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: «В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1980/16-а та у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 554/2032/17.

Ураховуючи правові висновки, наведені у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача на дату звільнення вислуги років, необхідної для призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Правові позиції викладені в вищенаведених постановах Верховного Суду відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом до спірних правовідносин.

Таким чином у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше, незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на то пільгових умовах). Розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.

Тобто, твердження відповідача про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному розумінні відповідачем вимог законодавства.

За матеріалами справи загальна вислуга років позивача в Збройних Силах України станом на момент звільнення з військової служби становила 17 років 08 місяців 12 днів, що свідчить про дотримання ним умови про наявність 10 і більше років вислуги для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на таку виплату.

За унормуванням п. 1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 (надалі - Інструкція № 558) у разі звільнення з військової служби за віком грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).

Тобто, Інструкцією № 558 як нормативним актом нижчого юридичного рівня допущено власне поза нормативне трактування положень статті 15 Закону № 2011-XII та пункту 10 Порядку № 393.

В силу вимог ст.7 КАС України правові норми Інструкції № 558 не мають вищої юридичної сили відносно Закону № 2011-XII та Порядку № 393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином відповідача про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років саме у календарному обчисленні такої вислуги, є хибним, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

У вказаних рішеннях Конституційний Суд України окреслив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Щодо стягнення суми вказаної допомоги у розмірі 34 850,00 грн. суд зазначає наступне.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Обрахування одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», складових грошового забезпечення для обчислення вказаної допомоги провадиться у межах законодавства та належить до дискреційних повноважень роботодавця – військової частини.

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року по справі № 1840/2970/18 зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №802/1286/18-а.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги стягнення вказаної допомоги у розмірі 34 850,00 грн, оскільки вказане є втручання в дискреційні повноваженні відповідача, окрім того, предметом розгляду вказаної справи було встановлення наявності у позивача права на отриманні одноразової грошової допомоги та стягнення конкретної суми буде передчасним, адже допомога не була позивачу нарахована.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 1472 (місцезнаходження: бульвар Приморський, буд. 24, м. Маріуполь, Донецька область, 87510; код ЄДРПОУ 14321541) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 1472 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати військову частину 1472 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 03 лютого 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.В. Арестова